Глава 6 Перспективи української кримінології

Викладене у Курсі, особливо у Книгах першій та другій, дає підстави для загального висновку, що кримінологічна наука в українському суспільстві ще не посіла належного їй місця, насамперед в обґрунтуванні спрямування та функціонування держави, органів державної влади щодо протидії злочинності. Останні, як правило, не виявляють інтересу до кримінологічних досліджень, не беруть до уваги їхніх результатів, не організовують кримінологічного обгрунтування державних концепцій та про­грам, законопроектів, урядових рішень. Вони здебільшого (крім системи МВС) не замовляють і не використовують криміно­логічних прогнозів злочинності та діяльності із протидії її про­явам, не налагодили науково обґрунтованої системи планування та здійснення заходів з метою виявлення причин і умов злочинів, запобігання їх вчиненню. Тривалий час гальмується прийняття за­конопроектів щодо загальних засад запобігання злочинності, про­ведення кримінологічної експертизи законопроектів тощо.

Якими ж є за цих умов перспективи української кримінології? Які чинники можуть змінити нинішнє становище, вивести україн­ську кримінологію на належний їй суспільний рівень та забезпечи­ти гідне місце в процесах творення правової держави, утверджен­ня принципів верховенства права? Думається, що до числа цих чинників треба насамперед віднести: 1) забезпечення розвитку українського суспільства у цивілізаційному, демократичному на­прямку як їх суспільну передумову; 2) розроблення та створення на перспективу науково обґрунтованої стратегії та системи дер­жавної протидії проявам злочинності; 3) забезпечення більшої кримінологічної обґрунтованості та змістовності системи

258

Перспективи української кримінології

управління діяльністю правоохоронних органів і судів щодо запо­бігання і протидії злочинності; 4) розвиток суспільних, перш за все наукових галузей, передусім інформаційної, електронно-технічної, біотехнологічної, експериментальної психофізіо­логічної та інших, що забезпечують розширення можливостей та засобів наук, які вивчають людину та її діяльнісні прояви, у тому числі кримінології; 5) самоудосконалення власне кримінологічної науки як запоруку збільшення її суспільної продуктивності та в результаті — підвищення до неї інтересу суспільства і держави, досягнення нею загальнонаціонального значення. Розглянемо послідовно ці чинники та відповідні напрямки розвитку суспільства, держави, вітчизняної науки, насамперед кримінології, роблячи виняток лише стосовно окремих названих галузей, роз­гляд яких потребує взаємодії з відповідними фахівцями.

Ј 1. Забезпечення розвитку суспільства у цивілізаційному демократичному напрямі

Властивість людського розуму пізнавати — природна зако­номірність. Вона супроводить та визначає людину з моменту ви­окремлення її в природі як мислячої істоти. Спочатку ця влас­тивість зумовлюється утилітарними мотивами виживання, улаш­тування власного життя. З утворенням найпростіших форм соціуму його упорядкування стає суспільною потребою. Звідси прагнення особи пізнати суспільне буття, зрозуміти його умови, чинники, можливості, а згодом — спрогнозувати та запроектувати розвиток останніх. «Схильність до упорядкування соціального буття, творення нового, зменшення кількості непізнаного — влас­тивість людського розуму, що має своє втілення, зокрема, в постійному процесі продукування конструктивних реформа­торських ідей»1. Оскільки суспільне буття набуває у своєму роз­витку все більш системного характеру, перетворюється на складну систему суспільних відносин, то і його пізнання та упорядкування вимагає системного підходу. І ще одна органічна ознака суспільно­го упорядкування. Воно, як правило, звернене у майбутнє, має

Тацій В. Я. Вступне слово до монографії В. М. Ссліванова «Право і влада суверенної України». - К., 2002. - С. 9.

259