Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВІДПОВІДІ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
9 Мб
Скачать
☆

Порядок внесення змін до ку

Розділ 8КУ

Стаття 154. Законопроект про внесення змін до КУ може бути поданий до ВРУ ПУ або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу ВРУ.

Стаття 155. Законопроект про внесення змін до КУ, крім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до КУ", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу ВРУ, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВРУ за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу ВРУ.

Стаття 156. Законопроект про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до КУ" подається до ВРУ ПУ або не менш як двома третинами від конституційного складу ВРУ і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу ВРУ, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається ПУ.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I, III і XIII цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до ВРУ наступного скликання.

Стаття 157. КУ не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. КУ не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Стаття 158. Законопроект про внесення змін до КУ, який розглядався ВРУ, і закон не був прийнятий, може бути поданий до ВРУ не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВРУ протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення КУ.

Стаття 159. Законопроект про внесення змін до КУ розглядається ВРУ за наявності висновку КСУ щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.

Конституційна Асамблея - спеціально уповноважений орган установчої влади на прийняття нової редакції Конституції

Правова охорона конституції: поняття, форми

«Реальна Конституція – та, положення якої діють в повному обсязі і спроб порушення їх не виникає.

Рівень правової і політичної культури в Україні – невисокий.

Проблема правової охорони КУ (ст.. 6, 19, 8, 3 КУ!!!) à те, що наобіцяли виборцям МАЄ виконуватись.

Правова охорона в широкому значенні – сукупність різноманітних засобів забезпечення дії Конституції (виховних, економічних, політичних тощо), спрямованих на формування певного світогляду, загальної культури, правової свідомості, створення гарантій дії Конституції (конституція – далі К)

Правова охорона у вузькому розумінні – сукупність правових засобів щодо забезпечення дії Основного Закону (залежить від організаційної діяльності держави і реакції суспільства на те, що відбувається (закриті порушення К).

Правова охорона К (ОПЯТЬ) – сукупність правових та організаційних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення реалізації дії, захисту конституційних норм, встановлених нею гарантій, конституційного ладу, прав і свобод людини і громадянина, режиму конституційної законності (деякі фахівці можливість існування конституційної законності виключають à радянська ідеологія)

Система правової охорони К:

  • парламенту

  • парламенту і загальних судів

  • парламенту і спеціалізованих органів конституційної юрисдикції

Форми правової охорони К:

  • використання владних прерогатив президентом як гарантом конституції;

  • використання компетентними суб'єктами права законодавчої ініціативи;

  • установлення особливого порядку (складнішого) перегляду та внесення пропозицій про зміни до тексту чинної конституції;

  • прямого конституційного нагляду, коли компетентний державний орган виявляє неконституційність акта, але сам його не скасовує;

  • опосередкованого конституційного нагляду, коли повноважні органи (суди загальної юрисдикції) мають право не застосовувати закони (якщо, на їх думку, вони не відповідають конституції) і звертаються за підтвердженням їх конституційності до Конституційного Суду;

  • попереднього та наступного конституційного контролю, коли компетентні державні органи не тільки виявляють невідповідність актів конституції, але й відхиляють те, що не відповідає Основному Закону;

  • офіційного нормативного та казуального конституційного тлумачення;

  • конституційно-правового судового вирішення спорів щодо компетенції ОДВ та управління тощо;

  • конституційної експертизи правозастосовчої практики, коли Конституційний Суд розглядає справи за скаргами про порушення основних прав і свобод громадян

Органічна теорія: КУ – це акт установчої влади і акти всіх інших органів не повинні суперечити їй

Інституційна: КУ встановлює правила гри для органів влади, за межі яких вони не мають виходити

Природно-правова: КУ встановлює правила поведінки як для керівників, так і для підлеглих; гарантія забезпечення прав і свобод людини à конституційний контроль забезпечує їх здійснення (ліричний відступ савьонка))

Класифікації правового захисту Конституції:

  • Розрізняють попередню та наступну охорону конституції залежно від того, піддаються контролю (нагляду) проекти нормативних актів чи вже прийняті акти.

  • Охорона може бути матеріальною, коли здійснюється змістовна перевірка актів (дій), і формальною, якщо перевірці піддається тільки дотримання процедури (порядку) прийняття актів.

  • Розрізняють правову охорону конституції у вигляді конкретного та абстрактного контролю. Конкретний контроль пов'язаний із конкретними випадками застосування нормативного акта чи з конкретною діяльністю посадових осіб і органів держави. Абстрактний контроль здійснюється за різними підставами, але поза конкретним приводом.

  • З точки зору обов'язковості правову охорону конституції можна розділити на обов'язкову та факультативну. Перша передбачає покладання на певних суб'єктів обов'язків із вжиття відповідних заходів щодо охорони конституції за певних обставин. Друга базується на власній ініціативі суб’єкта виступити на захист конституції.

Суб’єктами правового захисту КУ є:

  • Сама Конституція - передбачено жорстку процедуру внесення змін.

  • Глава держави – ПУ, котрий згідно п.2. ст. 102 КУ є гарантом її додержання.

  • ВРУ – єдиний законодавчий орган державної влади, до повноважень якого належить внесення змін до Конституції (ч.1. ст 85 КУ).

  • Центральні і місцеві ОВВ: ст.119 КУ- місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують виконання КУ і ЗУ, актів ПУ, КМУ, інших ОВВ.

  • Правоохоронні органи (суди, прокуратура) та адвокатура.

  • КСУ - вирішує питання про відповідність КУ, законів і інших правових актів ВРУ, актів ПУ, КМУ, ВР АРК та офіційне тлумачення КУ і ЗУ (п. 1, п.4. ст. 13 ЗУ “Про КСУ”) і (ст. 150 КУ). КСУ визначається єдиним органом конституційної юрисдикції України. Існує точка зору, що КСУ є єдиним органом, що здійснює правову охорону (захист КУ).

  • Громадські правозахисні організації, що здійснюють громадський контроль, який ґрунтується на суспільній думці. Таким чином, основною гарантією правової охорони Конституції виступає народ, який вбачає у праві своє існування.