Інститути конституційного права

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.

Конституційно-правовий інститут — це відповідна система норм конституційного права, що регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу

Виокремлюють три різновиди інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові.

Загальні (генеральні) - регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. До них відносять:

• загальних засад конституційного ладу України;

• основ правового статусу людини і громадянина;

• прямого волевиявлення (вибори, референдум);

• конституційної системи ОДВ;

• територіального устрою України;

• конституційно-правових ОМС.

Головні (основні) - в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Характеризуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути) в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.

Юридич­ним критерієм виокремлення тієї чи іншої сукупності норм у конкрет­ний правовий інститут є три ознаки:

1. юридична єдність правових норм

2. повнота регулю­вання відповідної сукупності державно-правових відносин

3. окремість норм, що створюють конституційний інститут.

Є дещо спрощений варіант поділу конституційно-правових інститутів на прості й складні. Наприклад, інститут основ правового статусу людини і громадянина як складний інститут включає: інститут громадянства; інститут гарантування прав і свобод людини і громадянина тощо. До простих інститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут дострокового припинення повноважень депутата. Вони належать до складнішого інституту — інституту парламентаризму.

Конституційне право як наука

Лекція:

КПУ як наука – міркування, гіпотези, пропозиції, висновки, представлена не нпа, а брошурами, монографіями, доповідями. Вивчає дію норм КПУ, закономірності його, практичні поради щодо вдосконалення, впровадження реформ. Наука – єдина.

Напрямки наукового дослідження :

• радикальний ( з позицій класової боротьби), дехто за диктатуру. Радикалісти вважають основною силою інтелігентів, і вбачають створення економіки і вони за авторитарну форму правління,

• ліберальний ( і конституція і КП є виразом соц..консенсусу, яким мають керуватись всі без винятку і вони за розвиток загальнолюдських цінностей, вирішення конфліктів мирними засобами, пошуків компромісів і консенсусу. Вони за демократичну правову соц. Державу, децентралізацію влади, розвиток місцевого самоврядування, відповідальності всіх посадових осіб, вирішення конфліктів мирними засобами, проти закріплення єдиної ідеології.

Наукова школа – міжнародний колектив вчених – однодумців з принципових наукових питань, не залежно від того, чи спілкуються вони між собою, де проживають – мають один підхід. Можна виокремити:

• Юридична школа (на початку появи КП мала значний вплив до 20 р 20 ст, прихильники – увага на вивченні держави, її органів, закликали вивчати державу та її організацію як систему правовідносин)

• Політологічна ( закликають вивчати не стільки норми, скільки їх реальну роль, роль політичних інститутів,

• Теологічна (праці мусульманських, пронизані ідеями халіфату, справедливого правління,

Наука про державу виникла ще в Стародавній Греції (Арістотель, Платон) і розвивалася протягом усіх наступних століть. Великий вклад у становлення ідей конституціоналізму, конституційного права внесли мислителі XVI-XVIII ст. Т. Гоббс, Ж. Боден, Н. Макіавеллі, Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Пейн та ін., які сформулювали чимало положень, що були покладені в основу сучасного конституційного права (про народний суверенітет, поділ влади, природні права людини тощо). Ці ідеї знайшли втілення в перших писаних конституціях, зокрема у «Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького» (Конституції Пилипа Орлика, які було прийнято 5 квітня 1710 p.).

Наука конституційного права України належить до системи галузевих наук, і її головна особливість полягає в тому, що вона досліджує конституційно-правові норми, конституційно-правові інститути та конституційно-правові відносини, розкриває закономірності й тенденції конституційного регулювання суспільних відносин у державі, становлення конституціоналізму, конституційної законності, формулює основний понятійний апарат, наукові категорії, що їх застосовує, аналізує чинне конституційно-правове законодавство, роль, функції та призначення конституційно-правових інститутів. До її предмета відносять не тільки норми й інститути цієї галузі права, а й аналіз державно-правових відносин, їх специфіки, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Аналіз ефективності дії конституційно-правових норм та інститутів, розробка рекомендацій і пропозицій щодо підвищення їх результативності — найважливіше завдання цієї науки.

В умовах становлення в Україні конституціоналізму на основі за­гальнолюдських цінностей особливим предметом науки є аналіз сут­ності, принципів, функцій Конституції, механізму її прийняття та зміни, ролі конституційного законодавства в демократизації суспільних відносин в Україні, у формуванні правової держави і громадянського суспільства. До її предмета також належить аналіз конституційно-правового регулювання правового статусу політичних партій, громад­ських об'єднань, масових громадських рухів, юридичного статусу релігійних організацій, ЗМІ, інших елементів громадянського суспільства

Предметом науки конституційного права є конституційно-правові норми та суспільні відносини, що регулюються цими нормами. Наука конституційного права вивчає також практику реалізації конституційно-правових норм, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдосконалення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин.

Завдання науки конституційного права України полягає у визна­ченні сутності та призначенні відповідної галузі права, розкритті осно­воположних політико-правових принципів галузі, тенденцій розвитку окремих конституційних інститутів та конституційного права України в цілому. Особлива увага приділяється основам конституційного ладу, у якому втілюються головні напрями побудови в Україні правової, демократичної держави, взаємовідносин особи і держави, становлення суверенітету народу України та форми його реалізації. Критично осмис­люючи здобутки державотворення в нашій країні, а також зарубіжний конституційний досвід, наука допомагає втілювати відповідні теоре­тичні положення і концепції в державно-правову практику.

Система науки КПУ є значно ширшою, ніж система галузі, адже включає не тільки норми тощо, а й концепції, ідеї, які лише розвиваються, але ще не втілені.

Наука конституційного права - галузева юридична наука, що являє собою цілісну систему знань, висновків та ідей щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності ОДВ, засад місцевого самоврядування тощо.

Джерелами науки конституційного права є:

• НПА (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми

• праці вітчизняних і закордонних вчених.

• конституційно-правова практика - процеси, що відбуваються під час реалізації конституційно-правових норм органами державної влади, ОМС, окремими громадянами та їхніми об'єднаннями.

Як самостійна, відокремлена від загальної теорії держави і права, наука конституційного (державного) права сформувалася лише в XIX ст. В сучасній світовій науці конституційного права вирізняють два основні її напрямки:

• Радикалістський напрямок. У працях дослідників цього напрямку йдеться про соціалістичну, народну демо­кратію, хоча фактично вони виступають за авторитарні системи управління, проти посилення влади і місцевого самоврядування, за одержавлення економіки, за нерівність у правах різних груп насе­лення (перевагу в правах робітничого класу, «трудящих»), підпо­рядкованість інтересів людини міфічним інтересам держави, за застосування насильницьких засобів для ліквідації «експлуатато­рів» тощо.

• Ліберальний напрямок. Вважають, що конституція, як і конс­титуційне право в цілому, не може розглядатись як знаряддя дик­татури, а є вираженням соціального компромісу між різними групами населення, документом, який втілює в своїх нормах за­гальнолюдські цінності (свободу, демократію, права людини, соці­альну справедливість тощо). Представники цього напрямку висту­пають за демократичну, соціальну і правову державу, поділ влади, визнання та гарантування місцевого самоврядування, пріоритет прав і свобод людини, мирні засоби розв'язання соціальних кон­фліктів, за справді народний, а не класовий характер державної влади.