Глава 2

цих зв'язків. У результаті визначаються ланки спричинення, в кожній з яких один з об'єктів відіграє роль причини, другий — наслідку, інші — умови спричинення або настання наслідку. З пов'язаних між собою ланок вибудовується «ланцюг» спри­чинення та зумовлення злочину, виду злочинів та злочинності загалом.

Останній етап систематизації має на меті розподіл об'єктів відображення (елементів системи детермінації), що відіграють спричинювальну роль на різних рівнях та у різних ланках одного рівня, у їх порядковості для того, щоб визначити причинний зв'язок між ними та виокремити безпосередню причину вчинення злочину у першій ланці його детермінації. Виокремлення елементів причинного зв'язку як визначальних пунктів системи детермінації дозволить у подальшому представити їх як об'єкти першочергового запобіжного впливу.

Аналіз завершується написанням аналітичного документа, в якому відображається вся узагальнена інформація у наведеному порядку її систематизації, а також загальні висновки щодо систе­ми причин і умов злочинності або ЇЇ окремого різновиду та харак­теристики конкретних процесів, подій, проявів, фактів тощо в їхній детерміністичній якості (функції). Наприкінці аналітичного документа містяться рекомендації відповідно наведених вис­новків, а також стосовно реалізації результатів аналізу.

З використанням сучасних математичних методів визначають­ся зв'язок між кожним таким детермінантом і вчиненням злочину, міра цього зв'язку. За цим показником відтворюється, як правило, у формі моделі система найбільш значущих чинників щодо цього різновиду злочинів1.

1 Як приклад такого моделювання див.: Наркозлочшшість: кримінологічна характеристика і запобігання: Наук.-практ. мосіб. / За рсд. А. П. Закалкжа. — К., 2006. — С. 98-102. '•

94

Кримінологічний аналіз

Рекомендована література:

{ филонов В. П. Актуальньїе проблеми современной криминологии. —

Донецк, 1997. - Глава 1. 2 Курс кримінології: Загальна частина: Підруч. у 2-х кн.: Кн. 1 / За заг.

ред. О. М. Джужи. - К., 2001. - Глава 3, § 4; Глава 10, § 2, 3.

Блувштейн Ю.Д. Криминологическая статистика. — Минск, 1981.

Кулик А. Г., Бобьірь В. Й. Общая тенденция преступности в Украине в

1972-1993 гг. й прогноз на ближайшие годьі // Преступность в Украине: Бюл. зак-ва й юрид. практики Украйни. — 1994. — Внп. 2.

Методика изучения территориальннх различий преступности й их причин: Методическое пособие. — М., 1989.

Алексеев А. Й. Криминология: Курс лекций. — М., 1998. — Лекции 5, 8.

Кальман О. Г., Христич І. О. Правова статистика: Навч. посіб. — X.,

1999.

8. Наркозлочиніїість: кримінологічна характеристика і запобігання: Наук.-практ. посіб. / За ред. А. П. Закалюка. — К., 2006.

95

Глава З

Організація наукового кримінологічного дослідження

/ <Ј 1. Методичні засади

наукового кримінологічного дослідження ' І Будь-яка інформація про навколишній світ дає уявлення про нього. Будь-яка інформація про злочинність, інші частини предме­та кримінології розширює кримінологічне уявлення про них. За­лежно від природи інформації отримуємо різне уявлення про об'єкт, який вона відображає. Буденне уявлення про злочинність далеко не завжди є повним та адекватним. Більш змістовним є про­фесійне уявлення про неї, яке належить фахівцям, що володіють спеціальними знаннями та статистичною інформацією. Ще більш аргументованим та глибоким є аналітичне знання, що спирається на результати аналізу, який спрямований на розкриття структури та внутрішніх закономірностей об'єкта, його ознак та властивостей. Вищою формою пізнання є наукове знання, що є результатом наукового дослідження. Наукове пізнання відрізняється від інших форм пізнання своїми якісними ознакам. Воно завжди цілеспря­моване, тобто здійснюється не стихійно, а за поставленою метою. Наукове пізнання вирізняється своєю системністю, тобто певним чином забезпеченою упорядкованістю, через що наукове знання, як правило, системно закономірне. Системність та упорядко­ваність роблять наукове знання контрольованим, тобто завжди є можливість перевірити його адекватність, відповідність сучасному рівню наукових знань. Ці та інші властивості надають науковому знанню надійності, і це ще одна його відмінність від буденного і

96

Організація наукового кримінологічного дослідження

навіть фахового знання. Результатом наукового пізнання, як пра­вило, є визначення (або підтвердження) певних закономірностей, теорій, понять, наукових фактів.

Згадані особливості та властивості наукового пізнання, основ­ною формою якого є наукове дослідження, зумовлюються та визначаються головною його відмінністю, якою є методичне за­безпечення. Саме застосування наукових методів надає пізнанню якісної відмінності від інших його форм і навіть від аналітичного знання. Якщо розглядати наукове пізнання як певну систему, то саме науковий метод є в ній системоутворюючим елементом, у зв'язку з яким та у залежності від якого перебувають усі інші еле­менти системи, зокрема й результат наукового пізнання. Метод яв­ляє собою певним чином обґрунтовану систематичну процедуру послідовних операцій, що у будь-якому випадку забезпечують до­сягнення поставленої мети. Наукове пізнання спрямоване пере­дусім на отримання об'єктивного та істинного знання стосовно об'єкта, який вивчається, і не допускає суб'єктивно-тенденційного ставлення до нього1. В цьому виявляється соціальна цінність на­укового знання, потреба у ньому.

