Історія інституту президентства в Україні

Лекція:

Інститут Президента є державно-владною категорією, що визначається особливостями правового статусу глави держави.

• за часів Київської Русі – виборний князь;

• козацька держава – вибраний гетьман (вважають, що князь і гетьман – військові інститути, а тому їх не можна вважати главою держави; але вони мали широкі повноваження, тому умовно де-факто вони були главою в свій час.);

• 18-19 стт. – конституційні ідеї, акти з’являються, що пропонують інститут глави держави, виборного президента з кількома міністрами (Андруський перший), пізніше Драгоманов визначав, що главою може бути як монарх, так і президент;

• Грушевський – проект конституції УНР – обраний всенародними зборами парламенту, його голова – стає головою УкрРеспубліки, це положення про главу випало за прийняття Конституції; Для юристів він обраний у неконституційний спосіб на посаду, непередбачену конституцією, тому вважати його першим президентом не зовсім вірно.

• за часів Директорії – розглядався колегіальний глава (СРСР – Президія; сьогодні на Кубі, і Федеральна рада Швейцарії).

• Фактично до інститут президента повернулись після проголошення незалежності.

25.06.1991 – постанова про вибори Президента УРСР,в якій визнавалась доцільність створення інституту президента.

05.07.1991 – три закони ВРУ:

• "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР"

• "Про Президента Укра­їнської РСР"

• Про вибори ПУ"– доповнення розділом 12-1 присвяченому ПУ.

• В Україні посаду Президента вперше в новітній історії було офіційно запроваджено на підставі Закону Української РСР "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР" від 5 липня 1991 р. Перша стаття цього Закону проголошувала: "Заснувати пост Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки". Відповідно до цього Закону в Конституцію Україн­ської РСР було внесено додатковий розділ, який встановлював статус Президента, його повноваження, функції, обов'язки, гаран­тії діяльності.

• Закон Української РСР "Про Президента Укра­їнської РСР" від 5 липня 1991 р. деталізував відповідні положен­ня КУ. Згідно з останньою і зазначеним Законом Президент Української РСР визнавався найвищою посадовою осо­бою Української держави і главою виконавчої влади.

• 5 липня 1991 р. було прийнято також Закон України "Про вибори ПУ".

01.12.1991 – водночас з референдумом, проведено вибори, перший президент – Леонід Кравчук.

ПУ:

Являвся главою виконавчої влади, такий статус за Конституцією УРСР та згаданими законами, такий статус зберігався і в конституційному договорі. Виключили згодом з його статусу положення про главу виконавчої влади, але повноваження за ним збереглися, ті повноваження, що характеризували як главу (формування всіх ОВВ).

Нині статус ПУ визначено в розділі V КУ 1996 р.

Згідно зі статтею 102 КУ ПУ є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання КУ, прав і свобод людини й громадянина.

Політологія - Вегеш М.М.:

До основних підстав введення інституту президентства в незалежній Україні можна віднести:

а) наявність в Україні історичних традицій республіканської форми правління та поділу влади, а також досвіду розбудови президентських інституцій в політичній історії України (зокрема за часів УНР);

б) інституціалізація поста Президента СРСР в 1990 році і неможливість керівництва СРСР зупинити процес розпаду СРСР;

в) суб'єктивні підстави введення інституту президентства і обрання ПУ були пов'язані із зіткненням інтересів окремих політичних сил, котрі були не в змозі на початку 90-х років здобути більшість в парламенті, але мали можливість впливати на конкретну особу — Президента.

Нинішній інститут президентства в Україні склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був:

• найвищою посадовою особою в державі,

• потім главою держави і главою виконавчої влади,

• нині, за чинною Конституцією, є суто главою держави.

У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів.

• І етап: 1991 — 1995 pp. У цей період відбулося закладення основ для функціонування напівпрезидентської (президентсько-парламентської) форми правління.

Президентська посада вперше з'явилася в Україні згідно із Законом УРСР від б липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". Тоді ж було прийнято Закон "Про вибори Президента Української РСР".

