Увігнання і вигнання рядків

Увігнанням рядка називають зменшення числа набраних рядків шляхом зменшення міжслівних пробілів у попередніх рядках.

Вигонкою рядка називають збільшення числа набраних рядків шляхом збільшення міжслівних пробілів у попередніх рядках, у процесі якого замість частини тексту довгого кінцевого рядка утворюють новий кінцевий рядок.

Увігнання або вигнання рядків використовують у випадках, коли необхідно ліквідувати «висячий рядок» чи видалити перенесення з непарної полоси на парну. Наприклад, якщо необхідно знищити «висячий рядок» наприкінці полоси (абзацу), завжди доцільно вигнати один із рядків усередині полоси, тоді абзацний рядок перейде на початок наступної полоси; якщо необхідно видалити «висячий рядок» на початку полоси (кінцеву), доцільно увігнати рядок в одному з абзаців попередньої полоси, на яку і перейде кінцевий рядок; для видалення перенесення з непарної полоси на парну варто перевірити поруч рядки — якщо попередній рядок не має перенесення (і не є абзацним), то виганяють рядок у попередніх абзацах; якщо ж наступний рядок не має перенесення (і також не є абзацним), то краще вигнати рядок у наступних абзацах.

У випадках, коли на потрібній полосі увігнати або вигнати рядок не можна, то потрібно «повернутися назад» і зробити відповідну операцію на одній з попередніх полос з переверсткою на одному-двох рядках уже зроблених полос.

Щоб видалити зайві рядки, верстальник має переверстати одну-дві попередні полоси.

При увігнанні і вигонці рядків не допускаються порушення основних правил виключки рядків тексту — міжслівні пробіли завжди мають бути в межах, що допускаються, (при вигонці рядка ближче до верхньої, а при увігнанні — до нижньої межі).

Перенесення слова із полоси на полосу

Правила не обмежують перенесення слів з парної полоси на непарну, тобто перенесення на одному розвороті (зрозуміло, правила перенесень слів повинні відповідати граматичним і технічним вимогам (див. «Особливості набору»)). Але неприпустимо переносити слова з непарної полоси на парну, це погіршує видання, тому що читач має перевернути сторінку для читання на закінченні слова.

Правда, у даний час дозволяється, як виняток, залишати такі перенесення у випадках, коли ліквідація їх наприкінці непарної полоси може порушити інші правила верстки. І усе-таки варто рекомендувати уникати таких перенесень, тому що майже завжди можна їх ліквідувати без порушення інших правил чи вигонкою рядка в одну-дві попередні полоси.

Спуск і основні технічні правила верстки спускових полос

Спуском у типографській практиці називають відступ у верхній частині початкових полос — полос, що починають розділи, чи частини глави видання. Самі початкові полоси в цьому випадку часто називають спускними полосами.

Розміри спусків у виданні визначаються видавництвом. Звичайний розмір спуска — близько 1/4 висоти полоси, вважаючи від її верха (без полів) до першого рядка тексту, причому всі заголовки, шапки і заставки включають у розмір спуска.

За технічними правилами верстки розмір спусків по всьому виданню має бути строго однаковим, однак допускається зменшення чи збільшення спуска на один-два рядки основного кегля в зв'язку з тим, що на спускових полосах тексту менше, ніж на звичайних і відсутні попередні полоси, у яких можна було б увігнати або вигнати рядок для правильного закінчення полоси (без «висячого рядка» і без перенесення на парну полосу).