Як набирають і де зверстують епіграф

Епіграфом називають цитату з творів відомих авторів, прислів'я чи афоризм, що висловлює основну думку книги, її окремої частини чи глави. Епіграфи завжди набирають на звужений формат шрифтом меншого кегля, часто видільним, наприклад, курсивом. Якщо в епіграфі дається іноземний текст із перекладом, то їх набирають різними накресленнями шрифту (часто основний текст — курсивом, а переклад — прямим), причому переклад відбивають на 4-8 п. Наприкінці епіграфа ставлять крапку чи інший, необхідний за змістом знак (дуже часто — три крапки, тому що текст цитати обривається). У лапки текст епіграфа не береться. Майже завжди є посилання на джерело; його набирають окремим рядком з виділенням шрифтом без крапки на кінці із відбиттям від тексту епіграфа на 2-4 п.

Іноді (у художніх творах поліпшеного оформлення) епіграф до всієї книги зверстують на окремій непарній полосі після титулу, а епіграфи до окремих частин видання — на шмуцтитулах після назви частини. Частіше епіграф до всього твору розташовують на першій текстовій полосі над першим заголовком шляхом спуску; над таким епіграфом може бути тільки графічна заставка. Епіграфи до окремих частин чи глав розташовують під назвами цих частин з достатнім відбиттям від рубрик і від тексту (як правило, не менше ніж 20 п. над епіграфом і 12 п. під ним).

Епіграфи завжди розташовують або з правого краю полоси, або з великим відступом ліворуч (приблизно на половину формату рядка основного тексту).

Порядок верстки передмови, введення і вступної статті

Введення і передмову майже завжди набирають шрифтом тієї ж гарнітури і того ж кегля, що й основний текст; передмову часто набирають також шрифтом на кегль менше. У передмові іноді збільшують інтерліньяж (для виділення його чи щоб почати текст із непарної полоси), у введенні ж цього не роблять ніколи. Вступну статтю частіше набирають шрифтом зниженого кегля зі збільшеним міжлітерним інтервалом.

Порядок верстки післямови і заключної статті

Післямову і заключну статтю, як правило, набирають шрифтом тієї ж гарнітури, що й основний текст, але кеглем, зниженим на 2 п. Зверстують їх відразу ж після авторського тексту з непарної полоси.

При наявності післямови та заключної статті раніше зверстують післямову. Після цих елементів розташовують примітки, покажчики і зміст (зверстаний наприкінці видання).

Затекстові примітки і коментарі, порядок їх верстки

Затекстовими примітками зазвичай називають виноски до основного тексту видання, винесені в кінець книги (у цьому випадку, як правило, знаки винесення в тексті мають порядкову нумерацію). Коментарями називають пояснення чи тлумачення окремих положень основного тексту, що розташовують також у кінці видання.

Затекстові примітки і коментарі завжди набирають шрифтом зниженого кегля; кожну примітку набирають з нового рядка з абзацу, що враховує рівняння знаків виноски в межах полоси. Найчастіше в таких примітках повторюють слово, до якого належить дана примітка. Слово набирають з виділенням курсивом, розрядкою, рідше — напівжирним і відокремлюють його від тексту примітки крапкою і тире.

В окремих виданнях затекстові примітки і коментарі розділяють на частини, чи розділи, глави видання. Якщо тексти приміток короткі, їх можна набирати в двох стовпчиках. Зверстують затекстові примітки і коментарі після післямови чи заключної статті, а при їхній відсутності — після основного тексту, завжди з непарної полоси зі спуском. Досить часто рубрику до них подають шапкою.