52."Козацький міф" в Україні 19 ст.

Початок українського відродження традиційно пов’язують з виходом у світ першої частини «Енеїди» І.Котляревського(1798). Сам факт того, що автор одягнув персонажів вергілія в народне вбрання свідчив про тісний зв’язок «Енеїди» з народною памя’ттю про козацтво. Козацький міф становить підвалин української національної свідомості. На самих початках національного відродження пам’ять про козацьке самоврядування найкраще зберігалася на тих українських землях у Російській імперії, які мали різний ступінь політичної автономії аж до другюпол.ХVIIIст.: на Слобідській Україні (до 1765), Запорожжі(1775), Гетьманщині до 1785р. Ця пам’ять проявлялася на двох рівнях. На рівні простого народу козацькі традиції зберігалися серед закріпаченого селянства, для якого згадки про козацтво насамперед були пам’яттю про бунтівливу Запорозьку Січ з її особливими демократичними порядками й нетерпимістю до соціального та національного гноблення. На рівні нового українського дворянства, потомків козацької старшини, славне минуле України пов’язувалося з пам’яттю про козацьку державу Гетьманщину.

53.Таємні і політичні осередки наприкінці 20-х років XIX ст.

Перші таємні товариства на українських землях прибрали форму модних у тому часі масонських лож. У 1818 р. такі ложі виникли у Києві (“З’єднані слов’яни”) та у Полтаві (“Любов у істині”). Серед їхніх членів були відомі українські діячі Іван Котляревський, Василь Капніст, Василь Лукашевич, а також пізніші лідери декабристського руху Павло Пестель, Михайло Орлов і Михайло Бестужев-Рюмін. Хоча ці ложі діяли в Україні, їхня діяльність не мала українського національного характеру. Ложі були клубами, де місцеві ліберали обговорювали політичні питання. Однією з цілей, яку ставили перед собою організатори перших таємних товариств в Україні, було втягнення малоросійського дворянства до опозиційного всеросійського руху. Українські дворяни-масони не формулювали специфічно національних вимог; чи не єдиним винятком був Василь Лукашевич, який виступав за від’єднання України від Росії і прилучення її до Польщі. Цілком інший характер мали ложі, які діяли на Правобережній Україні . Їхніми членами були польські шляхтичі, які не були пов’язані з російським масонським рухом. Своєю головною політичною метою ці ложі вважали відновлення незалежної польської держави, яка включала б у себе і Правобережну Україну .Багато із членів масонських лож в Україні ввійшли у склад декабристських організацій. Україна поряд з С.-Петербургом стала основним полем діяльності декабристів – лише у цих двох центрах декабристського руху дійшло до відкритого збройного виступу проти самодержавства. Ядром декабристської змови в Україні стала розквартирована на Правобережжі Друга армія, офіцери якої служили у Західній Європі під час наполеонівських воєн. У 1821 р. в Тульчині, на Поділлі, утворилося Південне товариство декабристів, головою якого був полковник Павло Пестель (Північне товариство виникло у Петербурзі роком пізніше, у 1822 р.). Декабристські товариства мали розгалужену сітку впливів в Україні. Крім Тульчина, Південне товариство мало свої осередки у Кам’янці і Василькові. У 1823 р. у Новгороді-Волинському виникло “Товариство з’єднаних слов’ян”, очолене молодшими офіцерами братами Борисовими.

Серед змовників було чимало українців, потомків козацької старшини. Провідними діячами декабристського руху були брати Матвій та Сергій Муравйови-Апостоли, які виводилися з роду гетьмана Данила Апостола. З українських сімей походили засновники “Товариства з’єднаних слов’ян” брати Борисови та Іван Горбачевський. Останній згадував, що його батько розповідав йому про нещастя Малоросії, а сам він не раз побивався над долею своєї батьківщини. Інший лідер декабристів, російський поет Кіндрат Рилєєв оспівував у своїх поемах героїчну боротьбу Северина Наливайка, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Але, як і у випадку з масонськими ложами, декабристський рух на загал проявляв байдужість до політичного майбутнього України. Підготований Пестелем проект конституції під назвою “Руська правда” був пройнятий централістським духом і не визнавав за націями, які замешкують Російську імперію, права на окреме політичне існування (виняток робився лише для поляків і євреїв). Щодо українців, то Пестель зараховував їх до “корінного російського народу”. Подібно ж Рилєєв твердив, що кордони Польщі починаються там, де кінчається малоросійське наріччя; де ж простий народ говорить названим наріччям, там уже Росія. Чутливішою до реґіональних відмінностей Російської імперії була програма Північного товариства, викладена у Конституції Микити Муравйова. Вона передбачала поділ Росії на тринадцять федеративних штатів. Два з них – Чорноморський зі столицею у Києві та Український зі столицею у Харкові – співпадали територіально з колишньою Гетьманщиною, та Слобідською Україною.оча й не існувало окремого українського декабристського руху, але декабристський рух в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялося у діяльності “Товариства з’єднаних слов’ян”. Діяльність цього товариства в Україні набрала особливого характеру, зумовленого ліберальним інтелектуальним кліматом краю Члени товариства проживали серед змішаного населення західної окраїни Російської імперії – Волині – і тому були особливо свідомі багатонаціонального характеру Росії, а також різноманістності слов’янського світу. Їхній патріотизм і національне чуття проявилися у панславістській ідеології. Програма Товариства, написана офіцерами братами Борисовими, ставила за мету не лише усунення самодержавства і кріпацтва, але й утворення загальнослов’янської республіки. “Об’єднати разом усі слов’янські покоління і зробити їх вільними, – писав один із братів Борисових, – здавалося мені блискучою справою, бо я думав через це доставити щастя не лише моїм співвітчизникам, а й іншим народам”. На відміну від інших декабристських організацій, Товариство з’єднаних слов’ян відрізнялося більш демократичним характером своєї програми.

Восени 1825 р. після тривалих переговорів воно з’єдналося з Південним товариством , перетворившись у філію останнього. Об’єднання з Південним товариством привело до перемоги централістської програми. Деякі українці та члени таємних польських організацій намагалися переконати Пестеля визнати окремі права України і Білорусії. Однак Україна залишилася мертвим звуком у політичних програмах російських декабристів.

Осередками сусп.-політ. Руху в др. Пол. 20-х р 19 ст були навчальні заклади, насамперед Харківський і Київський у-ти. 1826 – в Харківському у-ті виник таємний політичний гурток, до якого увійшли 20 студентів, службовців і офіцерів: поширення революційних творів, заклики до повалення царського деспотизму, писали антикріпосницькі вірші та памфлети, пропагандистська діяльність поширювалась на Харківську, Київську та Чернігівську і ін. губернії. Очолили В. Розаліон-Сомальський, П. Балабуха. 1827 – гурток викритий і розгромлений. Далі вільнодумство поширювалось серед професорів Ніжинської гімназії(директор Орлай). В 1820 – засн. Гурток прогресивних професорів – в 1827-30 рр вів активну боротьбу проти професорів-реакціонерів. Цей гурток підтримував Гоголь, Прокопович. 1830 – професори позбавлені посад та піддані поліцейського нагляду. Значення орг. : пропаганда передових ідей серед інтелігенції, студентів, учнів, піднесення опозиційних настроїв серед інтелігенції. Вплив зхєвропейських ідей: в Ніжинській гімназії існувала таємна «бібліотека вільного читання», твори Байрона, Руссо, Вольтера, Монтеск»є, зберігав твори гімназист Гоголь. Популярність ідеалів фр. Революції. Співали «Марсельєзу».