Представницький мандат: поняття, сутність, види

Мандат –

1) повноваження/доручення бути представником волі та інтересів людини, спільноти людей, суспільства, д-ви, виступати від їхнього імені;

2) правові відносини, що виникають та існують у зв'язку із представництвом

Представницький мандат — повноваження, що виникають і існують у зв'язку з представництвом.

Ріщення КСУ:

Термін "представницький мандат" обов'язково пов'язаний з обранням особи на посаду, зокрема, народним депутатом України чи депутатом ВР ВРК, депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради з наданням їй відповідних повноважень, в тому числі виступати від імені виборців.

Є імперативний та вільний мандат.

Концепція імперативного мандату прямо випливає з теорії народного суверенітету, розробленої Ж. Ж. Руссо.

Імперативний мандат

Імперативний мандат, як правило, передбачає обов’язковість врахування наказів та інструкцій виборців депутатом в процесі здійснення своїх повноважень у представницькому органі, можливість відкликання депутата виборцями у разі невиконання наказів виборців, „невиправдання довіри виборців”, вчинення інших дій, „несумісних” з депутатським мандатом, а також підзвітність депутатів перед виборцями.

Нежиттєздатність імперативного мандату обумовлюється декількома чинниками:

1. передбачає прийняття депутатом рішення без дискусії щодо його змісту (зміст рішення заздалегідь визначається змістом отриманого наказу виборця)

2. нівелює право депутата діяти у відповідності до його власних переконань, що фактично означає втрату членом представницького органу свободи вибору

3. інтереси окремих індивідів та соціальних груп ставляться вище загальносуспільних інтересів

4. накази виборців не можуть стосуватись усіх питань, з якими стикається обраний представник в процесі своєї діяльності, відповідно - виникає потреба у постійному отриманні депутатом нових наказів виборців, з’ясуванні позиції останніх щодо всіх питань, які є предметом розгляду представницького органу влади, що є неможливим

5. чітке вираження виборцями своєї волі у наказах потребує від них значних знань в усіх сферах життя, що також є нереальним

6. імперативний мандат є несумісним з демократією, оскільки остання об’єктивно вимагає наявності посередників в особі відповідних органів публічної влади, які приймають рішення в загальносуспільних інтересах

Вільний мандат

У конституційній практиці вільний мандат, як правило, передбачає пряму заборону імперативного мандату; закріплення принципу „незв’язаності” депутатів у своїй діяльності наказами та інструкціями виборців, партійними рішеннями; закріплення принципу загального представництва; а також неможливості відкликання депутатів.

Напіввільний мандат - у російській юридичній літературі, є термін „напіввільний мандат”, Він жорстко не пов’язаний з наказами виборців і можливістю відкликання ними депутата за невиконання наказів виборців. Відкликання депутата є можливим в силу систематичного винного невиконання депутатом своїх депутатських обов’язків, у тому числі, з причини втрати будь-яких зв’язків з виборцями, а також внаслідок вчинення дій, які ганьблять честь і гідність депутата”

Таким чином, напіввільний мандат поєднує риси імперативного мандату (передбачається можливість відкликання обраного представника – як санкція за порушення ним своїх обов’язків; у той же час на законодавчому рівні на нього покладається обов’язок підтримувати зв’язки з виборцями) і вільного мандату (обраний представник не зобов’язаний керуватись наказами виборцями, і за невиконання таких наказів обраний представник не може бути відкликаний). Проте, напіввільний мандат є скоріше винятком, аніж загальноусталеною практикою – за винятком Росії та декількох інших країн, подібний підхід до визначення природи мандату поширення не набув.