Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності майбутнього медичного працівника

Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця. Культура усного й писемного мовлення є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці,

виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються

соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і

виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні

діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Процес формування професійної культури мовлення складається з таких основних компонентів:

Засвоєння професійної лексики і термінології свого фаху;

прищеплення студентам навичок роботи зі словниками, довідниками;

формування вмінь сприймання, відтворювання і створення фахових текстів різних видів і стилів;

моделювання мовленнєвих ситуацій, які виникатимуть у майбутній професійній діяльності;

боротьба з мовленнєвою неохайністю в спілкуванні, уникнення типових порушень літературної мови в мовленнєвих стереотипах фахової галузі.

Щоб оволодіти цими навичками, слід засвоїти основні поняття культури мови та споріднених з нею дисциплін (стилістика, риторика, загальне мовознавство, історія мови, лінгвістика тексту, книго­знавство, термінознавство, лексикографія), усвідомити провідні принципи культури користування українською мовою.

Осмислення феномену „культури професійного спілкування майбутніх фахівців” ґрунтується на ідеях філософів, наукових досягненнях педагогів, психологів, культурологів, соціологів, лінгвістів, теоретичних і методичних напрацюваннях провідних представників сучасної вітчизняної й зарубіжної педагогічної думки. Вони засвідчили появу, становлення та розвиток феномену культури професійного спілкування; визначили види і типи процесів міжособистісного спілкування і взаємодії; детально вивчили мовленнєві та позамовленнєві форми спілкування; розкрили сутність спілкування як характеристики освіченості, вихованості та інтелігентності; сформулювали положення про високий рівень культури спілкування як запоруку майбутнього успішного існування людини у суспільстві.

Доведено, що культура професійного спілкування – один із найважливіших складників професійної культури фахівця-аграрія, який забезпечує його конкурентоспроможність на сучасному та майбутньому ринку праці, дозволяє вирішувати виробничі проблеми, спираючись на уміння спілкуватись і співпрацювати з різними людьми.

Встановлено, що культура професійного спілкування є системою, інтегративною єдністю таких компонентів: мотиваційно-ціннісного; когнітивно-пізнавального; морально-духовного; емоційно-почуттєвого; оперативно-діяльнісного й мовно-мовленнєвого. Зазначені змістово-структурні компоненти культури професійного спілкування діалектично пов’язані між собою. Динаміка їх розвитку залежить від цілеспрямованості та інтенсивності впливу на нього, створення відповідного соціокультурного фону і психолого-педагогічних умов, урахування особистих потреб, інтересів, прагнень і досвіду майбутніх спеціалістів-медиків.

Культура професійного спілкування медпрацівників – це система комунікативних норм, знань, умінь і цінностей, яка реалізується у процесі міжсуб’єктної взаємодії фахівців і є фактором, що супроводжує його професійну діяльність у професійній сфері й зумовлює її фахово-комунікативну спрямованість.