1. з їх змістом - пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини;

2. з особливостями об'єкта, суб'єкта та характером юридичних зв'язків між суб'єктами цих відносин. Нерівноправність суб'єктів. Водночас один і той самий суб'єкт конституційного права в різних конституційно-правових відносинах може виступати одночасно як управомоченою, так і зобов'язаною (підпорядкованою) стороною. Наприклад, у випадках, коли людина виступає суб'єктом конституційних прав і свобод, вона може вимагати від держави відповідних гарантій реалізації цих прав і свобод. І, навпаки, держава вимагає від людини виконання її конституційних обов'язків.

3. є різновидом політико-правових зв’язків

4. здебільшого імперативний характер, але є і диспозитивний метод

5. провідне місце, оскільки вони визначають зміст правовідносин, що регламентуються іншими галузями права

6. особливості механізму реалізації - в одних випадках такі права характеризуються безпосередньо в даному відношенні, в інших – через норми інших галузей права

7. різний строк дії (громадянство – постійний)

8. Характером предмета

У системі к-п відносин виділяються матеріальні і процесуальні. Матеріальні – зміст прав і обов’язків суб’єктів, до других – процедура реалізації матеріальних норм. За цільовим призначенням розрізняють право установчі, правоохоронні к-п відн

Питання щодо конституційної правосуб'єктності юридичної особи - одного з основних суб'єктів приватного (цивільного) права.

Зміст конституційно-правових. Умовно в конституційно-правовому відношенні вирізняють юридичний (суб'єктивні права та юридичні обов'язки - виявляється через конституційно-правовий статус суб'єктів) і матеріальний (фактична поведінка суб'єктів) зміст.

Виникнення конкретних конституційно-правових відносин пов'язане з юридичними фактами (дії – акти та вчинки - та події).

Юридичні акти - це правомірні дії, що здійснюються суб'єктами з метою вступу їх у певні конституційно-правові відносини, а юридичні вчинки - це правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на виникнення, припинення або зміну конституційно-правових відносин, але тягнуть за собою такі наслідки.

Класифікація конституційно-правових відносин здійснюється за різними підставами:

1. За змістом вони поділяються на такі групи:

• відносини, що виникають із закріпленням засад конституційного ладу України. Це, наприклад, відносини, що характеризують народовладдя, форму держави, поділ влади, верховенство права, принципи взаємовідносин людини і держави тощо;

• відносини, що виникають із закріпленням та охороною конституційно-правового статусу людини і громадянина (громадянство, конституційні права і свободи, їхні гарантії тощо);

• відносини, що виникають у процесі народного волевиявлення (вибори, референдум);

• відносини, що виникають у процесі організації та функціонування системи ОДВ;

• відносини, що виникають у процесі встановлення територіального устрою України і відносини між Україною в цілому та її складовими частинами;

• відносини, що виникають у процесі організації та функціонування місцевого самоврядування.

2. Залежно від характеру взаємовідносин суб'єктів їх поділяють на загальні, конкретні конституційно-правові відносини та конституційно-правові стани.

Загальні – реалізація загальних норм (норм-дефініцій), а стани - такі відносини, якими визначаються конкретні суб'єкти. А права та обов'язки цих суб'єктів чітко не встановлено, наприклад, стан громадянства або статус Автономної Республіки Крим у складі України.

Для конкретних конституційно-правових відносин характерним є наявність чітко визначених сторін і визначені взаємовідносини між ними. На відміну від загальних конституційно-правових відносин вони регулюються нормами конституційного права в повному обсязі.

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

Установлення прав учасників суспільних відносин, покладання обов'язків і відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо. Тобто є 3: уповноваження (містять повноваження), зобов’язання, дозволяння (можливість діяти на свій розсуд). Метод заборони: «цензура заборонена» (ч. З ст. 15 КУ).

У цілому метод конституційного права характеризується:

• загальним характером;

• максимально високим юридичним рівнем;

• імперативним характером;

• універсальним характером;

• установчим характером;

• поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.

Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на Владі й підпорядкуванні. Поряд із ним застосовується і диспозитивний метод регулювання суспільних відносин. Наприклад, виборче законо­давство встановлює, що вибори є вільними. Тому ніхто не може примусити громадянина йти на вибори. Тобто держава і громадянин у цих правовідносинах є рівноправними суб'єктами.