Глава 1 • •;

особистістю її збирача. Проте його «суб'єктивна воля» обмежена рамками заданої методики. Момент безпосередності сприйняття об'єктивних ознак об'єкта також зменшує імовірність, хоч і не виключає повністю, суб'єктивного трактування та змінення сут­ності інформації, «зміщення акцентів» тощо. З огляду на наведене емпіричну інформацію поділяють на суб'єктивну та об'єктивну. Перша є відображенням об'єкта таким, яким його уявляє та оцінює суб'єкт безпосереднього збирання та надання інформації. Друга — це відображення ознак об'єкта такими, як вони визначені у матеріальних носіях інформації, що мають більшу імовірність об'єктивного відбиття. Прикладом першої може бути інформація про злочин та ознаки останнього, яку дали особа, що його вчини­ла, потерпілий та свідок. Інформація кожного з них буде відрізня­тися суб'єктивним ставленням до вчиненого. Прикладом іншої (об'єктивної) інформації про те саме є визначення злочину та йо­го ознак у матеріалах кримінальної справи. Останнє є фаховим, обґрунтованим доказами і більшою мірою (що передбачається — !) суб'єктивно незацікавленим.

Через наведене в емпіричній інформації перевага надається зібраній з об'єктивних джерел, хоча не потрібно нехтувати й суб'єктивними відомостями. За умов масовості, якою характери­зуються джерела емпіричної інформації, особливо не про окремі прояви та індивідуальні особливості, а про їх сукупний вияв на значному масиві, суб'єктивні оцінки мають тенденцію до нівелю­вання з наближенням до усередненої медіани. Зменшення імовірності суб'єктивних відхилень при масовому збиранні емпіричної інформації забезпечується єдиним стандартом (мето­дикою) цієї процедури з дотриманням вимог представництва, аде­кватності, оптимального збереження останньої у подальших про­цесах обробки, узагальнення, використання інформації.

Представництво (репрезентивність) інформації пов'язане з пра­вильним визначенням параметрів, умов та методики формування вибіркової сукупності, що розглядалося у попередніх главах Курсу.

Зараз доцільно розглянути методики збору емпіричної інфор­мації. Насамперед потрібно назвати методики безпосереднього спостереження, тобто безпосереднього зняття інформації про об'єкт дослідження, яке виконує сам дослідник або за його дору-

40

Кримінологічна інформація

ченням інший працівник. Першою слід виокремити методику вве­деного (включеного) спостереження, коли дослідник офіційно призначається виконувати обов'язки, пов'язані з функціонуван­ням об'єктів інформації. При цьому він має можливість ніби зсере­дини сприймати інформацію, яка йому необхідна. В цьому перева­га цієї методики, її недолік — підкорення дослідника певним служ­бовим правилам, виконання яких інколи спотворює реальну інформацію, обмежує її вузьковідомчими інтересами. Приклад — практика неповної реєстрації злочинів, за умов якої інформація про них також стає неповною. Інша методика спостереження пе­редбачає його безпосереднє проведення ззовні. При цьому зовнішнє спостереження має дві форми: стандартизовану та довільну. Для застосування першої розробляється методика стан­дартизованого спостереження. Остання — це схема, в якій об'єкт дослідження, наприклад діяльність із реєстрації злочинів, попе­редньо розбивається на її види, форми, операції, процедури, що пе­редбачені у нормативних або методичних документах. Інформація про діяльність відображається відповідно до цих стандартів, зок­рема: не одним, а певною кількістю виконавців; згідно із заданими параметрами вибірки; її визначенням не за один, а за потрібну кількість періодів. Стандарт упорядковує інформацію, але водно­час обмежує її. Багато чого цікавого для дослідження може зали­шитися поза стандартом.

При довільному спостереженні використовується декілька ме­тодик його виконання. Перша з них — суцільне спостереження, коли інформація відображається стосовно всіх об'єктів інфор­мації, що потрапили до поля зору дослідника. За цієї методики рекомендується ведення щоденника зі стандартним переліком пи­тань (ознак), застосуванням прийнятих скорочень, абревіатур, шифрів, у хронологічному чи предметному порядку.

Спостереження, у тому числі довільне, може бути не суцільним, а вибірковим, за попередньо заданим критерієм відбору інфор­мації, скажімо, за певний день тижня, вечірні години, з певних місць вчинення злочинів тощо. Інформація може фіксуватися та­кож через ведення щоденника або вільних вибіркових заміток. Ьезпосереднє спостереження значно підвищує рівень об'єктивно­го відображення подій, інформації про них.

