Поняття і види джерел конституційного права

Лекція

Джерело права – форма існування найбільш суттєвих загальних правил поведінки, що регулюють відносини конституційного характеру. Можна розглядати з загальнотеор.підходів – в матеріальному (змістовне наповнення відповідних правил, принципи і умови їх формування - моральні. Реліг, філософські, факти соціальної дійсності, життєві ситуації, умови життя людей і сусп..)

У формально-юр - способи формування юр.норм, прийоми і акти за доп яких вони втілюються в життя.

Дж.п. розрізн.за матеріальним змістом – система економ.звязків, за ідеальним – правова свідомість, за юр змістом – форми, засоби вираження, об’єктивація правових норм. В юрид значенні – форма вираження державної волі. Прийнято також розглядати Баглай вважає що 2 основні сфери – природного і позитивного права.

Палієнко вважав що КП виникає і розвивається завдяки об’єктивній внутрішній необх і в своїй основі опирається на народну свідомість. Народний дух, притаманній кожній нації з моменту її появи.

Шелухін – КУ відтворює народне життя психіки, історії, бажань, прагнень укр. народу. Необхідно знати і історію. І традиції, звичаї, зв’язки міжнародні.

Позитивісти вважають дж.п. – позитивне – встановлене д-вою писане право. Ієринг – будь-яка норма є відображення втілення боротьби різноманітних інтересів в сусп.. КП – захищений державою інтерес, перемога сильнішого інтересу в сусп.

Чичерін – держава творить пр..розумне співвідн. незалежних воль.

Соціологічна школа – КП є наслідком певних соц. Зв’язків станів і генезисом конят норм є відповідні соц..інститути, і протоконстит норм необхідно виводити з соц. Солідарності людини.

Маркси-лен – право вираження волі панівного класу зведена в закон і визначається матеріальними умовами класу…

Політологічна школа – КП є засобом політ регулювання сусп. життя інструментом здійснення політики.

Бронкер – КУ являє собою звід правових норм і звичаїв які визначають і регулюють політичні відносини і вона виступає лише одним з аспектів . (Мають панувати інтереси переважної більшості).

Поняття і сутність Конституції України.

Для джерел КП є характерним комплексний характер. В єдиному нормативному акті є як матеріальні так і процесуальні норми.

Перша група : КУ, конституційні закони, звичайні закони, інші акти ВРУ і акти всеукраїнського референдуму.

Друга група : підзаконні – акти ПУ, КМУ, акти ОМС.

Основним джерелом галузі є КУ. Хоча вона є джерелом в усіх інших галузях права. По суті вона є ядром національної правової системи і інші галузі пов’язані з нею. Але в літературі є спір про те чи є КУ джерелом лише окремо взятої галузі ічи конгломератом різних галузей інших, окремі вчені – костит норми мають міжгалузевий характер. – неможливо заперечувати те що в Ку містяться норми адмін. Фін, цивіл , крим. Та інших галузей. І віднести їх всі до КП було б неправильним. І тоді цю галузь необхідно розглядати як надгалузь.

Можливість визнання КУ надгалузевим джерелом права. КУ закріпила найважливіші основи, засади. Принципи відповідної іншої галузі права і вони розкриваються в інших галузевих дисциплінах і КПУ. Система джерел націон-правової системи – єдина і джерела мають бути єдиними. КУ є одним з джерел системи, але вона є особливим, унікальним джерелом – основний закон, найвища юридична сила, верховенство КУ, відповідно ті вимоги які вона поставила до інших джерел нац. правової системи.

Ієрархія джерел.

КУ притаманні риси :

• це НПА виняткової ваги і значення

• ядро національної правової системи

• юридичне верховенство

• особлива процедура прийняття КУ

• механізм дії норм КУ

• реалізація окремих констит-правових інститутів і норм.

Закони – НПА вищої юридичної сили який регулює найважливіші сусп. відносини які мають визначальне значення для життя суспільства, НПА прийнятий представницьким органом або на референдумі, виражає волю народу і має юридичну силу. Ознаки :

• порядок підготовки, прийняття і оприлюднення

• приймається лише органом законодавчого органу або на рефер., поклик.виражати інтереси народу, регулює найсуттєвіші сусп. відносини, наділений вищою юр силою і інші акти мають відповідати йому

• регулюють ті сусп. відносини, які КУ регулює лише загально.

Конституційні закони – своїм регламентуючим впливом охоплюють не весь комплекс матерій а лише найважл її сфер, причому важливість цих сфер має визначатися КУ. Класифікація Конституційних законів :

• органічні – вносяться зміни, доповнення, поправки. Включаються як органічна невідємна частина КУ.

• Номінальні – ті,найменування яких зазначено в КУ – Закон «Про регламент» і «Про КМУ» . Набрання чинності має бути дещо ускладненим.

• ординарні – коли в КУ посилання що це питання врегул.законом не називаючи його.

- Конституційні закони – про внесення змін до КУ, стають органічною складовою КУ після прийняття. «тіло конституції».

- Закони : прийняті ВРУ і на референдумі. Можуть бути кодифікованими. Поділяються на постійні, тимчасові, надзвичайні. Можуть бути загальними і локальними (ЗУ «Про ВРУ АРК»).

Регламент 1994р. і після прийняття КУ ним користувались. КУ 1996р. прямо передбачила форму регламенту – в формі закону. Але ВРУ вперто не приймала його в такій формі і посилалась на те що парламент може сам встановлювати свої правила.

Потім ВРУ прийняла його в формі постанови. Конституційний суд визнав неконституційною форму регламенту але ВРУ підняла ґвалт чим їм користуватись і відновили дію 1994р. Потім констит суд знову визнав неконстит.і тоді вони вже прийняли його в формі закону.

• Укази ПУ, постанови КМУ, акти ОМС.

• Акти делегованих повноважень. КУ заборонила делегування, але на певному історичному етапі це мало місце, зараз не залишилося таких актів. 1992р. – парламент не встигав привсти у відповідність положення тих суспільних відносин які виникли і був прийнятий закон про тимчасове призупинення повноважень ВРУ і ПУ і визначений для регулювання питань .

У разі якщо констит суд визнає закон не відповідним КУ, акт втрачає чинність. Інтерпретатор не може змінювати або творити нову норму. Це буде порушенням принципів.

Деякі автори до джерел права відносять і інші акти.

Україна – писане право є джерелом (романо-германська система).

23 грудня 2006р. – ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , ст.17 – суди застосовують при вирішенні справ конвенцію і практику європейського суду з прав людини як джерело права.

- Міжнародні договори України – регулюють правовий статус людини чи громадянина, відповідні принципи права.

- конституційний договір 2005 р. – безпрецедентний випадок. Головатий намагався переконати що це Мала Конституція. Її форма ніяк не вписується в постулати джерела. Громада звикла виконувати. Цьому договору була надана сила вища КУ. Щоб не повторилося подібне!! Бо завтра ПУ укладе договір і буде погано…

Юридична природа джерел :

• нормативність актів

• юридична сила

• форма і структура

• дія часі, просторі за колом осіб

• засоби її реалізації.

Значимість акту, особливості його розробки в прийняття… Тому є ієрархія джерел в системі права.

• КУ

• Міжнародні договори,згода на обов’язковість яких дана ВРУ,

• Закони

• Укази ПУ

• Постанови КМУ

• ОМС.

Структура джерел :

• назва

• дата прийняття. Описова

• резолютивна частина

• підписи посадових осіб

• додатки.

Указ ПУ «Про офіційне оприлюднення НПА і набрання ними чинності».

«Офіційний вісник України», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Офіційний вісник ПУ», ТВ і радіо.

Джерела – це зовнішня форма вираження, втілення конституц.-правових норм, що дозволяє наділяти такі норми різною юр. силою за важливістю.

Система джерел конституційного права України — це сукупність взаємозв'яза­них і взаємообумовлених законодавчих та підзаконних норма­тивно-правових актів, що є зовнішньою об'єктивацією волі ук­раїнського народу і політики держави.

У сучасній науці конституційного права вирізняють дві основні сфери джерел конституційного права: природне право і позитивне право.

Природне право відображає загальнолюдські уявлення про свободу, справедливість, не відчуженість прав людини.

Джерела позитивного конституційного права України систематизуються за їхньою юридичною силою:

1. КУ, яка є головним джерелом конституційного права. Вона встановлює найбільш важливі норми і принципи, на основі яких здійснюється детальна правова регламентація в різних формах.

• є Основним Зако­ном (Іех fundamentales)

• має вищу юридич­ну силу;

• норми Конституції є нормами прямої дії;

• приймається і вводиться в дію відповідно до передбаче­ної законом спеціальної процедури. Спеціальна процедура передбачена і щодо внесення змін і доповнень до Конституції України.

• спеціальний механізм правового захисту, гарантування Конституції

2. ЗУ, приймаються ВРУ або всеукраїнським референдумом. ЗУ «Про біженців», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про об'єднання громадян» тощо.

В літературі закони за юридичною силою поділяють на:

• Конституційні - закони про внесення змін до Конституції

• органічні (додаткові) - мають проміжну між КУ та звичайними законами юридичну силу – містяться посилання на них в КУ

• звичайні закони.

3. Інші акти нормативного характеру, що містять конституційно-правові норми і приймаються ВРУ або всеукраїнським референдумом, наприклад, Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.), яка встановила загальні принципи конституційно-правового розвитку України.

4. Нормативні укази ПУ, що містять конституційно-правові норми, наприклад, Указ ПУ «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».

5. НПА КМУ, що містять конституційно-правові норми, наприклад, постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян».

6. Рішень КСУ, які, з одного боку, мають ненормативний характер, а з іншого - є обов'язковими до виконання на території України.

7. Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ. Такі договори, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

8. Нормативно-правові акти колишніх СРСР та УРСР, які є джерелами конституційного права України на підставі принципу правонаступництва або на період, поки буде прийнято відповідні акти України (згідно із Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 p.).

9. Акти ОМС та акти місцевих референдумів (стату­ти територіальних громад)

Особливе місце в системі джерел конституційного права України посідав Конституційний договір між ВРУ та ПУ «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 р. Згідно зі ст. 61 Договору положення Конституції України 1978 року діяли лише в частині, що узгоджувалася з цим Договором.

Види джерел:

За ФОРМОЮ:

• нормативно-правові акти;

• договори;

• судові прецеденти (в Україні діють лише на рівні застосування Європ. суду з прав людини як джерела права. КСУ та ВСУ в певній мірі теж застосовують НПА, тому їх акти тлумачення – квазі-прецеденти)

• акти інших соц. форм (звичаї, мораль, справедливість і т.д.).

За ЗМІСТОМ (за низхідною юр. силою):

• конституційні – власне Конституція;

• законодавчі: акти референдуму, ЗУ ( конституційні, органічні (прямо передбачені в КУ), звичайні), міжнародні договори

• підзаконні НПА: укази ПУ; постанови ВРУ та КМУ; накази міністерств і відомств (напр., МВС з питань громадянства чи біженців).

• локальні – перш за все – це статути громад.

За сутністю джерела конституцій­ного права поділяються на ті, що є безпосереднім волевиявленням усього українського народу, ті, що є волевиявленням держави та ОДВ, а також ті, що є волевиявленням тери­торіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

За територією дії: загальнодержавними та локальними.

За часом дії вони поділяються на постійні і тимчасові..

Акти Централь­ної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами — це нормативно-правові акти ОДВ, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасни­ків виборчого процесу.

Ак­ти реагування Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти АРК — Конс­титуція АРК, акти республіканського (місцевого) референдуму АРК, НПА АР АРК та акти РМ АРК.

Найвагоміше місце серед джерел конституційного права займає Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.)(На лекції Савенко ставив її навіть вище за Конституцію, на 0 місце ).