4. Основні системи місцевого самоврядування:

1. Англо-американська (англосаксонська): на всіх субстанціональних рівнях управління функціонують ОМС, а МОВВ загальної компетенції не створюються (США, Велика Британія, Канада, Австралія).

2. Континентальна (романо-германська, або європейська): поєднання місцевого самоврядування і місцевого управління. Така система має 2 різновиди:

• На всіх субстанціональних рівнях, за винятком низового, одночасно функціонують виборні органи територіальної громади та призначені представники центральної влади (місцеві державні адміністрації), які здійснюють адміністративний контроль за діяльністю ОМС. При цьому на низовому рівні функціонують виключно органи первинної територіальної громади (Італія та Франція).

• На низовому рівні створюються лише ОМС, а на регіональному та субрегіональному рівнях - призначені місцеві державні адміністрації загальної компетенції (Болгарія, Польща, Туреччина, Фінляндія).

3. Іберійська система (Бразилія, Португалія, Мексика): управління на всіх субнаціональних рівнях здійснюють обрані населенням представницькі ОМС (ради) та відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (мери, префекти тощо). Ці посадові особи стають головами відповідних рад і одночасно затверджуються ЦОВВ в адміністративно-територіальних одиницях.

4. Радянська система (система рад та їх виконавчих комітетів): заперечення поділу влади і визнанні повновладдя представницьких органів знизу доверху. Всі ради є органами державної влади на своїй території, всі інші органи держави прямо або опосередковано підпорядковані радам. Система рад характеризується ієрархічною підпорядкованістю всіх її елементів. Сьогодні подібна система збереглася лише в деяких країнах, зокрема в КНР, КНДР.

Аналіз положень Конституції України і Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», інших законодавчих актів дає підстави для висновку, що в Україні застосовується континентальна (європейська) система управління на місцях.

Принципи місцевого самоврядування - це вихідні начала, відповідно до яких здійснюються організація та функціонування місцевого самоврядування в нашій державі.

Принципи МС встановлені КУ та Європейською хартією МС, а їхні деталізацію та конкретизацію здійснено в ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні».

2 групи:

• загальні (основні) - здійснюють визначальний вплив у всіх сферах МС

• спеціальні - притаманні лише окремо взятим сферам МС.

 Ст. 4 ЗУ «Про місцеве самовряування»

 МС здійснюється на принципах (загальні принципи)

• народовладдя;

• законності;

• гласності;

• колегіальності;

• поєднання місцевих і державних інтересів;

• виборності;

• правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

• підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

• судового захисту прав місцевого самоврядування.

Водночас КУ передбачає, що МС має власні повноваження і реалізує їх самостійно та незалежно від державної влади. ОМС в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144). Тож ці акти можуть мати нормативно-правовий характер, і в практичному плані важливого значення набуває питання щодо співвідношення їхньої юридичної сили з юридичною силою актів ОДВ, зокрема ОВВ.

Пріоритет актів МС, що видаються в межах компетенції відповідного ОМС, над актами будь-якого ОВВ. Згідно з КУ рішення ОМС зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду лише з мотивів їхньої невідповідності Конституції чи законам України (ст. 144).

Спеціальні принципи місцевого самоврядування мають досить розгалужену систему:

• збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів;

• фінансування державою витрат, пов'язаних зі здійсненням ОМС наданих законом повноважень ОВВ;

• самостійність місцевих бюджетів;

• фінансову підтримку місцевого самоврядування державою тощо.

Сукупність різних організаційних форм та інститутів місцевої демократії, через які здійснюються функції та повндваження місцевого самоврядування, утворює систему місцевого самоврядування.

Водночас слід зазначити, що в юридичній літературі поняття «система місцевого самоврядування» розглядається у двох значеннях - як «система місцевого самоврядування взагалі» і як «система місцевого самоврядування конкретного села, селища, міста».

Такий підхід застосовується з метою розмежування системи місцевого самоврядування в її широкому значенні - як сукупності всіх організаційно-правових форм та інститутів, через які здійснюється в Україні місцеве самоврядування,- та системи місцевого самоврядування в її вузькому значенні - певного організаційно-правового механізму здійснення місцевого самоврядування в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці - села, селища, міста.

Отже, термін «система місцевого самоврядування» доцільно вживати для позначення організаційно-правового механізму здійснення місцевого самоврядування в межах окремої самоврядної адміністративно-територіальної одиниці — села, селища, міста,— територіальні громади яких виступають самостійними суб'єктами місцевого самоврядування.

В ст.5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення. Але із самого поняття місцевого самоврядування, яке дає нам Закон «Про місцеве самоврядування», випливає, що це не тільки право, а й реальна здатність громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення. А цю здатність громада може самостійно реалізувати тільки використовуючи різноманітні форми безпосереднього народовладдя. Тому законодавче визначення системи місцевого самоврядування є неповним і може розглядатися тільки як система суб’єктів місцевого самоврядування, або, як зазначається в деякій навчальній літературі, як система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані.

Система місцевого самоврядування включає:

• територіальну громаду

• сільську, селищну, міську раду;

• сільського, селищного, міського голову;

• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

• районні, районні у містах та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

• органи самоорганізації населення (вуличні, будинкові, квартальні комітети).

Територіальна громада

1. Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

2. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

3. Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Таке рішення є наданням згоди на створення спільних ОМС, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна.

5. У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб'єкти права власності.

Основними формами участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є:

• місцевий референдум;

• вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

• загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання;

• колективні та індивідуальні звернення (петиції) до органів і посадових осіб міського самоврядування;

• громадські слухання;

• місцеві ініціативи;

• участь у роботі ОМС та робота на виборних посадах міського самоврядування;

Ради – представницькі ОМС

1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

2. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень ОВВ — також підконтрольними відповідним ОВВ.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста, обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.