41

Глава і

Зрозуміло, що дослідник не має змоги тривалий час безпосе­редньо спостерігати, а тим більше в різних місцях за об'єктами дослідження. Тому застосовуються різні методи і методики зби­рання інформації про об'єкт дослідження не безпосередньо, а від інших осіб, які обізнані з ним. З цією метою використовуються, як правило, конкретно-соціологічні методи і методики. Перший ме­тод — опитування. Воно може бути масовим і вибірковим, вільним і спрямованим. Цей метод реалізується через такі методики.

Інтерв'ю — це бесіда дослідника (інтерв'юера) й опитуваного (респондента). Через прямий контакт із джерелом інформації стає можливим сприйняття соціально-психологічного, емоційного ставлення респондента до події та інформації. Виокремлюють вільне (неформалізоване) інтерв'ю, яке ведеться за певною темою, але без попередньо виробленої схеми. Варіантом вільного інтерв'ю може бути послідовно-розгорнуте інтерв'ю, коли дослідник попе­редньо намічає варіанти спрямування інтерв'ю залежно від отрима­ної інформації на попередні питання. Часто застосовується фор­малізоване інтерв'ю — це опитування за попередньо складеною схемою. Кожний із видів інтерв'ю має свої преваги і вади; застосо­вується залежно від потреб, ситуації, можливостей дослідження.

Анкетування — це методика опитування за заздалегідь розробле­ною упорядкованою схемою, отримання та фіксація інформації за якою передбачається дослідником, іншою особою або безпосеред­ньо самим респондентом. Розроблення анкети — це спеціальна ме­тодична процедура, якої потрібно вчитися та у здійсненні якої набу­вати досвіду. Можна назвати декілька вимог до складання анкети:

а) її зміст слід обмежувати лише темою дослідження;

б) потрібна оптимізація кількості питань — їх має бути не більше і не менше від потреби; будь-яке запитання, без відповіді на яке можна обійтися, не повинно включатися до анкети;

в) однозначність та зрозумілість питань: для визначення цих якостей потрібно поставити себе на місце респондента;

г) послідовність питань може бути різною, але її принцип пови­ нен чітко визначатися, наприклад: від простого, елементарного до більш складного, або згідно зі стадіями діяльності — від першої до наступних, або з групуванням питань певними блоками, або з визначенням спочатку загальної ознаки, а потім її складових тощо;

42

Кримінологічна інформація

ґ) стандартність (пропонування варіантів) відповідей, зведення до мінімуму так званих «відкритих» питань, що передбачають довільну відповідь без зазначеної схеми, послідовності, повноти аргументації тощо;

д) врахування можливості суб'єктивного ставлення до відпо­ відей, нещирості з «гострих», «болючих» питань; існує низка прийомів не прямої, а завуальованої постановки питань, опосеред­ кованої перевірки відвертості відповідей на них порівнянням із відповідями на інші пов'язані питання;

е) можливості анонімних анкет, обмеженості питань, що перед­ бачають конфіденційну відповідь; необхідно дотримуватися кон­ ституційної вимоги — збирання конфіденційної інформації про особу допускається лише за її згодою, крім випадків, визначених Конституцією (ст. 32).

При проведенні спостереження, яке спрямоване на певну кате­горію осіб, справ, видів діяльності, доцільно паралельно застосову­вати метод «контрольної групи». Він полягає у здійсненні спосте­реження за подібними об'єктами, які відрізняються від основної групи (її називають експериментальною) будь-якою якісною озна­кою. Якщо, наприклад, спостереження здійснюється стосовно осіб, які вчинили злочин, то контрольна група має складатися з осіб, подібних за своїми соціально-демографічними ознаками, але які не вчиняли злочину. Метод контрольної групи дозволяє порівняти результати спостереження залежно від наявності якісної ознаки.

Слід зауважити, що анкетування проводиться не лише для отримання інформації про особу, подію. Анкетувати можна доку­менти, зокрема кримінальні справи, матеріали про відмову у її по­рушенні тощо.

Опитування може здійснюватися з використанням методів експертних оцінок. Експерт — це той самий респондент, але який має фахові знання щодо об'єкта дослідження. Мета експертного опитування — отримати фахову оцінку, судження з питання, що Цікавить дослідника, відповідь на яке потребує професійних знань. Експертна оцінка може бути стандартизованою, що окреслюється схемою (варіантами) відповіді, або вільною, без жорсткої стандар­тизації. Останнім часом опублікована робота, спеціально присвяче-

43