65.Україна в роки Кримської війни (1853 - 1856 рр.)

На Близькому Сході і Балканах у середині XIX ст. перехрещувалися інтереси різних держав. Англія і Франція, де швидко розвивався капіталізм, ставили метою закабалити ослаблу Туреччину, підпорядкувати своєму впливові чорноморські протоки, стати міцною ногою на близькосхідних ринках і витіснити звідти Росію. Царський уряд намагався послабити Туреччину, оволодіти Босфором і Дарданеллами, які необхідні були для вільного виходу з Чорного моря, забезпечити свій переважаючий вплив на Балканах і Близькому Сході, а також успіхами, в зовнішній політиці притупити суперечності у внутрішньополітичному житті. Австрія, сподіваючись захопити балканські володіння Туреччини, ставилася вороже до Росії. Туреччина мріяла про загарбання Криму й Кавказу.

Приводом до початку війни став конфлікт між православним і католицьким духівництвом про право володіння святими місцями в Палестині, яка була підпорядкована султанській Туреччині. 4 жовтня 1853 р. турецький султан оголосив війну Росії. Воєнні дії відбувалися на Чорному морі, Дунаї і на Кавказі. 18 листопада 1853 р. російський флот в складі 8 суден під командуванням віце-адмірала П. Нахімова прорвався в Сінопську бухту, на побережжя Анатолії, і згубним вогнем знищив турецьку ескадру, яка налічувала 13 кораблів. У полон до російських моряків потрапив штаб турецького флоту на чолі з його командуючим Осман-пашою. Успішно для російських військ розвивалися воєнні дії на Кавказі.Оскільки Туреччині загрожував розгром, у березні 1854 р. Англія Франція оголосили війну Росії. Вороже до Росії поставилися також Австрія та Пруссія.

Почавши війну проти Росії, англо-французьке командування підвело свої кораблі й спробувало атакувати російське узбережжя в різних місцях — у районах Крондштадта, Одеси, Соловецького монастиря, Петропавловська-Камчатського. Але головні воєнні дії воно розгорнуло на півдні.

10 квітня 1854 р. англо-французька ескадра в складі 19 лінійних кораблів і 10 фрегатів з 350 гарматами підійшла до Одеси і почала артилерійський обстріл передмість, берегових укріплень та торгових суден і всього міста. Одеса була найбільшим торговим портом на чорноморському узбережжі і не мала берегових оборонних споруд та достатніх військових сил. Гарнізон міста налічував 16 резервних батальйонів з 50 легкими гарматами. На березі біля моря стояли лише шість батарей з 40 фортечними гарматами. У відповідь на обстріл міста англо-французькою ескадрою батарея прапорщика О. Щоголева відкрила вогонь і вела його протягом шести годин. Разом з іншими батареями артилеристи Щоголева пошкодили багато ворожих кораблів і не допустили висадки у місті десанту. ЗО квітня і 1 липня 1854 р. англо-французькі кораблі знову обстрілювали Одесу з гармат, але артилеристи міста змусили їх відступити. При цьому в останній раз захисники Одеси захопили англійський фрегат «Тайгер», який при проведенні розвідки сів на мілину.

Основним театром воєнних дій, став Крим. 2 вересня 1854 р. через безтурботність головнокомандуючого російських військ в Криму О. Меншикова, більш, ніж 60-тисячна англо-французька армія висадилась біля Євпаторії і стала просуватись на південь, в напрямку Севастополя. 8 вересня біля р. Альми російські війська зазнали поразки і відійшли до Бахчисарая. Англо-французька армія, не змігши з ходу взяти Севастополь, приступила до його облоги. Спроба нового головнокомандуючого М. Горчакова, призначеного замість Меншикова, дати у серпні 1854 р. бій на Чорній річці і цим змусити ворога припинити облогу Севастополя закінчилася невдало.

Проте гарнізон і населення Севастополя не склали зброї. Щоб зміцнити захист міста з суші, вони побудували добре продуману систему сухопутних укріплень і протягом 349 днів (з 13 вересня 1854 р. до 27 серпня 1855 р.) героїчно обороняли місто. Керували обороною Севастополя начальник штабу Чорноморського флоту віце-адмірал В. Корнілов, віце-адмірал П. Нахімов, адмірал В. Істомін, військовий інженер Е. Тотлебен. Захисники Севастополя виявили високі зразки героїзму.

