Візитна картка як атрибут усного ділового мовлення

На сьогодні візитні картки широко використовуються й стали невід'ємним атрибутом ділового життя. Візитка - це рекламний щит людини. Здавалося б дрібниця, але саме після обміну такими картками, за неписаними правилами міжнародного бізнес-етикету, прийнято починати ділову зустріч чи бесіду. Церемонія зовсім не складна: привіталися, потиснули один одному руки, обмінялися візитками. Однак-таки існують деякі правила і рекомендації щодо візиток, їх застосування, вручення тощо.

Основним правилом для власника візитки має стати істина: якісна візитка - це такий же елемент іміджу, як і свіжа сорочка, автомобіль кольору мокрого асфальту чи євроофіс у центрі міста. Уявіть собі впливову серйозну людину на діловій зустрічі в домашніх тапочках! Саме так дивно виглядатиме поважна людина без добротної візитки. Візитна картка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту. У світі ділових відносин цій маленькій картці приділяється важлива роль — посередника при знайомстві й представленні. Візитка є важливим елементом престижу, значно полегшує налагодження контактів, сприяє спілкуванню людей, заощаджує час. Крім того, вона довго зберігається й допомагає швидко відновити в пам’яті інформацію про людину. Незалежно від того, яким підходом керувалися при замовленні візитки, хороша візитна картка обов’язково повинна бути:

стильною,

функціональною,

професійно зверстаною,

якісно надрукованою.

Візитна картка друкується не на дуже цупкому картоні розміром 5 х 9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4x8 см. Зараз входять у моду подвійні картки, які мають такий розмір у складеному вигляді.

Візитна картка здебільшого містить такі реквізити:

назву установи, організації;

ім’я та прізвище (у нашій практиці — прізвище, ім’я, по батькові) власника картки;

посаду;

адресу установи, організації;

номери телефонів, факсу.

У наш час візитна картка вручається людині, з якою хочуть познайомитися ближче або збираються продовжити ділові відносини.

3. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

В трудовій діяльності осмисленою цілістю є реалізація тієї чи іншої мети, в галузі наукового пізнання − відкриття чи встановлен­ня певної істини, в мистецтві − творення художнього образу.

У моральній сфері такою цілістю, що надає моральній діяльно­сті довершеної і осмисленої форми, є вчинок. Справжній моральний вчинок є явищем рідкісним у повсяк­денному людському бутті.

 Вчинок − це практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів, або заперечуються. За своєю етичною спрямованістю, він може бути добрим або злим. Здатність морально-смислового ядра вчинку «транспортуван­ня» за межі наявного контексту життя пов'язане з масштабністю цих цінностей, що репрезентує і утверджує суб'єкт вчинку.

Осмислюючи людський вчинок ми не стільки милуємося з тієї неповторності його, скільки намагаємося розпізнати той порядок цінностей, що його обстоює суб'єкт даного вчинку. Вчинок створює і півколо себе своєрідне смислове поле, що залучає його до надситуативних духовно-ціннісних зв'язків культури і здатність змінити весь сенс вихідної ситуації в цілому.

Так, вчинком є хресна жертва Ісуса Христа − після якої світ змінився у своїй основі. Людський вчинок — це прояв співчуття, де його не сподівались, прощення, адресоване ворогові. Він є вагомим зрушенням у всій структурі людського буття. Особа, що зважуєть­ся на вчинок, йде на певний ризик − моральний і фізично-життєвий, на свідому самопожертву. Але, поряд з тим, вчинок - це зсув реаль­ності, яка оточує діючого суб'єкта, реальності культурної, соціаль­ної. Кожен вчинок вводить до цієї реальності дещо нове і водночас вирішує, розриває усталені зв'язки, а є і такі вчинки, що призводять до деструкції, порушення органічних відносин.

Отже, проблема вчинку є досить складною і потребує врахування низки факторів:

 виходити з мотивів того чи іншого вчинку;

 важливим є врахування наслідків тих чи інших вчинків ( стверджують доброчесність, чи приносять

благо оточуючим, а мо­жливо і шкоду);

 необхідно врахувати умови, в яких здійснюється вчинок;

 також важливою є проблема засобів, які використовують для досягнення цілей (іноді порядок в державі наводять за допомогою жорстокості, покарань, приниження гідності).

Вчинок — сильнодіючий засіб людського втручання у світ і тому не можна зловживати вчинком.

Вчинок у людській поведінці є яви­ще рідкісним.

Але, вчинок залишається першоелементом, ядром моральної діяльності, у відриві від якого моральна діяльність втрачає свій смисл. Людина, не здатна до вчинків, не є суб'єктом моральності і тому вагомою етичною настановою, щодо вчинку є готовність до його здійснення, коли в цьому вчинку є потреба. Саме з цією готов­ністю і визначається моральна зрілість людської особистості.