10. Чисельність і соціальна структура українського населення Російської імперії у 19 ст.

850 тис. кв.км-заг.площа.

9\10 -Росія

до 1863р.-13,4 млн. 1863-1890 24.

Формування української еліти – дворянства, мало свої регіональні та соціоетнічні особливості. По-перше, провідна верства українського суспільства – козацька старшина, існувала лише в Слобідській та Лівобережній Україні. По-друге, процес соціальної трансформації козацької старшини у дворянство відбувався під впливом обставин, створених російським урядом.

Більша його частина, зберігаючи любов і повагу до рідного краю (відчуття українського патріотизму), демонстрували вірнопідданські настрої. Крайнім виявом імперської свідомості української еліти є позиція віце-канцлера В.Кочубея, українця за походженням, який стверджував: «хотя я по рождению и хохол, но я более русский, чем кто другой и по моим принципам, и по моему состоянию, и по моим привычкам». Укр дворяни – ядро адм.-бюрокр. Апарату в укр.

Дворянство Півдня. Землі за службу. «Новоросійська знать» була дуже строкатою за своїм етнічним складом. До новоросійського дворянства входили росіяни, українці, німці, французи та інші. Серед південної еліти слід відмітити урядовців іноземного походження, які багато зробили для господарського і культурного освоєння Півдня. Регіональна свідомість. Ідеї автономії півдня.

Купецтво і торгово-промисловий люд – міське міщанство становили повноцінну складову соціальної структури українського суспільства кінця XVIII – першої пол. ХІХ ст.

Ці дві соціальні групи на українському грунті мали свою специфіку. Найбільш заможною і впливовою соціальною верствою було купецтво. В залежності від капіталу воно традиційно поділялося на 3 гільдії: І гільдія – 50 тис. крб., ІІ гільдія – понад 20 тис. крб., ІІІ гільдія – понад 8 тис. крб. У зв’язку з розвитком господарського життя (сільського господарства і мануфактурного виробництва, ремесла) зростала торгівля, збільшувалася кількість купецького стану. Протягом 1816-1859 рр. спостерігалась позитивна динаміка чисельності купецтва в українських землях з 31,8 тис. до 104 тис. осіб. Більшість українського за походженням купецтва через брак коштів належала до ІІІ гільдії. Основними формами торгівлі у цей період були ярмарки, базари; постійна торгівля – лавки, крамниці, магазини, корчми. Євреї. Вн торгівля – укр., рос., євреї. Зн – греки, вірмени,німці тощо. Терещенки, Яхненки, Семиренки тощо. Ніжин – 2-й після Києва – греки. Порти(одеса – вільна гавань).

Козацтво: втрата еліти. Намагання відновитися 1788 – проект Капніста, безбородько проти. 1803 – право визн. Козаками мали виборні козаки. Еміграція на Кубань. Економічні права. 1812 – 3 тис. війська – були перетворені на уланські полки. Лівий берег: 18 тис. 1823 – підтвердження власності землі, а не користування. 1830- 8 полків – 15 (а не 25) р. служби. Землі у довічну власність.

Міщанство. Важливою характеристикою купецтва й міщанства в Україні був їх поліетнічний склад. Міщанство, як найчисленніша група міського населення, складалася з українців. У Чернігівській губернії наприкінці XVIII ст. з 19 тис. зареєстрованих міщан лише 650 були росіянами.

На початку 30-х рр. ХІХ ст. національний склад міщанства почав змінюватися. В 1834 р. Миколою І були скасовані рештки магдебурзького права у Києві, які на той час застаріли і гальмували розвиток міського виробництва. З метою русифікації краю та уніфікації особливого становища київського міщанства Микола І надав 3-річні пільги (звільнення від податків) міщанському люду, який оселявся в Києві. Місто поглинула хвиля новоприбульців, переважно росіян. Були переселені й російські купці, які заснували київські купецькі династії Масалітинових, Єлисеєвих, Дегтярьових, Богатирьових та ін.

До складу міщанства в українських землях входили також євреї. Якщо в 1786 р. у Києві мешкав один єврей, і то поза межами міста, то в 1796 р. єврейська громада вже зробила спробу отримати монополію на виробництво і торгівлю спиртними напоями.

Селяни. Селянство становило найчисельніший, найбідніший і безправний стан українського суспільства. Соціальна структура українського селянства була досить різноманітною, що зумовлювалося регіональною специфікою господарчого життя, відсталими формами землекористування, розміром наділів, характером повинностей. Українське селянство поділялось на такі соціальні групи: 1.державні або скарбові (входили до державної скарбниці) селяни, які були особисто вільні; 2.поміщицькі селяни (за даними 10-ї ревізії 1858 р. в Україні 50,1% становили державні селяни, а 49,9% – поміщицькі); 3.монастирські селяни; 4.удільні селяни, які належали імператорській родині й проживали компактними групами на Лівобережжі та Катеринославщині; 5.заводські селяни, які працювали на казенних заводах і мануфактурах; 6.військові поселенці, котрі поєднували сільськогосподарську працю з військовою службою; 7.безземельні селяни – дворові; 8.безземельні селяни, які були переведені на постійну панщину з видачею місячного утримання натурою, – так звані місячники, що перебували «на самій грані між кріпосним станом і рабством», а також наймити – напівжеляри, халупники 9.оброчні селяни – ті, що йшли на оброк; вони сплачували панові суму грішми і мешкали, де хотіли, працювали в містах ремісниками, візниками, служниками. 3-4 дні панщини, рекрутство, подушне(чинш) та десятина, госп. Роботи, забез. Панського двору.

Особливості соціальної стратифікації селянства півдня України полягали в тому, що більшість сільського населення становили державні селяни.