Глава 1 ,

та підстави до її порушення, стаття Кримінального кодексу, за якою вона порушена, та визначено орган для спрямування справи для розслідування згідно з нормами КПК про підслідність. На цей момент заповнюється та виставляється Картка єдиного обліку злочинів (форма № 1), яка спрямовується до підрозділу (органу), що веде облік злочинів.

Якщо орган, що займався перевіркою заяви чи повідомлення про злочин, не виявив чи не підтвердив підстав для порушення криміна­льної справи, він своєю постановою відмовляє у її порушенні. У по­станові повинні бути мотивовані підстави для відмови у порушенні справи. Зокрема, мають бути зазначені перевірочні дії та їх резуль­тати щодо кожної ознаки злочину, про які було вказано у заяві чи повідомленні про злочин або у наступних поясненнях заявника. Висновок згідно з перевірочними діями щодо кожної ознаки пови­нен бути мотивованим, достатньо обґрунтованим добутою інфор­мацією та не викликати сумніву щодо її достатності, достовірності та об'єктивності. Копія постанови про відмову у порушенні кримінальної справи повинна бути своєчасно надана заявникові (оптимально — особисто) та роз'яснено порядок її оскарження до прокурора в разі незгоди з нею. У разі неодержання відомостей про перевірку заяви в ОВС протягом 10 днів із дня її подання, заявник також вправі звернутися із скаргою до прокурора, який або пого­джується з постановою про відмову у порушенні кримінальної справи, про що повідомляється заявникові, або скасовує її своєю по­становою та порушує кримінальну справу з наступним її розсліду­ванням та наглядом за ним згідно з вимогами КПК. За всіх умов оз­наки злочину, про які повідомлено у заяві, мають бути своєчасно, повно, переконливо перевірені, чим забезпечується справжня протидія злочинним проявам, захист від яких кожної людини і громадянина гарантується Конституцією України. Численні факти залишення заяв без перевірки або поверхового, формального її про­ведення мають наполегливо та рішуче викорінюватися з практики ОВС. Одним із засобів зазначеного є кримінологічний аналіз заяв і повідомлень про злочини та матеріалів їх перевірки.

Значна частина кримінологічної інформації, особливо статис­тичної, досі залишається фактично закритою (вона не включаєть­ся до форм відкритої інформації) або важко доступною. Згідно з

22

Кримінологічна інформація

законодавством України до інформації з обмеженим доступом (конфіденційної, службової тощо) віднесено досить незначну час­тину кримінологічної інформації, що пов'язана, головним чином, із застосуванням методів та засобів оперативно-розшукової діяль­ності. Навпаки, Кримінально-процесуальний кодекс, інші акти за­конодавства та відомчі нормативно-правові акти визначають офіційні обов'язки відповідних працівників правоохоронних ор­ганів та судів виявляти причини й умови вчинення злочинів, вжи­вати заходів до їх усунення, залучати до цього інші державні та не­державні установи й організації, зокрема інституції громадянсько­го суспільства. Тобто законодавство переважно не робить таємниці з діяльності щодо виявлення, запобігання і протидії злочинам. Проте насправді стан справ із використанням криміно­логічної інформації є зовсім іншим. У загальному руслі стимулю­вання владою всілякої закритості інформації про діяльність її інституцій важким став доступ до статистичної інформації, що має кримінологічну значущість. Відкритим друком ця інформація публікується рідко, несистематичне та вкрай обмеженим обсягом. Для отримання цієї інформації у більш повному обсязі встановле­но обтяжливу процедуру звернення на високому офіційному рівні, з одержанням кожного разу дозволу високої посадової особи, як правило, не нижче заступника керівника центральної установи. Зрозуміло, що інформація про злочинність, поширення останньої, прогалини та хиби у запобіганні та протидії її проявам не піднімає авторитету правлячої влади, очевидно, тому її закривають без усілякої розумної міри. Той, хто стимулює такі обмеження, не розуміє, що відсутність кримінологічної інформації не дозволяє науковцям, представникам громадських інституцій, усім, хто зацікавлений у протидії злочинності, брати участь у розробці відповідних пропозицій, законопроектів та їх реалізації, що, без­умовно, шкодить загальнодержавним інтересам. Проте, очевидно, останні є менш значущими для влади, ніж інтереси закритості інформації про результати її діяльності, зокрема у сфері протидії злочинності.

Певні особливості має кримінологічна інформація про осіб, що вчиняють злочини, зокрема інформація про суспільне небезпечну поведінку особи до вчинення злочину, яка дає підстави для про-

23