Гарантії конституційного ладу

Під гарантією конституційного ладу слід розуміти с-му загальних і спеціальних(нормативних та організаційних) умов і засобів забезпечення існування та дієвості основних інститутів суспільства і держави. Нормативні гарантії – закони; організаційно – правові – український народ, українська держава в цілому, ВРУ, ПУ, КМУ та ін. ОВВ, КСУ, суди загальної юрисдикції, прокуратура та ін. контрольно-наглядові органи, політ партії, гром організації, ЗМІ, територіальні громади, підприємства, установи…….. – всі основні суб’єкти конституційно-правових відносин

Гарантіями конституційного ладу України є положення Конституції України про:

• неможливість зміни КУ, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (ч.1 ст.157);

• неможливість зміни КУ в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст.157);

• ускладнений порядок внесення змін до першого розділу КУ, присвяченого засадам конституційного ладу України;

• конституційне визначення статусу ПУ як гаранта державного суверенітету. Територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ч.2 ст.102) та встановлення відповідальності ПУ у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст.111);

• заборону утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ч.1 ст.37);

• присягу народних депутатів України щодо додержання КУ та ЗУ (ч.2 ст.79);

• конституційний обов’язок КМУ забезпечувати державний суверенітет України, виконання КУ та ЗУ;

• діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу – КСУ, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів ПУ та актів КМУ (ст.150).

Зміст і значення конституційного принципу багатоманітності

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Прин­цип ідеологічної багатоманітності означає різноманіття ідей (іде­ологічний плюралізм), засноване на свободі духовного й інтелек­туального життя, можливість вільного існування та функціону­вання у суспільстві різних поглядів та ідей відносно устрою держави, участі у політичному житті, напрямків та перспектив розвитку країни, інших суспільно значущих питань. Відповідно до цих принципів особи, політичні партії та громадські об'єднан­ня, інші суб'єкти політико-правових відносин мають право само­стійно обирати ідеологічні орієнтири, безперешкодно їх вислов­лювати, обстоювати та пропагувати. Ідеологічна багатоманітність спирається на задеклароване Конституцією визнання людини найвищою соціальною цінністю, закріплені Основним Законом права кожного на вільний розвиток своєї особистості, свободу світогляду, думки і слова, на вільне ви­раження своїх поглядів і переконань (статті 23, 34, 35). Заборона цензури.

Принцип політичної багатоманітності означає можливість ут­ворення та діяльності неоднакових за своїми ідеологічними орієн­тирами партій та рухів задля відображення та представництва полі­тичних інтересів різних соціальних прошарків (багатопартійність). Водночас Конституція України забороняє створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну кон­ституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверені­тету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, неза­конне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, по­сягання на права і свободи людини.

Принцип економі­чної багатоманітності, ста­новлення та розвитку системи економічних відносин в Україні, заснованих на засадах конкуренції та відсутності монополізму. Економічна багатоманітність передбачає визнання рівноправ­ності існування, функціонування та рівний юридичний захист приватної, державної та комунальної власності. Згідно з частина­ми 2, 3 ст. 318 ЦК України усі суб'єкти права власності є рівними перед законом, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, що означає заборону встановлення при­вілеїв чи обмежень у питаннях правового режиму власності щодо різних її суб'єктів, передбачає згідно з чинним КК України єдину кваліфікацію і однакові санкції за посягання на власність.