46. Народні рухи в підросійській Україні в першій половині 19 ст.

Відсутність чіткої організації та політ. Ідеології. Проти посилення соц. визиску. Форми: псування ренаменту, вбивства поміщиків, підпали садиб, втечі селян. Контрборотьба: заслання до Сибіру, тілесні покарання. Різна ситуація в регіонах. 1817 – повстання бузьких козаків: 500 осіб, вимога відмови коз. Устрою. Тривало 2 місяці. Придушення царськими військами.

Виступи військових поселенців. 1819 – повстання в Чугуєві: втягнуто і Харков, відмова заготовляти фураж, вимога скасування військових поселень, розправою керував сам Аракчеєв, тілесні покарання. Масові виступи селян на Правобережжі: відмова виконувати панщину, бунти – інвентарна реформа. НАРОДНІ ВИСТУПИ ПІД ПРОВОДОМ КАРМАЛЮКА. Початок в 1812р. 4 арешти та заслання в Сибір, 23 роки на Поділлі. 20 тис. сучасників повстань, тисяча нападів, 1830-1835: рух охопив також Київщину та Бессарабію, припинився із смертю Кармалюка: застрелили. Через євреїв реалізовувалося награбоване майно. До влади прийшов Микола І: селяни вірили, що він звільнить їх від кріпацтва. Відправляли панів на суд до Петербурга. 1826 – цар видав маніфест про не поруш. Старих порядків. Виступи робітників.

47.Бузьке та Усть-Буджацьке козацькі війська.

У 1787 р. було організоване Бузьке козацьке військо під командуванням російських офіцерів – спочатку полковника В.Скаржинського, а потім – О.Орлова. Військо нараховувало 1,5 тис. козаків і брало участь у російсько-турецькій війні. Після війни козаки оселилися на правому березі Бугу і несли прикордонну службу. Із започаткуванням Вознесенського намісництва, бузьких козаків перетворили на державних селян, що викликало їхнє незадоволення. З 1803 р. Олександр І відновив козацький стан. Уже в 1804 р. Бузьке козацьке військо налічувало 7 тис. осіб, отаманом був призначений донський козак, генерал І.Краснов. Загін бузьких козаків з 500 чол. брав участь у російсько-французькій війні, закордонному поході російської армії, взятті Парижу (1814). Олександр І "віддячив" бузьким козакам тим, що у 1818 р. перетворив їх на військових поселенців, створивши Бузьку уланську дивізію.

Нововербований полк та арнаути брали участь і відзначились в боях при Ларзі, Аржисі, Крайові (1770), Тульчі (1771). Таким чином, під час формування війська вони вже мали військовий досвід.

Після закінчення російсько-турецької війни і укладення Кючук-Кайнарджійського миру 1774 року до Росії відійшла територія між Дніпром і Південним Бугом. Прагнучи заселити і укріпити звільнений район, уряд в 1775 році поселив козаків Нововербованого полку й арнаутів у Херсонській (Миколаївській) губернії в межиріччі Інгулу, Єланця і Мертвоводу. Поселенцям було виділено 109.407 дес. землі для зайняття хліборобством, виноградарством, садівництвом та скотарством. В цьому ж році козаки і арнаути заселили населенні пункти Соколи (з 1789 року - м. Вознесенськ), де розміщувалось Військове правління, Раковиця, Новогригоріївське, Арнаутівка (тепер Дорошівка), Михайлівка, Троїцьке, Федорівське (тепер Нова Одеса), Скаржника (з 1803 р. - Білоусівка, тепер Трикати), Касперівка, Новопетровське, Себино, Гур'єво, Костянтинове, Баловневе, Матвіївка (тепер села у Вознесенському і Новоодеському районах Миколаївської області) [9].

12 лютого 1785 року через загострення російсько-турецьких відносин за наказом Катерини II з колишніх козаків Нововербованого полку й арнаутів було сформовано 1500-й козацький полк. Дещо пізніше, 6 червня 1786 року, він був поділений на 1- та 2-й Бузькі козацькі полки [10]. Командиром 1-го було призначено підполковника І. Касперова, командиром 2-го - майора П. Скаржинського. Полки зайняли кордонну лінію по Бугу від Мертвоводу до Інгулу.

