54 .Культурно-освітні установи у перш. Пол. XIX ст.

Вирішальне значення для піднесення культури мала освіта. Царський уряд робив усе, щоб народні маси залишалися неписьменними. Шлях до освіти був відкритий дворянству, чиновництву, духівництву. Міністр народної освіти адмірал О. Шишков, підкреслюючи становий характер освітньої політики царизму, у 1824 р. говорив: «Навчати грамоти весь народ...завдало б більше шкоди, ніж користі». До того ж царський уряд, проводячи великодержавницьку політику і придушуючи українську культуру, не допускав в Україні викладання в школах українською мовою.

Міністерство народної освіти, яке почало діяти в p., вирішило провести реформу системи освіти і затвердило «Попередні правила народної освіти», а в 1804 р. — статут навчальних закладів. За «Попередніми правилами» передбачалися чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних школах, які створювалися при церковних парафіях і які були початковими, навчання продовжувалося 4—6 місяців в селах і до одного року в" містах. Дітей навчали (російською мовою) читати, писати, перших дій арифметики, основ православної віри.

Повітові школи, що були другим ступенем у системі початкової школи (спочатку двокласні), за статутом 1828 р. стали трикласними. У них вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, природознавство, фізику, малювання. У повітових школах навчалися здебільшого діти дворян і чиновників.

Ще більш становий дворянський характер мали гімназії — середні школи, куди приймали майже виключно дітей дворян і чиновників. Спочатку в гімназіях навчання тривало 4 роки, а за статутом 1828 р. — 7 років. У гімназіях викладали латинську, німецьку і французьку мови, історію, географію, початковий курс філософії і словесних наук, математику, фізику, природознавство, політичну економію, малювання. За статутом 1828 p., що посилював реакцію в галузі освіти, з навчальних планів гімназій було виключено природознавство, філософію і політекономію, а введено викладання «закону божого», «священної й церковної історії», грецької мови.

Через те, що царизм свідомо гальмував розвиток освіти, число шкіл і учнів у них залишалося невеликим. Не вистачало коштів, приміщень, учителів. У 1856 р. на українських землях, що перебували в складі Росії, офіційно числилося тільки 1300 початкових шкіл, де навчалися 67 тис. учнів (на 13,5 млн. чол. населення). На 100 жителів України припадало 0,61 учня (в середньому по Росії — 0,7). А у США тоді один учень припадав на 5 жителів, у Франції та Англії — на 11.

Ще менше була розвинута середня освіта, її здобувати дітям недворянського походження царський уряд не дозволяв. Гімназії існували лише в губернських і окремих повітових містах. На кінець 50-х років в Україні їх було 18: по дві у Харкові, Києві та Одесі і по одній — у Катеринославі, Сімферополі, Херсоні, Білій Церкві, Житомирі, Ровні, Кам'янці-Подільському, Немирові, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Полтаві. У них навчалося 4 тис. учнів.

Крім державних, у ряді сіл, особливо на Полтавщині і Чернігівщиці, продовжували існувати дяківські школи, які утримувалися на кошти батьків і в яких дяки навчали дітей, переважно українською мовою, читати буквар, часослов і псалтир, а також церковних співів. Буди також приватні пансіони (в Чернігові, Ніжині, Полтаві, Херсоні, а потім у кожній губернії), що працювали за програмою середніх навчальних закладів. Для навчання середньої освіти і виховання дочок дворян були засновані інститути шляхетних дівчат: у Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1836) і Києві (1838).

Поряд з загальноосвітніми в Україні діяли й нечисленні професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтаві (з 1840 p. і Києві (з 1852 р.) із дворянських синків виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, заснована ще в 1787 р., у Києві в 1842 р. була створена фельдшерська школа, у Миколаєві — артилерійське (з 1794 р.) і штурманське (з 1798 р.) училища.

Київська академія, яка у попередні часи відігравала велику роль у розвитку освіти й культури в Україні і у слов'янському, світі взагалі, після видання у 1814 р. нового статуту для духовних академій, за яким їх призначенням визнавалося надання учням виключно богословської освіти і підготовка духівництва, остаточно втратила своє значення освітнього центру і повністю перетворилася на звичайний духовний учбовий заклад.

У першій половині XIX ст. у Росії було шість університетів і серед них в Україні — два. Харківський (1805 р.) і Київський (1834 p.). Головним завданням університетів, як це визначав університетський статут 1804 p., була підготовка «юнацтва для вступу у різні звання державної служби», тобто підготовка державних чиновників.

В Укр було 18 гімназійз 4 тис учнів. За кошти батьків утримувалися дяківські школи. Ліцей: проміжне місце між гімназіями і у-тетами: в Укр – 3: Рішельєвський в Одесі, Нііжинський, Кременецький. Професійні навч заклади: кадетські корпуси в Полтаві, медична школа в Єлисаветграді, фельдшерська школа в Києві, артилерійська і штурманське училища в Миколаєві, морська школа в Севастополі.