76. Мовні дискусії 19 ст. Та нац. Відродження

Дискусії, щодо шляхів формування літ. мови. Зх. Україна: священик Іван Могильницький 1829 р. – стаття «Розправа о язику рускім» перше оголошення самостійності укр.. мови «Граматика язьіка словено-руского» Питання чи повинна літературна мова відрізнятися від розмовної? Могильницький виступав за відмінність (висловитись за народну мову нальцька інтелігенція не могла, бо на Зх. Існувало кілька говорів. Дискусії , щодо старослов’янської мови. – літературна мова суміш церковнослов’янської і народної. Проривом могла стати Русалка Дністрова, але їй цього не дали і вона була заборонена. Й. Лозинський захист розмовної мови. З 50 рр працює Погодінський кружок – москвофіли (укр.. мова мова черні). Руска трійця за основу літературної мови треба взяти говір між Коломиєю та Чортковом. (покутський та наддністрянський). Обстоювання народної мови і народовцями. 60 рр. поява граматики Михайла Осадниці + утворення просвіт на противагу москвофілам і їхній Матиці. Омелян Огоновський: завід кафедри словесності у Львів. У-ті. Роль Івана Франка. Дискусії галичан з вченими з Сх. України: перша суперечка 1891 р. не могли сприйняти галицької мови, проти літературної мови галицького варіанту виступали Куліш, Костомаров. Пропонували за основу брати мову Котляревського, Квітки-Основяненка, Шевченка. Б. Грінченко розумів важливість взаємних поступок. Антиаргумент: Емський указ і укр.. мовою спілкується лише інтелігенція, а на галичині широко поширена.

77. Панславізм в ідеології українського відродження.

Сформований на межі 18-19 ст. Термін уперше вжито в Чехії Яном Геркелем у 1826. Політичне поневолення більшості слов'янських народів, ідеї Великої Французської революції і німецького романтизму, слов'янське національне відродження — ці фактори привели до поширення серед освічених кіл західних і південних слов'ян Й. Добровський (чех), П. Шафарик, Я. Коллар (словаки) ідеї слов'янської єдності й культурної спільності. Успіхи Російської імперії у війнах проти Туреччини і наполеонівських війнах спричинились до того, що деякі із слов'янських діячів висували думки про політичне і мовне об'єднання слов'ян під владою Росії, вважаючи, що остання допоможе слов'янським народам у боротьбі проти іноземного поневолення (Й. Добровський, Й. Юнгман, Л. Гай та ін.). На українські землі в склад Австрії ідеї «панславізму» проникали як з Заходу, так і з Росії. За прикладом інших слов'янських народів у Львові в 1848 було створено Галицько-Руську Матицю. Під час Революції 1848-49 в Австрійській імперії українці Галичини почали налагоджувати контакти з слов'янськими діячами Австрійської імперії, зокрема взяли участь у Слов'янському конгресі у Празі (червень 1848). з'їзд представників слов'янських народів Австрійської імперії, скликаний за ініціативою Павела Шафарика і Йосипа Єлачича. та інших з метою протиставитися проголошеному німецьким парламентом у Франкфурті над Майном об'єднанню всіх німецьких земель Німеччини й Австрії, включно з Чехією. У конгресі, що почався 2 червня 1848, взяли участь також представники галицьких і закарпатських українців — делегація Головної Руської Ради у складі: Іван Борисикевич, Григорій Гинилевич, Олексій Заклинський та Адольф Добрянський з Закарпаття, як також делегація пропольського Руського Собору. Панславізм став основою для створення багатьох товариств, зокрема товариства об’єднаних словян (Основним завданням Товариства об'єднаних слов'ян було визволення слов'ян з-під чужої влади, ліквідація монархічного устрою, примирення між словʼянськими народами і створення федеративного союзу словʼянських республік з дем. ладом, кожна з яких мала самостійно організувати свою законодавчу й виконавчу владу. До цього союзу мали входити росіяни (до них зараховувано також українців і білорусів), поляки, угорці (слов'яни на Угорщині), богемці, хорвати, дальматинці, серби і моравці.) Кирило-Мефодієвське братство, у науових колах (Максимович, Бодянський). Дехто суворо виступав проти: напр.. Грушевський.