Тема 13: Синтаксичні норми сучасної української літературної мови.

Студенти повинні знати:

особливості вживання службових та самостійних частин мови у професійному спілкуванні;

синтаксичні структури сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні;

прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення; місце в реченні вставних слів і словосполучень; складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні; особливості простого і складного речення.

Студенти повинні вміти:

доречно використовувати дієслівні форми та прийменникові конструкції; будувати синтаксичні конструкції при складанні професійних текстів; використовувати дієслівні форми на –но, -то

Література

1.Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навчальний посібник. - К.: А.С.К., 2003. – 400с.

2.Зубков М.Г. Мова ділових паперів. – Харків: Торсінг, 2001. – 384 с.

3.Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців: Навчальний посібник. – К.: Арій, 2008. – 424 с.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: модульний курс. – К.,2008.

Методичні вказівки

Під час опрацювання цієї теми студенти мають звернути увагу на особливості вживання простих і складних речень у діловому мовленні; дієслівні форми на -но, -то; невластиві українській мові пасивні конструкції, узгодження підмета з присудком в діловому мовленні.

План.

1. Особливості вживання простих і складних речень у діловому мовленні.

2. Дієслівні форми на -но, -то.

3. Невластиві українській мові пасивні конструкції.

4. Орудний відмінок діяча в дієприкметникових зворотах.

5. Узгодження підмета з присудком.

6. Складні випадки керування.

7. Вживання прийменників у діловому мовленні.

1. Особливості вживання простих і складних речень у діловому мовленні

Офіційно-діловому мовленню властива розповідна манера викладу. У реченнях переважає прямий порядок слів (підмет – присудок; узгоджене означення – означуване слово; вставні слова на початку речення). Типовими для діло­вих текстів є пасивні конструкції (Встановлюється місячний оклад у роз­мірі..., Прибуток перерозподіляється..., Суми вирахувань визнача­ються...), інфінітивні речення (Зобов'язати фінансовий відділ..., За­твердити порядок денний..., Прийняти бюджет до...), означено-особові конструкції (У зв'язку з цим пропоную..., Нака­зую..., Оголошую догану...), непряма мова (Дав розпорядження про те, що..., Висловили побажання зібрати кошти, Наказав скликати нараду, Зобов'язав виконувати внутрішній розпорядок), дієприкметникові й дієприслівникові звороти (Ухвалюючи рішення, звертаємо увагу ..., Па­сажири, потерпілі в результаті катастрофи ... тощо). Як уже зазнача­лося, у діловій мові переважають прості речення над складними.

Ще одна особливість фахових текстів полягає в тому, що в них переважають речення без підмета. У таких реченнях мовець, не називаючи суб’єкта, висуває на перший план процес. Наприклад: Дозволено відновити роботу на об’єкті або На об’єкті з 01.06.2016 дозволили відновити роботу. Це безпідметові речення, є тільки присудок дозволено (дозволили) відновити з двома додатками (роботу, на об’єкті). Для таких висловів не важливо, хто конкретно дозволив відновити роботи. Головне, що на об’єкті можна працювати. Якщо ж суттєвим є особа-діяч, то треба вживати речення з підметом. Наприклад: ЛКК дозволила з 01.06.2015 відновити роботи.

Уживання дієслів на -ся лише як зворотних. Зворотне дієслово – це дієслово, яке позначає взаємодію чи дію, що не поширюється на інші об’єкти, а спрямована на самого діяча або ні на кого. За нормами української мови дієслова на -ся правильно вживати лише як зворотні. Тому правильно писати: Будь-яка клітина ділиться певну кількість разів, після чого вмирає; Ядро атома розпадається на дві частини; Розчин розшаровується; Вітер швидко змінюється; Двері відчиняються автоматично. Усі подані речення – це зворотні конструкції, що описують самочинні процеси, у яких суб’єкт (підмет) одночасно є об’єктом. Викладений підхід цілком відповідає рекомендаціям О. Курило. Отже, залежно від характеру дії треба вживати або активні, або зворотні конструкції. Наприклад: Активні двоскладні конструкції: Його змінює хтось. Зворотні конструкції: Він змінюється десь (сам за певних умов).

Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні конструкції поділяють на двоскладні та односкладні.

Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження... Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги… Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…

Односкладне безпідметове (з головним членом присудком) речення – це речення, для якого характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не називають, на процес.

У фахових текстах уживають такі різновиди односкладних безпідметових речень:

- означено-особове речення, присудок якого виражений дієсловом у формі першої або другої особи однини чи множини. Підмет такому реченню не потрібний,

оскільки закінчення дієслова дозволяє безпомилково встановити суб’єкт. Цей тип речень широко вживають у науково-навчальних та науково-публіцистичних текстах. Наприклад: Проведемо дослід. Подайте приклади, що ілюструють відносність руху. У науковому стилі форма першої особи множини позначає автора (викладача), а форма другої особи позначає читача, виконавця інструкцій;

- неозначено-особове речення, присудок якого, виражений формою дієслова множини минулого, третьої особи множини теперішнього та майбутнього часу, указує на дію неозначених осіб чи особи. Наприклад: Визначають залежності. Визначатимуть залежності. У фахових текстах такі речення вживають, по-перше, коли з різних причин не хочуть називати особу чи в цьому немає потреби (наприклад, її зазначено в попередніх реченнях), а по-друге, коли сама особа невідома, але відома її дія;

- узагальнено-особове речення, у якому дію, стан чи ознаку, окреслену присудком переважно у третій особи множини, сприймають як властиву завжди чи зазвичай. Наприклад: Обмеження на параметри не вводять; Моделі використовують для… У фахових текстах такими реченнями висловлюють узагальнені судження – правила, висновки, а неназваною особою може бути будь-хто з широкого кола людей.

Саме цим узагальнено-особові речення відрізняються від неозначено-особових, у яких залежно від контексту неназваним у такому реченні діячем може бути або хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше. Порівняймо узагальнено-особове речення (Зазначені ліки приймають тільки після їжі) та неозначено-особове (Сьогодні в санаторії ліки приймають по обіді). Перше речення містить правило, якого мусить дотримуватися будь-який хворий. У другому ж – ідеться про подію, у якій діячами є не названі конкретні особи – хворі певного санаторію.

У фахових текстах ті самі правила можна викласти як узагальнено-особовими, так і означено-особовими реченнями. Наприклад, узагальнено-особові речення: Наприкінці речення ставлять крапку. Велику літеру пишуть у таких випадках. Означено-особові речення: Наприкінці речення ставимо крапку. Велику літеру пишемо в таких випадках. Проте між цими конструкціями є певна поняттєва відмінність. Дієслова у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають реченню загальнішого відтінку, тоді як форму першої особи множини краще вживати в навчальній літературі, підкреслюючи спільність дій викладача (інструктора) й слухача (виконавця);

- безособове речення, присудок якого виражений прислівником або прислівником, поєднаним з неозначеною формою дієслова. Наприклад: У таких дотаціях немає сенсу. З цим висновком важко погодитися. Прилади треба заземлити. Прилади можна використовувати. У фахових текстах за допомогою безособових речень викладають обов’язкові вимоги, уживаючи прислівники потрібно, треба, не можна, можна тільки тощо, а також інші положення, використовуючи прислівник можна;

- інфінітивне речення, присудок якого виражено неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. У таких реченнях ідеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Наприклад: Аварії легше запобігти, ніж усувати наслідки. У документах такі речення застосовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості. Наприклад: Закон України «…» ввести в дію з дня його опублікування. Цими реченнями також позначають деякі команди (наприклад: Стояти струнко; Так тримати).