11. Виборче законодавство Австрійської імперії та українське суспільство 19 ст.

Виборче законодавство встановлювало нерівномірне та непропорційне співвідношення депутатських мандатів від різних верств населення. Нижня палата – палата послів складалася з депутатів, яких обирали за куріальною (становою) виборчою системою. Селянство було найбільш чисельною частиною польського і українського населення Галичини і зазнавало постійних утисків з боку польської шляхти. Українське населення у своєму соціальному складі не мало представників великої земельної аристократії, на яку міг би опертися Відень. Селяни ж були позбавлені можливості впливати на політичне життя в країні. Куріальна система, високий виборчий ценз обмежували їх участь у виборах. Представництво послів у австрійському парламенті від різних народів теж було непропорційним. Для обговорення завдань загальнодержавного значення були створені так звані Делегації, до яких входили представники австрійського та угорського парламентів. Від окремих коронних країв в Делегації направлялася точно визначена кількість представників: від Чехії – 10; Галичини – 7; Буковини – 1; з інших країв від 1 до 4 представників. Від Галичини до Делегації обиралося 6 поляків і лише один українець. Однак принцип національної рівноправності в австрійській конституції зберігався, що давало українському народові можливість боротися за свій національний розвиток.

При виборах у Галицький сейм представники великої земельної власності та платники високих податків (0,4% загального числа населення) мали забезпечено 29,3% мандатів. Перші три курії давали лише польських послів, українці могли пройти лише в четвертій в 48 повітах Східної Галичини. Внаслідок двоступеневих виборів у селянській курії та виборчих зловживань галицької адміністрації, українських послів в сеймі ніколи не було більше як 10-15 осіб, у тому числі урядових кандидатів. В усіх інших українських повітах обиралися польські посли. За національною ознакою сейм носив польський характер, а за соціальною був польсько-шляхетським. У результаті поляки ідентифікували інтереси краю зі своїми, хоча перепис 1910 р. засвідчив 7,32 млн. жителів краю, з них польською мовою розмовляли – близько 4 млн., українською – понад 3 млн. осіб. Мета: зміцнення австрійського впливу, переважання шляхти(близька 30 % складу при 0,4 % від аг. населення), право представництва тільки Львова( з 1787 – буковинці), 1775-1848, укр. Враховувалися лише в 4 курії, польсько-шлях. Х-р, не більше 10-15 укр у складі представників. Др пол. 19 ст – рух укр. За збільшення своїх прав. Курії І Великі землевласники ІІ купці і фабриканти ІІІ Міщани 4 Селяни. Самостійні господарі, що платили значні податки 5 Загальна курія: 72 депутати (засн. В 1896). 1897 Укр становлять 13,2 % нас імперії – 3 представники в парламенті з 353 послів. Лише до І держ сейму Австрії (1848) було обрано з 393 осіб 35 українців. Перші вибори до австрійського парламенту 1907: зміна нац. Складу: з 516 осіб було 32 укр – Русько-укр.парламентський клуб. 1907 – визнання австр існування укр. Питання. 1873 – введено прямі вибори від курій, крім сільської. 1882 – зниження майнового цензу з 10 до 5 гульденів – збільшення кількості виборців. 1907 – введено загальне виборче право, ліквідація курій.

Величезна більшість українців в Австрійській імперії проживала в Галичині — південно-східній частині колишньої Речі Посполитої, захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 р. Двома роками пізніше до Галичини була приєднана Буковина — невеликий український край, що його відібрав Відень у занепадаючої Оттоманської імперії. Нарешті, у 1795 р., після третього й останнього поділу Польщі, до імперії були також включені землі, заселені поляками (включаючи Краків). Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Га- личина була головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній провінції цих двох народів стане в майбутньому причиною напружених стосунків між ними.

Під посереднім контролем Габсбургів перебував ще один заселений українцями регіон. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з часів середньовіччя входило до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.