86. Єлизаветградська громада (кін. 70-х - поч. 80-х рр. XIX ст.)

Прикладом такого вдалого симбіозу місцевих та приїжджих діячів служить Єлизаветградська Громада, яка склалася на початку 80-х років XIX століття. В 1878 році прибув до Єлисаветграда лікар Опанас Іванович Михалевич, а вже наступного року в поліції з'явився донос на нього — нібито Михале вич веде пропаганду серед своїх знайомих та хворих клієнтів. Це свідчення, за думкою О. Рябі.ніна-Скляревського, дає підстави вва- . жати 1879 рік початком існування в Єлизаветграді українського гуртка. Опанас Іванович Михалевич був членом Київської Старої Громади з 1873 року. В 1876 році його вислали на .Волгу. Після того він займав посаду лікаря на Чернігівщині та Полтавщині і тут проявив себе як небезпечний агітатор. Йому було заборонено жити в п'яти північних українських губерніях, і Михалевич перебрався до Єлизаветграда, куди невдовзі з Бобринця переїхав Іван Тобілевич. Біля цих людей у 1880—1881 рр. склався гурток, в який входили ще Омелян Дяченко, член Одеської Громади Федір Волошинов, Євген Чикаленко, Олександр Тарковський, Андрій Грабенко та Іван Линкевич. Гурток приступив до виготовлення перекладів з російської на українську мову творів «...писателей народнической школы, причем работы эти предназначались для простого народа и имели целью «выяснить народу гнет, оказываемый на него правящим классом с целью возбудить его к протесту». Кожен з перекладачів робив свою частину праці вдома, а щотижня на квартирах І. Тобілевича або О. Михалевича проводилися читання перекладених уривків. Керівна роль у цій справі належала Михалевичу, який і обирав статті для перекладачів. Одначе таробота була не всім до вподоби. Дуже швидко відійшов від Громади Олександр Тарковський. Літом 1882 року він сформував гурток, який став на позиції «Народної Волі». Одначе стосунки між двома гуртками були якнайкращі, і діяли вони у багатьох випадках у тісному контакті. Тісні стосунки встановилися у єлизаветградських діячів з Київською громадою; про що згодом дізналася і поліція: «...не может быть сомнения в том, что он (гурток.} находился в сношениях с киевскими украинофильскими кружками, как старым, так и новым. Это доказывается тем, что Тарковский и Чикаленко по приезде в Киев поступили в оба эти кружка по рекомендации Михалевича и И. Тобилевича. В один из этих кружков и от- I иравлялись переводы, делаемые членами». Після того як гурток залишили Чикаленко, Тарковський, Дяченко, Дудін, справа з перекладами не 'переривалась. До гуртка приєднались нові люди: члени Київської — Олександр та Софія Русови та Одеської —Феофан Василевський — громад. У 1883 році після повернення до Єлизаветграда Дяченка, Громада пристала до перекладу праці Іванюкова з політичної економії на українську мову з адаптацією для народного читання, Михалевич узяв для переробки розділ «про працю», Русов — «про землю», Волошинов —«про капітал», Василевськнй перекладав «Вступ», а Дяченко — «про машини». Не всі члени гуртка ставились до цієї роботи схвально. Товариш прокурора місцевого окружного суду Р. Маркович вважав, що ліпше робити оригінальну літературу, ніж перекладати з російської, яка і так зрозуміла інтелігенції, праць з політекономії, які все одно не будуть зрозумілі народу навіть на рідній мові. Одначе незважаючи на цей скепсис, Маркович надавав своє приміщення, для проведення читань перекладів. Планувалось Громадою видати збірку віршів Т. Шевченка для дітей — «Кобзарик». Для цього О. Русов та Ф. Василевський з женев-ського видання «Кобзаря» робили добірку віршів. Книжку мали намір виготовити на гектографі, який був у розпорядженні гуртка народовольців.