119. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.

Основною причиною руху були потреби українства, головним рушієм якого стає не дворянська, а різночинська, нова інтелігенція.

Специфіка українського народництва 60–80-х рр. ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні полягала в тому, що воно існувало у вигляді громад, громадівського руху.

Спеціально проблема періодизації громадівського (наддніпрянського) руху в Україні не ставилася, однак основні його етапи опрацьовані в літературі достатньо докладно.

З погляду професора Київського університету А.Катренка, громади – це «своєрідні напівтаємні організації», що були «осередками організаційного єднання патріотично настроєної інтелігенції України». С.Світленко, А.Катренко вважають громади репрезентантами «українського» або «визвольного» руху.

У 60-ті рр. ХІХ ст. існувало 5 українських громад. Найбільш потужною за впливом і характером діяльності була Петер-бурзька українська громада.

Причиною виникнення народництва була криза аграрного суспільства, перехід від аграрної до національної і політичної форм свідомості суспільства.

Носієм ідеології та рушієм народницького руху виступала інтелігенція, переважно світська, яка також формувалася як окрема соціальна група у другій половині ХІХ ст.

Основу народницької ідеології становили селянський та національний проекти. Термін «народництво» походив від «народ», причому під народом розуміли саме селянські маси, які були носієм традиційних культурних та національних цінностей.

Національна складова ідеології народництва була пов’язана з визначенням самобутніх шляхів розвитку російського та українського народів.

Хлопоманство (хлопоманія) – різновид громадського руху в Правобережній Україні. Цей демократичний рух був представлений польською інтелігенцією, студентською молоддю, нащадками спольщених православних родин – українців. Хлопоманія – явище типове для Правобережної України, «Південно-Західного краю», де були міцні політичні, духовні та економічні позиції польського елементу. Історично хлопоманство було тісно пов’язане з традиціями польського визво-льного руху. З іншого боку, саме хлопоманський рух став ідеологічним і соціальним підґрунтям виникнення такої форми українського народництва як українофільство.

Виникнення хлопоманства було підготовлено такими специфічними для культурного життя Правобережної України явищами як балагульство та українська школа в польській літературі.

120. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.

В умовах переходу до індустріального суспільства виникає ліберальна опозиція існуючому режиму, застарілому держав-ному апарату, у вигляді земського руху, що виступав засобом політичної модернізації суспільства.

До чинників, що спричинили виникнення і розвиток земського руху, можна віднести організаційний фактор – наявність розвиненої системи земств.

Земська реформа 1864 р. – одна з великих реформ 60-х рр. ХІХ ст., – передбачала створення муніципальної публічної влади поряд з державною публічною владою.

Політичною причиною розвитку земського руху були виступи народників, діячів радикальної течії, які додержувалися тактики політичного терору

Форми земського руху були розмаїті. До легальних форм діяльності земств належала практика подання адресів на висо-чайше ім’я, клопотань перед урядом, звернень. Найбільш поширеною формою діяльності земців були клопотання губернських і повітових земств, що передбачалися «Положенням» 1864 р. Клопотання про «місцеві користі і потреби» через губернатора надсилались до відповідного міністерства. Ця практика клопотань перейшла до земств від дворянського самоврядування. Земства дуже активно і доволі продуктивно користувалися правом подавати клопотання.

Легітимними формами діяльності земських діячів були виступи на сторінках преси. Певну роль у лібералізації громадської думки та суспільній свідомості відіграла газета «Земство» – орган земців-конституціоналістів.

Важливою формою діяльності земців були статистичні дослідження. Земська статистика виникає в 70-ті рр. ХІХ ст., що було пов’язано із збиранням матеріалів щодо земельного обкладання.

Українські земці виступали за розширення прав і повноважень земств, звільнення їх від контролю і тиску державних установ, за політичні свободи, висували конституційні проекти.

Земці-ліберали українських губерній проводили акції на захист громадянських прав населення. У 1901 р. у Полтаві за ініціативою діячів Полтавського, Чернігівського, Харківського і Курського земств був проведений з’їзд умільців кустарних промислів, на якому була ухвалена резолюція з пропозицією заборонити тілесні покарання, дозволити жінкам вступати до всіх вищих навчальних закладів. Активну участь у цьому з’їздї взяли відомі українські культурно-громадські діячі – В.Короленко, О.Русов, І.Білоконський.

Ще однією типовою рисою земського ліберального руху в Україні можна вважати свідоме протистояння земців-конституціоналістів народницькому руху, зокрема його терористичним проявам. Земці не підтримували народників, навіть засуджували їхню тактику революційного терору. Разом з тим, земці були і проти репресивної політики уряду, проти будь-яких форм політичної опозиції. Земці виступали за об’єднання всіх ліберальних сил.

1878 р. ліберальні земці на чолі з чернігівськими земськими діячами провели таємну нараду в Києві, в якій взяли участь також громадівці і революційні народники. Земці закликали народників припинити політичний терор, переконуючи їх у доцільності мирних засобів розв’язання нагальних проблем суспільства, тобто «дати можливість суспільству добиватися політичних свобод не такими гострими засобами».