Все наведене повною мірою стосується кримінологічного на­укового знання та пізнання. Кримінологічне наукове дослідження як процес пізнання об'єктів, явищ, фактів, діяльнісиих проявів, що стосуються предмета кримінології, та отримання наукового знан­ня про них також ґрунтується на застосуванні наукових методів. Про них як методи кримінології та кримінологічної науки йшлося у главі 2 Книги 1 Курсу. Методам кримінологічної науки відведе­но певне місце в усіх підручниках з кримінології, зокрема виданих в Україні. Проте застосування цих методів безпосередньо у науко­вому кримінологічному дослідженні поки що не отримало достат­нього розгляду. Деякий виняток становить виданий більше 10 років тому невеликий за обсягом посібник (до 3 д. а.), що нале­жить А. Ф. Зелінському2. Тому поки що автор прагне насамперед предметне висвітлити саме методичні засади проведення науково­го кримінологічного дослідження.

, БаскаковА. Я., ТуленковН. В. Мстодология паучного исследования. - К., 2002. - С. 6. - Слинений А. ф. Методика криминологичсских исслсдований. - К., 1992.

4 8-147 9?

Глава З

Методичні засади кримінологічного дослідження визначають­ся такими вимогами:

потреба дослідження має бути зумовлена наявністю науко­ вої кримінологічної проблеми, що пов'язана з кримінологічною ситуацією;

згідно з визнаною науковою проблемою визначаються зав­ дання дослідження, які зумовлюють його спрямованість, ключові цілі та бажані результати, що у сукупності мають пояснити приро­ ду проблеми, ЇЇ чинники та напрямки і засоби розв'язання;

обґрунтовані варіанти пояснення та з'ясування чинників проблеми та напрямків її розв'язання мають бути викладені у дослідницьких (попередніх) гіпотезах і перевірені шляхом попе­ реднього (пілотного) дослідження;

перехід до основного дослідження потребує його теоретич­ ного осмислення, програмування та предметного планування. В програмі дослідження мають бути відображені:

наукові (основні) гіпотези;

методи перевірки останніх;

види кримінологічної інформації, яка потрібна відпо- " відно до цих методів;

джерела, обсяги, методи та методики збору і попередньо ' визначені аналітичні процедури дослідження інформації;

засоби забезпечення вимог повноти і представництва ; інформації, репрезентативності висновків, отриманих на

підставі останньої;

4.6. план дослідження;

5) після завершення збирання дослідницької інформації мають бути остаточно визначені аналітичні процедури щодо її обробки, узагальнення та аналізу, забезпечений контроль за дотриманням методичних вимог;

6) формування висновків і рекомендацій (пропозицій) дослідження має повною мірою відповідати науковим засадам, результатам аналізу інформації; повинна бути дана оцінка перевіреності наукових гіпотез;

7) звіт про дослідження (звіт про науково-дослідну роботу) має бути складений та затверджений згідно з офіційним стандар­ том;

98

Організація наукового кримінологічного дослідження

8) мають бути проведені дослідно-експериментальна пе­ ревірка рекомендацій та пропозицій, їх практичне апробування;

9) повинні бути запропоновані форми та засоби реалізації вис­ новків, рекомендацій та пропозицій, зокрема через впровадження і застосування виконаних розробок.

Зазначений перелік методичних вимог є повним (класичним). Вони повною мірою реалізуються при проведенні кримінологічно­го дослідження у науковій установі, дослідниками-профєсіонала-ми щодо нової або значної за обсягом проблеми. Водночас в окре­мих випадках, зокрема якщо проблема не є повністю новою або є частиною іншої, більш відомої проблеми тощо деяких визначених вимог не дотримуються (попередні гіпотези, їх пілотна перевірка, різноманітність методів і обсягів інформації тощо). Розглянемо згадані вимоги та визначимо, дотримання яких із них не завжди може мати місце.

1. Визначення потреби дослідження. Остання зумовлена, як правило, таким:

1.1. Наявністю проблеми, що потребує дослідження. В науці термін «проблема» зазвичай пов'язується з чимось непізнаним, не­розв'язаним, шляхи та методи розв'язання якого невідомі. Наведе­не розуміння проблеми відрізняється від його побутового значен­ня, в якому воно більше пов'язується зі складним завданням, труд­нощами певної ситуації тощо. Розрізняють суб'єктивну та об'єктивну непізнаність, що визначає проблему. Перша — це непізнаність чогось для певного суб'єкта, недолік його знань, який може бути подоланий через їх отримання від інших людей, загалом — з інших джерел. Об'єктивна непізнаність — це відсутність системних переконливих знань із певного предмета, чим визначається об'єктивна потреба у такому знанні. Коли йдеть­ся про потребу наукового дослідження, розуміється саме об'єктив­на непізнаність його предмета.

Об'єктивна непізнаність предмета може торкатися різних його сторін: уявлення про його сутність, характерні ознаки, про його походження, природу, причини певного стану, взаємозв'язків з Іншими предметами тощо. Сутність кримінологічної проблеми за­звичай полягає у нерозв'язаності тих чи інших питань теорії або практики запобігання і протидії злочинності. Часто наявність

99

Глава З

проблеми і потребу кримінологічного дослідження пов'язують із криміногенною ситуацією, яка є проявом проблемної ситуації.

