Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
istoriya ukrainy.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
343 Кб
Скачать
☆

145. Становище православної церкви на землях підрос. України

Політика синоду з денаціалізації Укр Церки – стала частиною Всеросійської православної церкви. Царське правління призначало на духовні посади. Більшість священнослужителів були росіянами. 9 єпархій: Київська, Черніг., Полтавська, Харківська, Волинська, подільська, Катеринославська, Херсонська, Сімферопольська. Єпископів призначав синод. Вчителями в духовних освітніх закладах також були росіяни. Роль русифікації консисторій. Згодом навіть священиків стала призначати консисторія. Заборона проповідей та служби української мовою. Заборона виконувати в укр. стилі: церкви, ікони, прикрашати церкву станцями. До призначуваних священників люди ставились вороже: виникали секти штундистів. Молодь охолола до Церкви. В кінці 19 ст. вважалось модним безвір я. Перекладались Євванглія: Куліш, Пулюй, Максимович.

146. Миха́йло Леви́цький;

(1774-1858) єпископ Української Греко-Католицької Церкви; 1798 - висвячений на священика. З 1797 — префект Львівської духовної семінарії, пізніше професор Святого Письма та пасторального богослов'я у Львівському університеті. На 15-річчі священства (1813) одержав єпископські свячення на Перемиський престол. 17 серпня 1815 австрійський імператор Франц I призначив Михайла Левицького Галицьким митрополитом та Львівським архиєпископом, а Папа Римський затвердив це рішення 8 березня 1816. 1846 - номінований на примаса Галичини, титул якого раніше традиційно надавався римо-католицькому єпископові. 1856 - Папа Пій ІХ призначив владику Левицького кардиналом (другим за чергою в УГКЦ). Будучи на посту перемишльського єпископа з 1813 та в перших роках перебування у сані митрополита, заснував 383 народних (парафіяльних) шкіл у древній Перемисько-Самбірській єпархії — і піклувався про видання для них підручників; підтримав створення освітнього Товариства священиків у Перемишлі (1816) і дяко-вчительського інституту (1817). Спільно з Іваном Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою у школах Східної Галичини. У 1815 році (за іншими даними в 1816 році []) М. Левицький видав "Катехізис", а згодом у 1816 "Буквар славенського язика". Обидві книги були надруковані зрозумілою для простого народу українською мовою в Будапешті (що на той час називався ще Будою). Львівська митрополича консисторія курендою від 20 червня 1816 р. зобов’язувала деканів купувати цей «Катехізис» та користуватися ним у всіх церквах. Згодом "Катехізис" набув популярності в обох галицьких єпархіях - Перемиській і Львівський. Автором обидвох книг був І.Могильницький.

Згодом визначився як консерватор, близький до польсько-шляхетських кіл, противник модерних віянь в суспільному і культурному житті. Став одним з ініціаторів цензурної заборони альманахів «Зоря» і «Русалка Дністровая», що їх видала «Руська трійця»Був учасником Віденського конгресу 1815. У 1839 Левицький виступив з протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині й Білорусі.Під час Революції 1848—1849 в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки.