84. Київська (Стара) громада 70-80-х рр. XIX ст.

У 1870-ті рр. центр українського руху перемістився з Петербурга до Києва. Це стало можливим завдяки певній лібералізації усіх сторін суспільного життя в Російській імперії та Україні внаслідок проведення політики «великих реформ» 60–70-х рр. ХІХ ст.

У 1870-ті рр. український рух набрав, на думку І.Лисяка-Рудницького, «виразно політичного забарвлення.» Ідеологічним підґрунтям українського руху в цей час було народництво – у специфічній українській формі українофільства. Ідейно-організаційним центром українського руху виступала Київська громада.

Розквіт її діяльності та впливу на суспільну свідомість і життя активного українства припадає на першу пол. 70-х рр.

Після тимчасового припинення діяльності Київської громади через низку контрзаходів центрального уряду, Валуєвського циркуляру та польського повстання 1863 р., з 1869 р. починається відродження діяльності товариства.

Громадівці відновлюють практику щотижневих сходин по суботах для обговорення спільних справ та діяльності в помешканні кого-небудь із членів громади, найчастіше у М.Лисенка або П.Житецького.

Київська громада зразка 70-х рр. на відміну від студентської відкритої організації 60-х рр., перетворилася на таємну організацію, вступ до якої був досить жорстко регламентований. До цієї організації приймали тих, хто вже здобув вищу освіту, хто мав рекомендації та підтримку усіх членів Громади: кандидатура обиралася відкритим голосуванням, і якщо хтось один був проти, кандидат не приймався.

Відомий діяч О.Русов у своїх спогадах розповідає, як він став членом Київської громади. Залучив його до «Громади» М.Драгоманов, який попереджав про таємний характер організації, про яку нікому не можна розповідати, тому що це може загрожувати переслідуваннями та розправою над цілою організацією. З 1870 р. О.Русов став членом Київської громади

Членами Громади були: М.Драгоманов, К.Михальчук, П.Чубинський, О.Кістяківський, Т.Рильський; визнаним лідером київських громадівців і взагалі громадівського руху вважався В.Антонович. До складу Громади входили не лише українці, а також росіяни, поляки, євреї, та представники інших національностей, але усіх їх, за словами О.Русова, «об’єднувало намагання – оприлюднити ті ідейні цінності, які накопичило місцеве українське населення».

Основу Громади становили 10–20 осіб, які виявляли непересічну продуктивність та таланти в своїй праці. Період розквіту діяльності Київської громади припадає на першу половину 1870-х рр., саме тоді вона стала на чолі українського народницького (українофільського) руху. Впродовж 1872–1873 рр. відбувався значний приплив молодих членів до Громади, кількість їх зросла до 70 постійних членів. А з урахуванням тих, хто співпрацював і співчував цій організації, кількість її членів та симпатиків сягала 200 чоловік. В лютому 1873 р. у Києві був створений Південно-Західний Відділ Імператорського Російського географічного товариства, ідеологом і координатором якого виступав П.Чубинський. Членами-засновниками Південно-Західного Відділу стали активні громадівці, відомі вчені: історики В.Антонович, М.Драгоманов, етнограф П.Чубинський, етнолог та антрополог Ф.Вовк, економіст М.Зібер, статистик О.Русов, літературознавці П.Житецький та К.Михайличук, правник О.Кістяківський.

Під тиском проурядових і антиукраїнських сил Південно-Західний Відділ був закритий у 1876 р.

Громадівці багато зробили в підготовці та поширенні популярних видань для дітей і дорослих. У першій половині 1870-х рр. видали серію популярних книжок, присвячених історії, природі, господарству, культурі України: "Про українських козаків, татар та турків» М.Драгоманова; "Унія Петра Могили", "Перші київські князі", "Татари і Литва на Україні" І.Левицького; "Розмова про небо і землю", "Розмова про земні сили" О.Іванова (укр. переклад М.Комарова); "Що робиться у воздусі і що з того треба знати хліборобу" М.Горбунова (укр. переклад І.Реви); "Ліки своєнародні", "Про хвороби і як їм запомогти", "Про холеру" С.Носа; "Про звірів" Ф.Вовка; "Дітські пісні, казки і загадки" М.Лободовського та ін.

З організаційної точки зору важливим надбанням Старої Громади був свій друкований орган – «Київський телеграф». У 1875 р. за пропозицією видавця газети Є.Гогоцької з громадівців був утворений редакційний гурток газети, до якого увійшли М.Драгоманов, О.Русов, Ф.Вовк, С.Подолинський, М.Зібер, Ю.Цвітковський. Цей редакційний гурток визначав програму і редакційну політику газети, зміст якої полягав у тому, щоб «служити інтересам населення губерній малоросійських та південно-західних, сприяти поліпшенню економічного та соціального побуту народу і полегшення діяльності в цьому напрямі класів інтелігентних».

Завдяки діяльності громадівців «Киевский телеграф» перетворився на дієвий друкований орган українофільства. На шпальтах газети свідомо проголошувалися народницькі (українофільські) принципи. Суспільна свідомість, писав тогочасний «Киевский телеграф», «чим більш дедалі проникається впевненістю про необхідність служіння інтелігенції, народному життю і про важливість в справі цього служіння останніх висновків науки».