Остання розуміється в науці як усвідомлення наявності проблеми. Зрозуміло, що усвідомлення наявності проблеми, як правило, пов'язано з моментом, коли людина стикається з проблемою. Криміногенна (точніше — кримінологічна) ситуація, як відомо, визначається як результат співвідношення криміногенних та ан-тикриміногенних чинників на цей час, на певній території, у певній сфері суспільних відносин. Саме через те, що останнє визначається не тільки криміногенними, а й антикриміногенними чинниками, є необгрунтованим іменувати їх співвідношення криміногенним. В останній якості воно може визначатися лише при переважанні криміногенних чинників, тобто тих, що прямо породжують (продукують) вчинення злочинів або злочинність загалом. Переважання на цей момент, на певній території або сфері суспільних відносин криміногенних чинників над анти­криміногенними створює такий різновид кримінологічної ситу­ації, який має підстави іменуватися криміногенним. Саме останній є свідченням наявності проблеми як потреби вивчення сутності цієї ситуації, її причин, засобів зменшення (пониження) криміно-генності. Проблема кримінологічного дослідження далеко не зав­жди зумовлена потребою з'ясування причин зростання дії криміногенних чинників. Нерідко вона пов'язана із з'ясуванням кримінологічної сутності нових негативних явищ у сфері інтересів кримінології, скажімо, «відмивання» коштів злочинного похо­дження, потребою визначення ознак нових категорій, що вжива­ються в кримінальному законодавстві, наприклад поняття «злочинна діяльність», отримання системного знання з предмета, стосовно якого існують розрізнені, суперечливі уявлення, приміром щодо розуміння поняття «причина злочинності» тощо. 1.2. Визнанням того, що проблема має науковий, а не будь-який інший характер. Наявність будь-якої проблеми, включаючи кримінологічну, може зумовлюватися різними причинами. Так, криміногенна ситуація, загалом недоліки у запобіганні і протидії злочинності можуть бути наслідком різних причин, зумовлювати­ся недоглядами у сфері управління, організації роботи, вико­навської діяльності, зокрема низькою виконавською дисципліною

100

Організація наукового кримінологічного дослідження

ацівників правоохоронних органів, недоліками нормативно-пра-ового регулювання, кадрової роботи, навчання, підвищення кваліфікації особового складу, а також недостатністю інфор-Іаційного, технічного, фінансового, іншого матеріального забезпе­чення тощо. Усунення цих недоліків, як правило, зовсім не потре­бує наукових досліджень і рекомендацій. Проте замість вжиття відповідних заходів, від яких залежить вирішення зазначених проблем, нерідко ще можна почути від керівників, які й повинні здійснювати необхідні заходи, сентенції типу «треба, щоб наука розібралася», «питання дуже складне, наукою мало розроблене». Тому в усіх випадках, коли наявність проблеми визнана реальною, об'єктивною, потрібно уважно розібратися, чи є ця проблема дійсно науковою. Науковою є проблема, вирішення якої потребує застосування наукових методів та засобів з метою отримання но­вої (або відсутньої) наукової інформації для з'ясування причин проблемної ситуації та засобів її розв'язання. Зрозуміло, що по­передній аналіз причин проблеми за наявною інформацією про неї, особливо вивчення прояву цієї проблеми у практичній діяльності, мають проводитися об'єктивно та неупереджено, що гарантує отри­мання правильного уявлення про причини проблеми, зокрема про потребу її наукового вивчення. В іншому разі дійсні причини проб­лемної ситуації, наприклад недоліки управління та організації ви­конання, тривалий час залишатимуться невиявленими, визначати­муться із запізненням, лише після наукового дослідження, в якому, виявляється, не було дійсної потреби.

Визнання наявності наукової проблеми створює підстави для наукового дослідження, яке, як правило, має вирішувати певні зав­дання щодо її розв'язання. Через це визначення проблеми повинно бути однозначним і чітко структурованим. До структури проблеми звичайно відносять: а) проблемний об'єкт, тобто сам предмет проб­леми, її об'єктивний прояв у реальній дійсності; б) проблемні умо­ви, тобто реальні відносини, в яких виникла та існує проблема; в) проблемні цілі — сукупність знань, на підставі яких має бути вирішена (розв'язана) проблема. Структура проблеми дослідження агато в чому є визначальною для з'ясування його завдань.

•'•Визначення завдань дослідження згідно з визнанням наяв-

СТІ наукової проблеми. Завдання визначаються не лише на

101

Глава З

підставі визнання наявності наукової проблеми, а й з урахуванням можливості її дослідження. На цій стадії мова ще не йде про визнання суто наукових можливостей вирішення проблеми. Береться до уваги лише наявність наукової установи та фахівців певного профілю, який відповідає характеру проблеми, що ство­рює організаційно-кадрові можливості її дослідження. У завданні мають бути визначені:

предмет дослідження (конкретизований опис проблеми);

основні питання для дослідження;

територія, на якій має місце проблема; : — часовий період існування проблеми;

'•'> — бажана форма наукової розробки за результатами дослідження;

:• — бажаний строк початку та закінчення дослідження.

Організація підготовки завдання, його повнота та визначеність значною мірою залежать від форми започаткування дослідження. За формою останнє може бути:

ініціативним, що організовується за ініціативою наукової ус­ танови (колективу вчених), яка й визначає завдання дослідження;

замовним, таким, яке організовується на замовлення іншої установи (органу управління); замовлення може бути наслідком ініціативи згаданої установи (органу) або ініціативи наукової ус­ танови; остання, вбачаючи наявність проблеми, що потребує на­ укового дослідження, звертається з приводу його організації та фінансування із запитом до установи, яка може бути зацікавленою у вирішенні цієї проблеми; в разі підтримання запиту установа складає замовлення, в якому визначається завдання дослідження.

В умовах посттоталітарних країн, включаючи Україну, як пере­житок радянської системи досі зберігалася, особливо щодо відомчих наукових установ, практика надання «команди» (розпо­рядження, доручення) на проведення дослідження. Нерідко вона стосується питань, які загалом не становлять проблеми, тим більше наукової, а є наслідком елементарної необізнаності, низь­кої професійної кваліфікації замовника. Проведення дослідження «за командою» часто веде до марного витрачання часу і коштів або фінансове не забезпечується та має виконуватися за рахунок аси­гнувань, що виділені на інші цілі. Загалом ця форма свідчить про зневагу до наукової думки, адміністрування в науці, що має бути

102

Організація наукового кримінологічного дослідження

пішуче відкинуте у цивілізованому демократичному суспільстві, яке створюється в Україні.

