Заставка і правила її верстки

Заставкою називають зображення, виконане у вигляді ілюстрації або акцидентного набору з лінійок орнаментів і яке розташоване на початку глави, розділу частини видання на спускній полосі, як правило, зверху полоси враховуючи спуск. При наявності заставок саме з них починається кожна спускова полоса.

Заставки, як правило, підготовлюють заздалегідь. Найчастіше заставки одночасно служать ілюстраціями до наступних за ними частинами глав видання.

Кінцева полоса й основні правила верстки кінцевих полос

Кінцевою полосою називають останню полосу видання або його глави, розділу, окремої розповіді, після якої наступний текст починається з початкової полоси. Кінцева полоса найчастіше буває неповною.

Не дозволяється на кінцевій полосі залишати занадто мало тексту. Як правило, він має займати не менше її висоти, тобто не менше розміру спуска на початкових полосах. Якщо ж тексту на полосі менше, то необхідно або увігнати його в кілька попередніх полос, або, навпаки, вигнати кілька рядків з попередніх полос на кінцеву.

Не рекомендується також залишати на кінцевій полосі занадто малий пробіл знизу; пробільний матеріал має займати не менше ніж три-чотири рядки основного кегля.

Зазвичай , усі увігнання і вигнання не повинні порушувати інші технічні правила набору.

Допускається залишати один-два пробільних рядки перед полосою, що починається заголовком без спуска. Однак таких «особливих випадків» не повинно бути, тому що в межах однієї-двох, максимум трьох, попередніх полос завжди можливо вигнати один-два рядки, зробивши розглянуту полосу повною. Не можна тільки виконувати це шляхом надмірного збільшення пробілів і, тим більше за допомогою збільшення міжрядкового інтервалу.

Часто на кінцевих полосах розташовують також більш-менш складні кінцівки.

Кінцівки й основні правила їх верстки

Кінцівками називають лінійки, спеціальні лінійки із потовщеннями, прикраси, а іноді і невеликі ілюстрації, які встановлюють наприкінці розділів, глав і інших частин видання.

На кінцевих полосах, що займають усю полосу, кінцівку не ставлять.

Колонцифри, основні варіанти їх набору і верстки

Колонцифрами називають номери сторінок друкованого видання, які встановлюють в кожній полосі набору, крім деяких особливих полос.

Колонцифри на вибір видавництва можуть бути розташовані внизу полоси чи зверху — в одному рядку з колонтитулом чи без нього. Найчастіше колонцифри виключають у зовнішній край полоси (на парних полосах у лівий край, на непарних — у правий), але іноді і по центру полоси.

Для колонцифр зазвичай застосовують шрифт тієї ж гарнітури, що і для основного тексту, але зниженого на 2 п. кегля. У виданнях особливого призначення й оформлення (довідники, словники, покажчики і т.п.) колонцифри можливо набирати шрифтами інших гарнітур і підвищених кеглів.

Основні вимоги до набору і розташування нижніх колонцифр

Нижні колонцифри зазвичай набирають шрифтом кг. 8 тієї ж гарнітури, що й основний текст; виключають у зовнішній край полоси і відбивають від нижнього рядка тексту пробілом, що призводить усю висоту полоси разом з колонцифрою до величини, кратної цицеро. Наприклад, полоса має висоту 49 рядків корпуса, тобто 10 кв. 10 п., колонцифру кг. 8 відбивають пробілом 6 п., тоді загальна висота полоси складе 10 кв..

Як уже відзначалося, нижні колонцифри в заданий формат полоси не входять, тобто кегль колонцифри і відбиття її додають до заданого формату полоси.

Технологічні інструкції передбачають зниження кегля колонцифри в порівнянні з кеглем основного тексту на 2 п., однак це варто робити лише в тих випадках, коли основний текст набирають шрифтом кг. 10 п. Якщо основний текст набирають шрифтом кг. 8 п., то колонцифри також набирають шрифтом кг. 8 п. Видавництво має право вибрати будь-як кегль і шрифт колонцифри, і в деяких виданнях кегль колонцифр може бути навіть більшим, ніж кегль основного шрифту.

За указівкою видавництва нижні колонцифри можна виключати посередині формату. Якщо по обидва боки колонцифри ставлять тире, то відбивають останні від колонцифри на напівкегельну.