Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ВІДПОВІДІ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
9 Мб
Скачать
☆

Кпу в національній правовій системі України

У системі національного права України конституційне право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено такими чинниками:

  • особливим предметом правового регулювання

  • джерелом галузі конституційного права є КУ - Основний Закон держави, положення якого - вихідні для всіх інших галузей права України;

  • конституційне право закріплює засади конституційного ладу України - принципи, що мають визначальне значення для всіх галузей права України;

  • конституційне право закріплює невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що визначають зміст прав і свобод, встановлених нормами інших галузей права України;

  • конституційно-правові норми встановлюють систему, основи організації та діяльності ОДВ й місцевого самоврядування, визначаючи цим вихідні положення для адміністративного, муніципального та інших галузей права, норми яких регулюють окремі питання діяльності ОДВ й місцевого самоврядування;

  • закріплюючи багатоманітність форм власності, свободу економічної діяльності, рівний захист суб'єктів права власності, визначаючи коло суб'єктів права власності на землю, конституційне право цим установлює основи цивільного, земельного, господарського та інших галузей права України;

  • конституційне право встановлює ієрархію НПА, регулює сам процес нормотворення.

Система галузі конституційного права

Структура конституційного права України зумовлена системними зв'язками між його нормами та інститутами, що перебувають у відпо­відній підпорядкованості один до одного. Нормам кожного консти­туційно-правового інституту притаманна внутрішня єдність.

Інститути: основ конституційного ладу; основ правового статусу людини і громадянина; територіального устрою; основ орга­нізації і функціонування ОДВ й місцевого само­врядування; безпосередньої демократії (вибори, референдум).

Система галузі конституційного права України - це її внутрішня побудова, що характеризується єдністю і взаємодією елементів цієї системи, до яких належать конституційно-правові норми та конституційно-правові інститути.

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. Детальніше – окреме питання.

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Також є окреме питання по тому.

Ще до системи відносять принципи.

Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - КУ. Це своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об'єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість. Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні і спеціальні.

У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в КУ. Серед них - державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи ОДВ, виборності місцевого самоврядування тощо.

Ознаки системи:

  • взаємозв'язаність, логічна взаємоузгодженість і субординація елементів системи;

  • багатоелементність, структурованість системи, як що під структурою розуміти спосіб зв'язку елементів в єдине ціле;

  • наявність системоутворюючих факторів;

  • зв'язок із зовнішнім середовищем, яке "живить" систему, наповнює її реальним змістом, забезпечує про прогресивний поступ такої системи;

  • наявність головного центру системи, який інтегрує, єднає всі її ланки, визначає принципи та закономірності її побудови;

  • достатня автономність функціонування "низових" елементів системи, які не можуть бути занадто пригнічені авторитарним впливом елементів більш високого порядку.