Слід всіляко заохочувати кримінологічні дослідження на за­мовлення. Замовниками щодо таких досліджень мають бути орга­ни державної влади, зокрема законодавчої, виконавчої і судової. Подібні замовлення орієнтують на вирішення суттєвих практич­них проблем, що потребують наукового дослідження. Наявність наукової проблеми заздалегідь узгоджується із науковою устано­вою — майбутнім виконавцем дослідження. За умови замовлено­го дослідження більш предметне можуть бути визначені його завдання, основні питання, бажані форми наукової розробки, їх ре­алізації. Ці та інші питання узгоджуються замовником та науко­вою установою, які домовляються про планомірну, тривалу, спря­мовану співпрацю. Щодо останньої доцільно укласти угоду, в якій визначити предмет, обсяг та цілі дослідження, необхідні органі­заційні питання, умови фінансування, інформаційного та іншого забезпечення дослідження. При цьому слід усвідомлювати, що і замовлення, і завдання на проведення дослідження є попередніми в частині, що стосується змісту, можливостей та бажаних форм на­укової розробки. Ці та інші питання можуть бути скориговані за результатами попереднього (пілотного) дослідження, що має перевірити передбачення стосовно можливостей та напрямків вирішення проблеми, які відтворені у дослідницьких гіпотезах.

3. Висунення дослідницьких гіпотез щодо пояснення природи кримінологічної проблеми, напрямків її розв'язання та попередня (пілотна) перевірка гіпотез.

Ця стадія організації кримінологічного дослідження здебільшо­го має місце при його проведенні в науковій установі, дослідника-ми-професіоналами. У таких випадках вона є необхідною та, можна сказати, обов'язковою, створює передумови надійного вибору шляхів та методів дослідження, досягнення його цілей.

Сутність гіпотези полягає у тому, що дослідник, поставлений перед проблемою, тобто непізнаним, намагається, спираючись на наявні знання, досвід, наукову інтуїцію, дати своє уявне пояснен­ня тому предмету (проблемі), який ще повністю або частково не пізнаний. Можливість уявного пояснення предмета значною мірою пов'язана із системністю наукового знання, що відображає

103

Глава З

системність об'єктів реальної дійсності. Маючи більш повні знан­ня щодо цілого (загальної системи) та не маючи відповідної обізнаності стосовно структурних елементів цього цілого, фахівець, використовуючи системні зв'язки, може передбачати (прогнозувати), які загальні закономірності та яким чином відо­бражаються у непізнаному або недостатньо пізнаному структур­ному елементі, спрямовують його розвиток та визначення. У науці таке передбачення називають гіпотезою. На відміну від передба­чення у повсякденному житті, наукова гіпотеза ґрунтується на більш широкому науковому знанні та досвіді, які роблять її обґрунтованою, хоч і залишають імовірною, що підлягає перевірці через отримання більшого (нового) знання. З огляду на наведене, в науці гіпотезу прийнято розглядати як науково обґрунтоване по­яснення імовірного характеру стосовно сутності, причин та шляхів вирішення проблеми, яка потребує наукового досліджен­ня. Таким чином, гіпотеза — це місток між вимогою (проблема) та відповіддю на неї (наукове знання).

Відомі різні види гіпотез. За мірою обґрунтованості вони поділяються на дослідницькі (робочі або попередні) та наукові, що обґрунтовані попереднім дослідженням. За обсягом уявлення щодо об'єкта розрізняють загальні та окремі гіпотези, за характе­ром уявлення про нього — описові та пояснювальні. Гіпотези, що ґрунтуються лише на теоретичних закономірностях, інколи нази­вають теоретичними; ті, що для пояснення використовують емпіричні знання, — емпіричними. Далі розглянемо процес фор­мування дослідницьких (робочих) гіпотез, які визначаються до їх попередньої емпіричної перевірки.

У згаданому процесі потрібно виділити такі стадії:

- підбір фахівців для висунення гіпотези; при цьому беруться до уваги такі їх якості: професіоналізм у галузі кримінології зага­лом та обізнаність з цієї проблеми, зокрема насамперед теоретич­на обізнаність, наявність наукового, в тому числі дослідницького, досвіду;

— збирання та попереднє вивчення інформації щодо визначе­ної раніше, передусім науковим шляхом, проблеми; виявлення закономірних зв'язків між її пізнаними та непізнаними части­нами;

104

Організація наукового кримінологічного дослідження

безпосереднє формування гіпотез; дотримання вимог про­ стоти, ясності, стислості формулювань, сконцентрованості їх мов­ ного викладу, чіткого визначення понять, однозначних термінів; як правило, висувається декілька різних, іноді протилежних гіпо­ тез, серед них зазвичай виділяють основну та похідні (додаткові) гіпотези; за змістом гіпотези переважно виконують дві або одну з двох функцій: пояснення проблеми (ситуації) та її чинників; пе­ редбачення шляхів і засобів вирішення проблеми, усунення її чин­ ників;

обговорення висунутих гіпотез у науковому колективі, схва­ лення їх керівником дослідження;

попередня перевірка гіпотез через збирання та аналіз вто­ ринної інформації; ця операція має назву пілотного дослідження, тобто поверхового; останнє обмежується певною територією, часом, обсягом інформації, але не щодо повноти змісту гіпотези; у пілотно- му дослідженні доцільно визначити напрямки, методи перевірки гіпотез, спрямованість та інструментарій останнього дослідження;

аналіз та обговорення результатів попередньої перевірки гіпотез, обмеженої вторинною інформацією, визначення серед гіпотез ймовірних, а також тих, що потребують подальшої пе­ ревірки, у тому числі через часткове збирання та аналіз первинної емпіричної інформації; висунення за потреби нових або уточню- вальних гіпотез та їх перевірка;

завершення перевірки гіпотез, визначення ймовірних гіпо­ тез, а також, згідно з останніми, методичних, інформаційних, аналітичних та інших завдань, що мають бути вирішені при організації та проведенні основного дослідження.