У Севастополі вів бої 18-тисячний гарнізон, до якого входили і сформовані в Україні полки: Чернігівський, Полтавський, Житомирський, Подільський, Кременчуцький, Одеський і Волинський. На оборону міста стали і 20 тис. моряків. Щоб перегородити ворожим військам доступ до Севастополя з моря, у гавані були затоплені парусні судна.

Незважаючи на переважаючі сили англо-французької армії, а вона налічувала понад 60 тис. солдатів і офіцерів, і досконалішу у неї зброю, бійці і все населення Севастополя мужньо захищали своє місто. Найтяжчі бої розгорталися навколо ключової позиції — Малахового кургану. Безсмертною славою покрили себе захисники Севастополя. Високі зразки мужності й безстрашності в боях, поряд з багатьма росіянами, виявили солдати^українці Федір Заїка, Іван Демченко, Дмитро Горленко, Макар Шульга, Андрій Гіденко, Іван Даниленко, Гнат Шевченко та багато інших. Небаченою хоробрістю і умінням відзначився уродженець Подільської губернії Петро Маркович Кішка, який вісімнадцять разів ходив у розташування ворожих військ, привів близько десяти «язиків» і був нагороджений Георгіївським хрестом. Разом з бійцями самовіддано діяли й військові медики, яких очолював засновник військово-польової хірургії М. Пирогов. Великою любов'ю у військах користувались сестри милосердя, серед яких найбільшої шани набула Даша Олександрова, названа Севастопольською.

Але незважаючи на небачений героїзм захисників Севастополя, сили були нерівні, і 27 серпня 1855 р. ворожі війська захопили Малахів курган і захисники міста змушені були залишити південну частину міста і перейти на північну сторону бухти.

Одночасно з тим, що багато українців-солдатів і матросів брали безпосередню участь у боях проти ворожих військ у Криму й обороні Севастополя, Україна була найближчим тилом і базою постачання російської армії. В Україні на війну було мобілізовано багато рекрутів і ополченців, послано погоничів, для перевезення військових вантажів взято велику кількість коней і волів. Для армії брали провіант, в містах і містечках розміщали в лазаретах та госпіталях поранених і хворих солдатів і матросів.

У постачанні армії боєприпасами велику роль відігравали Шосткинський пороховий і Луганський ливарний заводи. Обсяг виробництва пороху на Шосткинському заводі за три роки війни збільшився у шість разів і в 1855 р. становив 43 % продукції всіх порохових заводів Росії. Якщо до війни Луганський завод за місяць відливав 22 тис. пудів снарядів, то у роки війни — 90 тис. пудів.

Народ намагався подати допомогу солдатам і офіцерам, які воювали на фронтах, та їхнім сім'ям. Проводився збір коштів на військові потреби, жінки доглядали поранених бійців у шпиталях, їхали на фронт і працювали сестрами милосердя і т. п.

Паризький мирний договір.

Падіння 27 серпня 1855 р. Севастополя, загострення внутрішнього становища в країні змусили нового царя Олександра II (Микола І помер у лютому 1855 р.) шукати шляхів до укладення миру. Великі втрати англо-французьких військ й успішні дії російської армії на Кавказі привели до того, що й урядам Англії та Франції довелося йти на припинення війни.

18 березня 1856 р. у Парижі між Росією, з одного боку, і Англією, Францією, Туреччиною і Сардінським королівством (брало участь у війні на боці союзників з січня 1855 p.), з другого боку, був укладений мирний договір. У переговорах брали участь також представники Австрії і Пруссії.

За договором місто Каре та інші султанські володіння, зайняті російськими військами під час війни, поверталися Туреччині, а Севастополь, Балаклава, Євпаторія та інші захоплені союзниками міста — Росії. Чорне море було оголошено нейтральним. Росія не мала права тримати на Чорному морі військовий флот і мати прибережні військово-морські арсенали. Гирло Дунаю і Південна Бессарабія відходили до Молдовського князівства, що мало перебувати під верховною владою турецького султана, як і князівство Валаське. Покровительство над християнським населенням Туреччини від Росії передавалось усім європейським державам.

Кримська війна, наочно показавши гнилість і безсилля кріпосної Росії й завдавши великого удару по зовнішньополітичному престижу царизму, разом з тим ще більше загострила кризу всієї феодально-кріпосницької системи, прискорила поширення революційного духу і змусила царизм й увесь клас дворян-кріпосників приступити до скасування кріпосного права та проведення інших реформ.