42.Внутрішня і зовнішня торгівля у перш. Пол. XIX ст.

Розвиток капіталістичного укладу в сільському господарстві й промисловості, поступове відокремлення промисловості від землеробства, збільшення кількості неземлеробського населення, пожвавлення товарно-грошових відносин зумовлювали розширення внутрішнього ринку, економічних зв'язків між містом і селом, внутрішньої торгівлі.

Чумацтво: перевіз товарів, дрібні поміщики, міщани, селяни, сіль,хліб,риба. 50-і возили в різні регіони імперії: цукор, горілку, крупу, ікру, тютюн, вовну, вугілля, посуд тощо.

Специфічною особливістю розвитку промисловості й торгівлі в Україні у першій половині XIX ст. було дедалі ширше проникнення в українську економіку, за сприяння царського уряду, російських купців і промисловців. На кінець першої половини XIX ст. в Україні дуже зміцнився й захопив панівні позиції російський торговельно-промисловий капітал, відтісняючи на другий план і затримуючи розвиток української промисловості.

Важливу роль у завоюванні російськими купцями й підприємцями українського ринку відігравала ярмаркова торгівля. У 1858 р. у Росії відбулося 4930 ярмарків, з них на Україні — 1953, тобто 40 %. На ярмарки України привозилось 40 % і продавалось 26 % товарів, якими торгували на усіх ярмарках Росії. Найбільшими на Україні були ярмарки: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський у Харкові, Іллінський у Ромнах (із 1852 р. у Полтаві), Воздвиженський у Кролевці, Київський контрактовий (переведений до Киева у 1797 р. з м. Дубно), Георгіївський у Єлисаветграді, Онопріївський у Бердичеві. З центральних промислових губерній Росії — Московської, Володимирської, Костромської, Тульської, з Уралу та інших місць на ярмарки України привозилося багато різноманітних промислових товарів, серед яких перше місце займали вироби текстильної та залізоробної промисловості — бавовняні, шовкові, шерстяні й лляні тканини, залізо, залізні, чавунні, галантерейні товари та ін. У 50-х роках XIX ст. на українських ярмарках щорічно продавалося на 22 млн. крб. тканин, виготовлених на російських підприємствах, що становило близько третини продукції всієї текстильної промисловості Росії. У той же час у російські, передусім центральні губернії, у яких розвивалася промисловість, з України вивозилися в основному сільськогосподарські продукти і сировина — хліб, вовна, прядиво, сало, худоба, тютюн, сирі шкіри, сіль, риба, фрукти, худоба, .зокрема коні, деякі промислові і ремісничі товари, в першу чергу горілка, цукор, поташ. Крім того, на українських ярмарках торгували товарами, які привозилися з інших районів Російської держави — Прибалтики, -Білорусі, Царства Польського, Бессарабії, Дону, Кавказу, а також із країн Західної Європи, Туреччини, Балкан, Персії, Китаю.

Значне місце у внутрішній торгівлі відігравали сільські та міські базари, або торги, яких на 1861 р. у містах України налічувалося 12141 і які обслуговували місцеві ринки. Зростала в містах і постійна торгівля. Якщо в 1825 р. у містах України було 3662 крамниці, то в 1861 p. — 15089.

Одночасно з внутрішньою розвивалася також зовнішня торгівля країни, в якій значне місце займала і Україна. Якщо на початку XIX ст. торгівлю з країнами Західної Європи Росія вела в основному через Балтійське море, то протягом першої половини XIX ст. неухильно зростала роль чорноморсько-азовських портів — Одеси, Бердянська, Маріуполя, Херсона, Ростова, Таганрога, через які у 50-х роках уже йшла третина всього експорту. Важливе значення мало надання Одесі царським маніфестом 1811 р. на 30 років порто-франко, тобто права безмитного ввозу і вивозу товарів (існувало до 1859 p.). Це було зроблено на користь поміщиків і на шкоду розвитку промисловості.

Змінювалася також структура як експорту, так і імпорту. На перше місце висунувся вивіз хліба, за ним ішли сало, прядиво, потім вовна. Взагалі продуктів землеробства вивозилося 57,4 % всіх експортованих товарів, продуктів тваринництва — 20,1%, а промислових виробів — усього — 6,6 %. На кінець першої половини XIX ст. значно зменшився довіз бавовняних тканин, цукру, шовку і шовкових тканин, а довіз шерстяних тканин припинився зовсім. Зате почався імпорт різних машин і апаратів.

З України через сухопутні митниці, чорноморсько-азовські і частково балтійські (Данціг і Ригу) порти експортувалися за кордон — в Англію, Францію, Італію, Австрію, Пруссію, Туреччину, Молдову та інші країни різноманітні товари, передусім сільськогосподарські продукти і сировина, — хліб, особливо пшениця, яка становила 90 % всього хлібного експорту з чорноморсько-азовських портів, борошно, вовна, шкіри, топлене сало, масло, щетина, рогата худоба, коні, свині, вівці, мед, віск, риба, риб'яча ікра та ін., а також деякі промислові товари — канати, вірьовки, полотно, свічки, поташ. За 1812—1859 pp. із чорноморсько-азовських портів було вивезено 92 млн. четвертей хліба, що складало 41 % експорту хліба з Європейської Росії. Із 15 млн. пудів вовни, вивезеної протягом 1830—1859 pp. із Європейської Росії, 7800 тис. пудів, більше половини, було вивезено з чорноморсько-азовських портів.

З-за кордону імпортувалися насамперед продукти й предмети розкоші — вина, оливкова олія, шовк, какао, перли, фрукти, дорогий одяг і взуття, цукор, кава, чай, прянощі, цукерки, варення тощо. З розвитком капіталізму й капіталістичної промисловості дедалі більше довозилося машин, устаткування, механізмів, знарядь праці.