4. Після завершення попереднього (пілотного) дослідження на­стає етап основного наукового дослідження. При переході до нього воно має бути теоретично осмислене, відповідно до цього спрограмоване та організаційно сплановане. Ця стадія є визна­чальною для всього дослідження. Саме на ній формуються (тепер уже з урахуванням результатів пілотного дослідження) теоретич­не ставлення до проблеми, наукові ідеї, підходи та уявлення про методи її вирішення. На цій теоретико-методичиій основі та Ідповідно до неї визначаються основні наукові гіпотези Дослідження, методи їх перевірки, види потрібної для цього

105

Глава З

інформації, її джерела, обсяги, методи і методики збирання та узагальнення.

Визначення методів і методик збирання, узагальнення та аналізу інформації — це найбільш об'ємна і складна стадія розроб­ки програми дослідження. Питання про методи кримінологічної науки розглядалося у главі 2 Книги 1 Курсу. Тут йдеться про мето­ди безпосереднього збирання та дослідження інформації, основні залежності їх вибору. Вибір останніх залежить:

насамперед від належності предмета дослідження до певної науки, групи наук або галузі науки; для збирання та вивчення інформації вибирають методи науки або групи наук, до яких нале­ жить предмет дослідження. Відомо, що в кримінологічних дослідженнях, як і у більшості комплексних наук, окрім методів, які належать виключно кримінології, часто застосовуються мето­ ди інших наук, зокрема соціології, психології, педагогіки та інших. Зазвичай це відбувається, коли об'єкт кримінологічного дослі­ дження, насамперед злочинна діяльність, у деяких аспектах, приміром як прояв людської активності, належить до предмета іншої науки, наразі психології та соціальної психології;

від інформації, потрібної для вивчення проблеми, — кожно­ му виду інформації властиві свої методи її здобуття та вивчення;

від ступеня сучасної науково-прикладної розробки методу, зокрема розроблення способів, методик, прийомів його застосу­ вання;

від науково-методичної кваліфікації дослідників, насампе­ ред їх обізнаності з методами науки, ступенем розробки останніх, вміння оцінювати можливості їх застосування.

Визначення методів дослідження доручається, як правило, найбільш кваліфікованому досліднику, обізнаному з питаннями методології кримінології або іншої науки. За потреби, при застосу­ванні методів іншої науки може залучатися консультант — пред­ставник цієї науки. Залучення консультанта для вибору методу і методик дослідження конче потрібне при проведенні останнього в умовах практичної діяльності.

Вибір та визначення методик збирання, обробки та узагальнен­ня інформації потребують знання методичного оснащення науки, до якої належить метод. У методичному арсеналі науки, зокрема

106

Організація наукового кримінологічного дослідження

кримінології, крім методу та належних йому методик як основних його складових нерідко виокремлюють ще більш подрібнені еле­менти, зокрема процедуру та операції. Процедура - це техно­логічний порядок застосування методики; нерідко процедура має описовий характер у вигляді інструкції застосування методики. Операція — це спосіб, прийом виконання процедури методики щодо окремого ЇЇ елемента. Процедура застосування методики складається з низки операцій.

Наприклад, застосування методики анкетування (це одна з мето­дик методу спостереження) має певну процедуру. Остання включає: пояснення респонденту (або іншій особі, яка буде заповнювати ан­кету) значення та мети анкетування, його відкритого (анонімного) чи персоніфікованого характеру; ознайомлення зі структурою та змістом анкети, порядком отримання та фіксації відомостей, що пе­редбачені питаннями анкети, тощо. Кожна зі складових процедур, наприклад ознайомлення зі структурою та змістом анкети, вико­нується через певні операції, зокрема через зачитування анкети са­мим респондентом чи дослідником, який проводить ознайомлення, пояснення розуміння окремих питань у певній формі, перевірку цього розуміння також у певній формі тощо.

Описана науково-методична основа дослідження допо­внюється планом його організації. Від того, наскільки добротно та науково виважено наведене здійснюється, залежать результати всього дослідження, можливості вирішення проблеми. Все це зумовлює потребу більш докладного розгляду стадії програмуван­ня та планування наукового кримінологічного дослідження в окремому (наступному) параграфі теми.

5. Після затвердження програми та плану дослідження науко­вий колектив береться за збирання та узагальнення дослідницької Інформації. Автор Курсу не вважає своїм завданням повний опис цього процесу, його організації, методичних та практичних прийомів, операцій, процедур. Це має висвітлюватися в інструк­тивно-методичних рекомендаціях, а нерідко визначається керівником наукового колективу в програмі дослідження та в процесі організації безпосередньо збирання та узагальнення шформації. Зазначимо лише, що з метою організаційно-методич­ного забезпечення цього процесу мають бути розроблені:

107

Глава З

а) документи для збирання та фіксації інформації (анкети, опи- тувальники, картки, схеми тощо), які часто називають інструмен­ тами дослідження, а їх набір — інструментарієм;

б) інструкція для відображення, шифрування, кодування інформації;

в) програми введення інформації до ЕОМ (у разі її машинної обробки);

г) програми (для кожного виду інформації) її змістовної оброб­ ки та дослідницького аналізу;

ґ) опис аналітичних процедур, вихідних даних, що мають бути отримані через застосування останніх.

