30.Формування полків українського козачого війська земських ополчень та інших формувань під час французько-російської війни 1812 р.

До армії охоче йшли селяни, козаки, сподіваючись поліпшення своєї долі і запевнення їм стану вільних козаків. Року 1812 був укладений проект організації козаків із вільних селян Київської та Подільської губерній, але поміщики заміняли їх кріпаками (брали одного замість двох рекрутів). Дано було по 300 чоловіка з повіту. Уряд обіцяв по закінченні війни залишити козаків вільними. У 4-ох полках, якими командував граф де-Вітте, було 3.000 козаків. Утрати були дуже великі; у 1813 році Барклай-де-Толлі, повідомляючи про втрату 1.000 козаків, просив про поповнення. Добрали ще по ЗО козаків з повіту; ішли старі, хворі, років по 50-60, прагнучи таким способом звільнитися від кріпацтва. Але обіцянок не здійснено: 1816 року всі чотири полки переформовано на регулярні, уланські полки."Того ж 1812 року Олександер 1 наказав генерал-губернаторові Малоросійському, князеві Я. Лобанову-Ростовському, сформувати в Лівобережній Україні козацькі полки на таких основах, які були в Правобережній Україні, обіцяючи при тому, що по закінченні війни буде залишений козацький стан, постійне козацьке військо. Проект організації козаків уклав полковник М. Миклашевський, використавши плян В. Капніста.

Перспектива поновлення козацтва викликала в народі ентузіазм. Зібрано 15 полків: 6 у Чернігівській губернії та 9 у Полтавській. Замість 4.500 чоловіка, як передбачав наказ, з'явилось 18.000. Крім того, князь Кантакузін привіз 500 бозьких козаків, В. Скаржинський — ескадрон — 180 чоловіка. Все утримання: коні, зброю, обмундирування, харчі — охоче оплатило населення, сподіваючись поновлення козацтва. Однак, під час формування козаків виник конфлікт, бо Я. Лобанов-Ростовський хотів був надати полкам загальноросійський характер. Проти цього виступили аплітові поміщики: колишній міністр юстиції, Д. П. Трощинський, Полтавський губерніяльний маршал, В. Капніст, які відстояли український характер полків.

Полки зазнали великих втрат: 1815 року повернулося з 18.000 чоловіка — 12.484. Також загальних втрат на суму коло 2-ох мільйонів карбованців не відшкодовано. Але чекало ще гірше: 1816 року всі привілеї від козаків відібрано, а їх самих привернено до попереднього стану, тобто селянського. З цього приводу знову почався конфлікт: новий Малоросійський генерал-губернатор, М. Рєпнін, вимагав збереження козацького стану, але міністер внутрішніх справ, В. Кочубей, настояв на ліквідації козацтва. Про обіцянку князя Я. Лобанова-Ростовського не було вже мови."

31.Бойові дії на території українських земель під час французсько-російської війни 1812р.

Наполеон розгорнув свою 600-тис. армію по широкому фронту. Йому протистояли 3 російські армії загальною чисельністю 300тис.чоловік. 1-ша армія під командуванням військового міністра М.Барклая-де-Толлі дислокувалася впродовж Німану з центорм у м.Вільно. 2-га армія, якою командував генерал П.Багратіоном, розташувалася в Південній Литві між Німаном і Західним Бугом в районі міста Волковиська. На території України стояла 3-тя резервна армія генерала О.Тормасова, вона розташовувалась на Волині, маючи головним пунктом м.Луцьк. Наполеон водночас планував захопити територію України. Водночас з Боями в Литві, Білорусі, в Центральній Росії влітку наполеонівські війська-австрійський корпус Шварценберга (35тис.чол) і польсько-саксонський корпус графа Реньє(17тис. польських і саксонськх солдат)- мали захопити Правобережжя з києвом та інші українські землі. Відбулися кровополитні бої 3-ї армії на р.Стир, які завершилися відходом російських частин. На середину серпня 1812р. наполеонівським військам вдалося зайняти західну частину Волинської губернії-Ковельський, Володимирський, Луцький і частину Дубенського повітів. В окупованих територіях було встановлено жорсткий режим. Матеріальні збитки склали для цих регіонів 2,5 млн.карбованців. Активно розкрадали регіон польські шляхтичі. Як писав до Синоду волинський єпископ Даніїл, вони «не тільки перейшли на бік ворога, а й перевершили його в жорстокості». Населення Волині активно включилося у партизанський рух. Створювали дружини самозахисту, не виплачували податків та контрибуції, не давали продовольства та фуражу. В результаті були часті випадки військових стичок населення та наполеонівської армії. На початку вересня в район Луцька Дунайської армії під командуванням адмірала П.Чічагова, внаслідок чого сили зросли до 55тис.чол. армії визволили Волинь і у жовтні вирушили до Березини.