Перші вибори Президента у незалежній Україні відбулися 1 грудня 1991 р. Всього на найвищу посаду претендувало 6 кандидатів: Л. Кравчук, В. Чорновіл, В. Гриньов, Л. Лук'я-ненко, Л. Табурянський, І. Юхновський. Першим ПУ, обраним на загальних виборах, став Л. Кравчук, якого підтримала більш як половина населення країни вже в першому турі.

Згідно з законодавством Президент проголошувався главою держави і главою виконавчої влади.

Як глава держави ПУ виконував наступні функції:

• був гарантом національної безпеки, свободи громадян, державного суверенітету, додержання Конституції та законів;

• мав проводити у життя Конституцію і закони України,

• представляти державу у міжнародних відносинах,

• вживати заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки.

Як глава виконавчої влади ПУ

• мав здійснювати керівництво та спрямовувати виконавчу діяльність уряду — Кабінету Міністрів.

За ним закріплювалось право:

• пропонувати для затвердження ВРУ кандидатури Прем'єр-міністра та вносити до парламенту пропозицію про звільнення з посади Прем'єр-міністра;

• звільняти з посад всіх членів уряду (крім Прем'єр-міністра, згоду на звільнення якого мала дати Верховна Рада);

• право скасовувати акти Кабінету Міністрів, міністерств, відомств та ОВВ Автономної Республіки Крим;

• право на реорганізацію та ліквідацію міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади та право на призначення і звільнення з посад керівників цих органів;

• подавати на розгляд Верховної Ради проект держбюджету, що надавало Президенту шанс реально керувати діяльністю уряду.

Президент став суб'єктом законодавчого процесу, оскільки мав право брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради, мав можливість як підписувати закон, так і накладати на нього вето. До прийняття нової Конституції мав право ухвалювати укази з питань економічної реформи, які не були врегульовані законами України. Однак ці укази підлягали наступному затвердженню у Верховній Раді.

Обмеження стосувалися переважно кадрової сфери. Насамперед відмітимо суттєву залежність Президента від парламентської більшості. За Конституцією без підтримки Верховної Ради Президент не мав змоги ані відправити Прем'єр-міністра у відставку, ані провести призначення на цю посаду. Верховна Рада, у свою чергу, могла відправити Президента у відставку.

• II етап: 1995 — 1996 pp. Період наближення вітчизняного владного механізму до президентської форми правління відповідно до Конституційного договору між ВРУ та ПУ від 8 червня 1995 року.

Серед основних повноважень ПУ за Конституційним договором можна назвати:

• право призначати Прем'єр-міністра;

• право формувати уряд;

• право призначати та звільняти вище командування Збройних Сил;

• подання кандидатури для призначення Верховною Радою Голови Конституційного СуДУ" право призначати половину складу Конституційного Суду;

• право подавати кандидатури для призначення Верховною Радою на посади голови Верховного Суду, голови Вищого арбітражного суду, голови Національного банку України;

• створення, реорганізація та ліквідація міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; скасування актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади; управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, та інші.

О. Погорілко зазначає, що за Конституційним договором політична система України отримала "сильного" Президента та "слабкого" Прем'єр-міністра. Так, за ст. ЗО Конституційного договору "Прем'єр-міністр організує та координує роботу уряду, діючи в межах, визначених Президентом". "Слабкість" Прем'єр-міністра порівняно із "могутністю" Президента досягалась ще й тим, що уряд узагалі, і Прем'єр-міністр зокрема, були виведені поза межі парламентського впливу і контролю. Якщо за колишньою Конституцією Президенту була потрібна згода парламенту для того, щоб призначити Прем'єр-міністра чи відправити його у відставку, то за Конституційним договором ці процедури відбувалися без участі парламенту.

• III етап: 1996 — 2004 pp. Це період повернення до президентсько-парламентської форми. Конституційний договір, ухвалений у Києві 8 червня 1995 p., завершувався визнанням необхідності прийняття нової Конституції в термін не пізніше одного року з дня підписання цього документу. Верховна Рада ухвалила Конституцію України 28 червня 1996 р.

Нова КУ формально виводить ПУ за межі виконавчої влади взагалі та уряду зокрема.