Доцільно передбачити та застосувати форми і засоби поточно­го контролю за дотриманням організаційно-методичних вимог названих документів.

Зазначені у цьому пункті вимоги і рекомендації повною мірою реалізовуються у кримінологічних дослідженнях, що виконуються у наукових установах вченими-фахівцями. В інших випадках вони використовуються у межах, визначених керівником дослідження.

6. Обробка, узагальнення та аналіз дослідницької інформації створюють підґрунтя для формування висновків і рекомендацій (пропозицій) дослідження. Перед початком цього завершального етапу слід передусім переконатися, що весь запланований програ­мою дослідження обсяг збирання інформації виконано. При цьому потрібно визначити достатність інформації для узагальненого ар­гументованого висновку щодо кожного з питань, поставлених пе­ред дослідженням, та загалом стосовно досліджуваної проблеми. У разі недостатності інформації для аргументованого визначення з певного питання, приймається рішення про обмеження наявною інформацією, зокрема за неможливістю її поновлення, або про не­обхідність додаткового збирання інформації.

Після вирішення всіх організаційно-інформаційних питань починається стадія безпосереднього формування висновків. Спочатку вони формуються попередньо лише на підставі резуль­татів аналізу інформації, зібраної з кожного питання, що постав­лені перед дослідженням. Далі ці, так би мовити, емпіричні висновки підлягають теоретичній обробці. Кожен із висновків зіставляється з відповідними теоретичними положеннями

108

Організація наукового кримінологічного дослідження

кримінологічної науки, які мають слугувати методологічними опієнтирами та критеріями наукової обґрунтованості висновків. При цьому слід розуміти, що мова йде не про пошук у науці відповідних аналогів. Через повну або відносну новизну потрібних висновків їх аналогів і не повинно бути в науці. Інакше ці виснов­ки не є новими, що свідчить про невирішення головного завдання дослідження — зменшити обсяг непізнаного, розширити наукове знання щодо досліджуваної проблеми. Проте висновки досліджен­ня, в разі їх обґрунтованості, мають відповідати загальним систем­ним закономірностям, визначеним у теорії, на вищому рівні теоре­тичного узагальнення, не суперечити останнім. В іншому разі ви­никає потреба перевірити науково-методичну основу емпіричної інформації або дотримання методичних вимог стосовно її збиран­ня, узагальнення, аналізу. Таким чином, теоретична обробка емпіричних висновків має за мету насамперед забезпечити їх надійні наукові засади. На жаль, ще трапляються дослідження, особливо на рівні кандидатських дисертацій, коли здобувач у пра­гненні будь-що «забезпечити» новизну висновків подає на захист такі положення, які суперечать теоретичним засадам науки і свідчать не про «новизну», а про незнання останніх.

Теоретична обробка емпіричних висновків має й інше завдан­ня — визначити міру здобуття нового знання щодо досліджува­ної проблеми. Вже відмічалося, що наявність наукової проблеми свідчить про певну прогалину наукового знання, перш за все сто­совно теоретичного її розуміння. Наукове дослідження має сприя­ти отриманню знання, що принаймні поповнює це розуміння або й більшою мірою сприяє новому теоретичному баченню проблеми.

Може виникнути питання, чи не суперечить це положення по­передньому. Здобутки проведеного дослідження мають відповіда­ти теоретичним закономірностям науки, не суперечити їм і водно­час містити нове теоретичне бачення проблеми, принаймні тієї її частини, яка стосувалася непізнаного або недостатньо пізнаного. Насправді тут суперечності немає. Мова йде про різні рівні науко­вого знання, зокрема про різні рівні теоретичних закономірностей, ^еред них потрібно насамперед виокремити їхній вищий рівень — методологічну складову, яка в основі своїй тривалий час зали­шається незмінною (принаймні без спеціальних досліджень мето-

109

Глава З

дології пізнання) та якій мають не суперечити нові висновки. Далі слід брати до уваги системність та, згідно з нею, певну рівневу підпорядкованість теоретичних знань. Остання відповідає рівню та ієрархії об'єктів наукового осмислення, які становлять предмет науки, наразі — науки кримінології. Вище йшлося про головні еле­менти предмета науки кримінології, їх основні, а далі — ще дрібніші складові. Рівневість останніх зумовлює різну рівневість, відповідну ієрархію наукових теоретичних положень про них, а також зумовлює певне співвідношення між теоретичними поло­женнями різних рівнів, відносну «підпорядкованість» положень нижчого рівня закономірностям вищих рівнів. Отже, теоретичні положення, що стосуються предметів (їх елементів) нижчого рівня мають відповідати теоретичним закономірностям щодо предметів науки більш високого рівня аж до найвищого. Нові знання про предмети наукового осмислення певного рівня не мо­жуть суперечити теоретичним положенням, що стосуються пред­метів наукового пізнання вищого рівня. Насамперед теоретичні по­ложення щодо окремого виду злочинності, скажімо, неповнолітніх, що мають новизну на своєму («видовому») рівні, не можуть супе­речити теоретичному розумінню знання на видовому рівні, може скласти підґрунтя для перегляду (уточнення) теоретичних поло­жень більш високого загального рівня. Останнє відбувається, як правило, за результатами окремого теоретичного дослідження.

За всіх умов наукове дослідження визнається плідним, коли воно сприяє конструктивному вирішенню проблеми, а це немож­ливо без її теоретичного розуміння. Саме у цьому передусім має бути визначений внесок у науку будь-якого дослідження, якщо вважається, що воно виконало своє завдання.