УСТЬ-ДУНАЙСЬКЕ БУДЖАЦЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО — козацьке формування створене в 1807 р. із задунайських козаків, чорноморців та ін. категорій українського, російського, сербського населення, що мешкало на території Бессарабії, Молдови, Валахії. Основу війська становило задунайське населення, яке на початку російсько-турецької війни 1806–1812 рр. відгукнулося на заклик командуючого Молдавською армією генерала І.І.Міхельсона перейти на російський бік і вступити до волонтерських полків. 18 лютого 1807 р. І.І. Міхельсон від імені російського уряду видав маніфест, яким проголошував створення Усть-Дунайського Буджацького козацького війська і закликав вступати до його складу задунайських та чорноморських козаків, які перебувають у Молдавії, Волощині, Бессарабії та в інших турецьких областях. З метою залучення якомога більше задунайців до козацького формування командуючий Молдавською армією обіцяв створити військо за прикладом колишнього Запорозького

Центрами формування нового козацького війська визначалися м. Галац на правому березі Дунаю і м. Кілія на лівому. Кошовим отаманом був призначений колишній чорноморський писар майор І. Підлесецький (згодом Ф. Бучинський). В управлінні Усть-Дунайське Буджацьке військо в загальних рисах нагадувало Військо Запорозьке Низове. Воно складалося із 40 куренів: 38 йменувалося так, як і за часів Нової Січі, два інші називалися Болгарським і Сербським. Вступ козаків до куреня не регламентувався. Військо отримало пернач, військову печатку, прапори. Безпосередньо управляти козацьким формуванням мав Кіш на чолі з кошовим отаманом. Однак отамана і всю старшину обирали тепер не козаки із свого середовища, а призначав уряд. Загальне керівництво над Усть-Дунайським Буджацьким військом зосереджувалося в руках начальника Галацького військового загону генерал-майора П.М. Колюбакіна і кілійського коменданта інженера-полковника Є.Х. Ферера.

Формування нової військової одиниці російської армії йшло швидкими темпами. В травні 1807 р. воно нараховувало вже близько 15.000 чоловік (на момент ліквідації — 1.387 козаків). Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було поділено на три частини: у піхоті на чолі із хорунжими Т. Гайдабурою і Д. Половим служило 750 чоловік; 200 козаків під керівництвом хорунжого І. Губи несли службу на Дунайській флотилії; кінний підрозділ у кількості 120 чоловік, очолюваний отаманом І. Підлесецьким, знаходився в Галаці. Служиле Усть-Дунайське козацтво брало активну участь у військових кампаніях 1807 р. Воно здійснювало розвідку в тилу ворога, несло форпостну службу, брало участь в облозі і взятті добре укріплених турецьких фортець Ізмаїла, Тульчі, Ісакчі, Браїлова, перехоплювало ворожі судна на Дунаї, здійснювало проводку пароплавів Дунайської флотилії через Кілійське гирло, брало участь у десантах.

У розпал війни 20 липня 1807 р. козацьке військо несподівано для усть-дунайців було ліквідоване імператорським указом. Головною причиною його ліквідації були фактори, що створили особливу специфіку в районі дислокації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська. Масові втечі селян, чорноморців, солдатів-дезертирів в Кілію і Галац з надією знайти волю на Дунаї, на “новій Запорозькій Січі”, скарги на усть-дунайців, які ніби-то займаються грабіжництвом і гайдамацтвом, нарікання поміщиків на те, що до козацького формування приймаються селяни-втікачі переконали уряд у необхідності ліквідації війська.

Після ліквідації Усть-Дунайського Буджацького козацького війська селяни-втікачі, солдати-дезертири, які ненадовго стали козаками, відбувши відповідні покарання, були повернуті на попередні місця свого проживання, близько 500 козаків перейшли на Кубань, значна частина усть-дунайців козацького походження розійшлася по селах і містах Бессарабії та знову втекла за Дунай.