Глава 6

них питаннях, особливо запозичених кримінологією з інших наук, з якими вона взаємодіє у методологічній, пізнавальній, інфор­маційній площині. Передусім має бути забезпечений належний су­часний теоретичний рівень дисертаційних досліджень, насамперед і особливо на здобуття докторського ступеня. Ми приємно відзна­чаємо той факт, що за останні десять років за умов державного су­веренітету України та власної ВАК у країні захищено понад два де­сятки докторських дисертацій з кримінології. Однак слід визнати, що далеко не всі вони належним чином розвивали та формували теоретичні підвалини кримінології. І що найбільш тривожно — ско­рочення та девальвація теоретичних положень у докторських ди­сертаціях із кримінології в останні роки набуває характеру тен­денції, звикання. Особливо це характерно для дисертацій, де на­уковими консультантами їхньої підготовки були вчені, докторські дисертації та монографії яких не містили належної теоретичної розробки, яка б свідчила про потрібну обізнаність у питаннях теорії кримінології та споріднених наук згідно з предметом дослідження. Нерідкими стали факти, коли недостатність або недосконалість те­оретичної основи докторської дисертації вуалюється доповненням назви предмета дослідження ознакою «теоретичне», посиланнями в тексті дисертації на визначені нібито теоретичні положення, хоча насправді вони не є теоретичними, або обіцянкою розглянути їх у наступних розділах, висновках, але там вони відсутні тощо. Непо­одинокими стали докторські дисертації, які за теоретичним над­банням не відрізняються від кандидатських.

Причини такої теоретичної девальвації загалом відомі. Це пере­дусім неналежний теоретичний рівень дисертантів та наукових консультантів, а інколи й офіційних опонентів; недооцінка ними теоретичного значення докторської дисертації та негативних наслідків набуття вищої наукової кваліфікації здобувачем із тео­ретичними прогалинами, зокрема того, що у майбутньому він буде формувати або науково кваліфікувати собі подібних за теоретич­ною недосконалістю. Ця недосконалість відтворюватиметься у їхніх наукових розробках, зокрема у тих концептуальних стра­тегічних державних документах, про які йшлося на початку пара­графа, викррівляючи їхню теоретичну сутність, чого в жодному разі не можна допустити. Потрібно все зробити, щоб зупинити по-

298

Перспективи української кримінології

дальшу теоретичну декваліфікацію науки кримінології, яка має вкрай небезпечні наслідки та призведе до втрати цією наукою сво­го наукового іміджу та призначення.

Негативну роль у процесі теоретичної декваліфікації криміно­логії, на нашу думку, відіграє той факт, що остання за науковою спеціалізацією включена до однієї наукової спеціальності 12.00.08 разом із кримінальним правом. Докторів наук із кримінального права значно більше у спеціалізованих радах, експертній раді ВАК зі спеціальності 12.00.08, ніж докторів наук-кримінологів. Фахівці з кримінального права, як правило, не так глибоко обізнані з тео­рією кримінології. Вони не так предметне і прискіпливо оцінюють теоретичні здобутки дисертацій з кримінології в момент допуску їх до захисту, під час захисту та при експертному оцінюванні у ВАК. Можливо, слід взяти за правило, хоча б при розгляді док­торських дисертацій, поповнювати склад спеціалізованої ради, експертної ради ВАК докторами наук із кримінології, щоб їхня кількість була не меншою, приміром, ніж п'ять осіб.

Наступним невідкладним завданням кримінологічної науки є перегляд тематики наукових, у тому числі дисертаційних, досліджень з огляду на потребу розроблення теоретичного обґрунтування концептуальних стратегічних документів вищого державного рівня, а також наповнення кримінологічним змістом управлінських рішень, про які йшлося у попередніх параграфах цієї глави. Доцільно, щоб безпосереднім предметом криміно­логічних розробок стали теоретичні обґрунтування державної політики у сфері запобігання та протидії злочинності, концепцій, стратегій, програм, спрямованих на її реалізацію загалом та за ок­ремими видами злочинності, передусім найбільш небезпечними і поширеними. За виконання таких робіт, очевидно, у першу чергу мають взятися колективи кримінологів наукових установ та ви­щих навчальних закладів, а також спеціально створені колективи кримінологів, що працюють у різних установах. Виконавцями цих робіт можуть бути і окремі висококваліфіковані кримінологи, які вважають себе достатньо підготовленими до розроблення відповідних обґрунтувань та проектів, так би мовити, в авторській редакції. Безперечно, що зазначені розробки в цілому або у певній частиш можуть і, думається, повинні стати предметом досліджень

299