Наступною стадією теоретичної обробки емпіричних висновків є оцінка перевіреності наукових гіпотез. Вбачається, що при фор­муванні та висуненні останніх вони мають відобразити новий на той момент рівень наукового знання, його пізнавально-передбачу-вальної складової. У разі підтвердження гіпотези відбувається приріст наукового знання, завдяки якому відкриваються перспек­тиви бачення та передбачення вирішення цієї проблеми, а нерідко й інших проблем, розвитку науки у певному напрямку. Непідтвер-дження гіпотези, за умов надійного методичного забезпечення її

110

Організація наукового кримінологічного дослідження

перевірки, фактично повертає науковий пошук на «вихідні по­зиції», примушує поглибити знання, «нащупувати» нові підходи, ідеї шляхи їх перевірки та вирішення. Проте непідтвердження гіпотези — це також певною мірою нове знання, яке буде мати значення у подальшому науковому пошуку.

Теоретична обробка попередньо сформованих висновків дозво­ляє їх визначити остаточно та завершувати дослідження. Останнє відбувається через написання Звіту про науково-дослідну роботу та передбачених Програмою дослідження кінцевих документів за його результатами. Останні у науковому вжитку часто називають вихідними. Нерідко виникає питання про якість вихідних доку­ментів, невміння повно та послідовно описати дослідницький ма­теріал. Через це останній, як правило, значною мірою залишається невикористаним. Уміння описувати дослідницький матеріал, як і будь-яке вміння, зумовлене знаннями та досвідом. Краще описує результати дослідження проблеми, як і складає будь-який документ, той, хто володіє більшим обсягом знань, передусім на узагальненому рівні. Краще пише той, хто більше знає предмет та більше займається заняттям, пов'язаним із пізнанням цього пред­мета.

Багаторічний досвід автора свідчить про те, що мало знати зібрану та проаналізовану інформацію. Потрібно дійсно знати предмет аналізу, передусім теоретичні закономірності та поло­ження щодо нього, а також щодо більш об'ємного предмета, сто­совно якого предмет дослідження є складовим. Ці положення містяться у наукових працях, інших дослідженнях із теми. Потрібно знати також стан правового регулювання відносин, що охоплюються предметом дослідження, та практичної діяльності із реалізації відповідних законодавчих та інших правових норм, на­укових рекомендацій. Всебічне знання предмета дослідження дозволяє вільно поводитися з інформацією про нього, професійно займатися її інтерпретацією, визначати нові знання та формулю­вати необхідні пропозиції і рекомендації.

7. Звіт за результатами дослідницької роботи складається за певною формою. У розділі 1 звіту в скороченому вигляді подається обґрунтування актуальності дослідження, зокрема ре­зультати пілотного дослідження; у розділі 2 — основні наукові

111

Глава З

гіпотези, у розділі 3 — завдання дослідження. Далі висвітлюються його методи і методики (розділ 4); види, передбачувані та фактич­но зібрані масиви інформації, показники ЇЇ повноти і репрезента­тивності (розділ 5). Основна увага приділяється опису результатів аналізу дослідницької інформації (розділ 6). Містяться також вис­новки, пропозиції, рекомендації, їх обґрунтування (розділ 7). Останнє може бути замінено посиланням на інші аналітичні доку­менти дослідження або розроблені пропозиції, де подані відпо­відні обґрунтування. Вихідні документи, як правило, додаються до звіту. Подаються відомості про представлення цих документів до реалізації, а також, якщо це передбачено замовником досліджен­ня, — про використання наданих ресурсів. Звіт про науково-дослідну роботу підлягає державній реєстрації в спеціально упов­новаженому органі. Таким в Україні є Науково-дослідний інститут науково-технічної інформації при Мінекономіки.

Звіт реєструється за встановленою формою (облікова картка). Складання Звіту про НДР є обов'язковим для досліджень, які про­водяться у наукових установах або вищих навчальних закладах та підлягають державній реєстрації. Порядок державної реєстрації та обліку НДР затверджується центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого належить державне регулювання справами науки.

8, 9. У низці випадків, зокрема коли йдеться про розробку за ре­зультатами дослідження пропозицій, рекомендацій, методик щодо удосконалення практичної діяльності, в програмі НДР передба­чається дослідно-експериментальна перевірка зазначених роз­робок. У згаданих випадках така перевірка конче потрібна. З од­ного боку, перевіряється придатність до застосування розробки у практичних умовах та її предметний вплив на удосконалення діяльності. Якщо останній є дійсно результативним, конкретні по­казники щодо цього є найбільш переконливими аргументами для запровадження розробки у практичну діяльність. Відомо, що вве­дення наукових розробок у практику поки що є досить складним. З іншого боку, не секрет, що нерідко пропозиції та рекомендації науковців не мають практичної «прив'язки», а інколи не врахову­ють реальних можливостей їхнього застосування у практичних умовах. Дослідно-експериментальна перевірка дозволяє виявити

112

Організація наукового кримінологічного дослідження

хиби практичного застосування таких розробок і зумовлює або проведення додаткової роботи (нерідко разом з практичними працівниками) щодо удосконалення розробки, або, якщо це неможливо чи недоцільно, потребу відмови від їх реалізації.

Дослідно-експериментальна перевірка проводиться за узго­дженням із замовником дослідження та керівництвом установи (органу), де вона має здійснюватися. Зазвичай розробляється про­грама та методика запровадження розробки, іноді — інструкція для виконавців. З останніми проводиться інструктаж або навчаль­но-практичні заняття. Проведення експериментальної перевірки має бути регламентовано відомчим управлінським рішенням. Зро­зуміло, що вона може здійснюватися лише у межах, передбачених законом і в жодному разі не порушувати прав і свобод громадян.

