141. Антін Ангелович

єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 25 вересня 1808 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Народився в селі Гринів у сім’ї священика. За рекомендацією єпископа Лева Шептицького посланий на навчання до нововідкритої генеральної духовної семінарії для греко-католиків «Барбареум» у Відні, яку закінчив 1781 зі ступенем доктора богослов’я. Висвячений на священика у 1783. Від 1783 канонік, перший ректор новозаснованої Греко-католицької духовної семінарії у Львові (1783, 1787—1796), професор догматики Львівського університету (1784—1787), ректор університетуту (1796—1797), від 1796 — єпископ Перемишльський, 1798 — Львівський, від 1804 — єпископ Холмський. Спільно з Михайлом Гарасевичем домігся відновлення Галицької митрополії (1808). Від 1808 — митрополит Галицький. Був ініціатором заснування греко-католицьких парафій на Буковині — у Чернівцях, Сучаві та інших містах. Окрім пастирських листів, видав польською мовою політичні брошури антинаполеонівського спрямування «Хто є наступальною стороною: Австрія чи Франція?» (1805), «Роздуми австрійського патріота з приводу деяких статей у закордонних газетах» (1809). Під час франко-польського наступу 1807—1809 та тимчасової окупації Львова у травні—червні 1809 польськими військом генерала Олександра Рожнєцького, який воював на боці Наполеона I, відмовився від присяги французькому імператору і покинув місто, але був заарештований поляками та інтернований до Стрия. Звільнений після відступу польських формувань наприкінці червня 1809. За відданість Австрії нагороджений орденом Леопольда. Свою бібліотеку з 8 тисяч томів передав у дар митрополичій капітулі у Львові. На території «Тернопільського краю» створив окрему консисторію з підпорядкуванням Львівській митрополії (проіснувала від 21 серпня 1810 до 21 жовтня 1811). Після її ліквідації синод РПЦ створив «Тернопільський уряд духовний».

142. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.

19 ст. тривало довше ніж 100 років – не з 1800 по 1900, а 1780 – 1914. Охоплює приблизно 130 років. Починається з ліквідації Запорізької автономії з одного боку та поділи Польщі з іншого боку (1772, 1793, 1795). Однак головне – не зовнішні зміни, а внутрішній переворот у світогліді, відмова від подальшого відстоювання автономії. Русифікація козацької аристократії. Упадок Гетьманщини порівнюється з занепадом Шотландії, Каталонії, Ірландії, що також втратили автономний статус. Замикається 19 ст. – 1914 роком. Новий уклад, що постав на українських землях радикально відрізнявся від довоєнного. Революції після війни в Росії та Україні. Щоправда УНР не вистояла. Вирізняються 3 фази розвитку -1. Від занепаду козацького устрою до 1840-их, 2. Від 1840-их до 1880-их, 3. Від 1880-их до 1914. Шляхетська, народницька та модерністична епохи. Періодизація побудована на Наддніпрянському розвитку, проте в основних рисах прикладається і до Галичини.

Ця паралельність у розвитку підтверджує внутрішню єдність українського народу.

1848 рік не висунув на чоло громадянства якоїсь нової соціальної групи. Лідери Головної Руської Ради були представниками попівської аристократії, що формувалася від часу Марії Терезії. ГРР часто ставлять поруч з КМ братством. У 1860-ті – антиклерикальні ноти, які не слід змішувати з філософським вільнодумством І.Франка, філософія для обмеженого кола людей, а антиклерикалізм для мас. Від самого початку народовець кого руху існували представники духовенства, які притуплювали гостроту руху. Однак поступово наростання світської інтелігенції, загальна демократизація та виокремлення громадського життя ступенево відсунули попівську аристократію від політичного проводу. Перехід до модерної епохи ознаменували постання великої Націонал-демократичної групи, куди ввійшов і сам Франко, витворення двопартійної системи.