З метою предметної оцінки результативності розробки, що піддається перевірці, як правило, виготовляється спеціальна фор­ма (картка, схема, табуляграма тощо), в якій за видами операцій, процедур, прийомів, способів діяльності, що піддаються зміні, фіксуються та порівнюються показники за звичайних умов та із застосуванням розробки. Інколи для порівняння застосовують ме­тод «контрольної групи», проводять опитування безпосередніх ви­конавців. В усіх випадках рекомендується обговорити результати дослідно-експериментальної перевірки з її учасниками. І лише після цього приймати рішення щодо доцільності та можливості її запровадження.

У разі проведення випробування наукової розробки, Звіт про НДР, зокрема пропозиції щодо ЇЇ реалізації, остаточно форму­люється після закінчення перевірки, результати якої також відображаються у Звіті.

$ 2. Програма наукового дослідження У попередньому параграфі відмічалася винятково важлива роль програми наукового дослідження та необхідність більш де­тального розкриття стадії його програмування та планування. Як зазначалося, на цій стадії мають бути розроблені два документи: програма і план дослідження. Розглянемо насамперед функ­ціональне призначення та відмінності кожного з них. Програма "А" ~ Це науково-методичний документ, можна сказати, науко-

113

Глава З

ва розробка, де відображаються: проблема, що підлягає вивченню, її місце в науці, можливі шляхи та методи дослідження, стратегія, технологія та ресурси останнього. План — це організаційно-управлінський документ, який має забезпечити організацію діяльності наукового колективу у просторі та часі відповідно до програми дослідження. У низці випадків план дослідження складається як окремий розділ програми НДР.

Програма НДР має відповідати низці вимог, які зумовлюють її здатність виконати належні їй завдання.

Передусім Програма має забезпечити, щоб дослідження відповідало науковій методології та науковій організації, було обґрунтованим та мотивованим на всіх його етапах та стадіях, си­стемно організованим. Предметно-цільове призначення Програ­ми — сприяти дослідженню саме тієї проблеми, заради реалізації якої воно проводиться. Відображення у Програмі сутності проб­леми здійснюється як через підкріплення основної ідеї щодо останньої новими науковими фактами і даними, так і шляхом ви­явлення та встановлення зв'язку цієї ідеї (та й самої проблеми) з існуючими теоретичними положеннями. Значна увага має бути приділена з'ясуванню системних та логічних зв'язків цієї пробле­ми з іншими проблемами, зокрема можливості роз'єднання основ­ної проблеми на більш прості, елементарні та більшою мірою пізнані. Ще знаний філософ і математик минулого Рене Декарт у своїй відомій праці «Рассуждение о методе» вимагав «делить каж-дое из исследуемьіх... затруднений на столько частей, сколько зто возможно й нужно для лучшего их преодоления»1. Далі він реко­мендував «придерживаться определенного порядка мьішления, начиная с предметов наиболее простих й наиболее легко познава-емьіх й восходя постепенно к познанию наиболее сложного, пред-полагая порядок даже й там, где обьектьі мьішления вовсе не дань: в их естественной связи»2. З цього зрозуміло, що наукове дослідження має предметом не окремі ізольовані проблеми, а пев­ну їх систему. Ця система у реальній дійсності упорядкована у різних відношеннях, зокрема у часі, тобто стосовно часу ви-

1 Декарт Р. Избранньїс произвсдсния. — М., 1950. — С. 272.

2 Там само.

114

Організація наукового кримінологічного дослідження

никнення та вирішення окремих проблем. Ця упорядкованість пе-педусім вбачається у зовнішньому вияві проблеми, за яким існує більш глибокий внутрішній зв'язок. Програма має представити дослідження відповідно до згаданої упорядкованості, перш за все часової, системної, логічної. Встановлення черговості вирішення проблем визначається передусім специфікою дослі­дження, належністю його до певної науки, але залежить і від досвідченості, ерудованості та далекоглядності вченого. Зокрема, в кримінології черговість дослідження проблеми здебільшого визначається так: 1) кількісні та якісні характеристики її об'єк­тивного стану, зовнішнього вияву, а також предмета, якого вона стосується; 2) походження, природа та сутність проблеми її значення для предмета, якого вона стосується; 3) чинники (причини й умови) проблеми, її структура і динаміка, «внутріш­ня» характеристика; 4) уточнення уявлення про проблему та її перспективу через внутрішні характеристики; 5) визначення напрямків, засобів та форм діяльності щодо розв'язання проблеми, зокрема заходів запобігання та посилення протидії злочинності.

Таким чином, у Програмі дослідження мають бути науково пе­редбачені напрямки та засоби дослідження, визначені відповідні для цього методи останнього, перспективно проаналізований весь процес дослідницької роботи аж до отримання її результатів, зроблений висновок щодо послідовності та етапності всіх стадій цього процесу. Особлива увага повинна бути приділена технології дослідження на рівні сучасних досягнень науки, передбачено по­дальше, насамперед у процесі дослідження, удосконалення цієї технології. Мають бути прораховані потрібні наукові сили, фінан­сові кошти, затрати часу, засоби узгодження діяльності всіх членів наукового колективу. При цьому потрібно постійно співвідносити передбачення наукового розвитку дослідження та його забезпечення з вимогами замовлення. Доцільно узгодити ці питання через укладення угоди із замовником на проведення Дослідження.

Загалом через Програму дослідження має бути передбачено всіляке його забезпечення у методичному, інформаційному, ресур­сному, в тому числі кадровому, матеріально-технічному, фінансо­вому відношенні.

115