Зміст та особливості зверстки

Зміст — перелік усіх частин, розділів, глав і параграфів, що входять у видання із вказівкою номерів сторінок, на яких вони починаються; зміст — перелік усіх розділів чи статей окремих творів, розташованих у виданні, також із вказівкою номерів сторінок початку кожної статті. Вони є складовою частиною майже всіх книжкових і журнальних видань. Зміст розташовують на самому початку чи на самому кінці видання (на вибір видавництва).

Особливості набору змісту — наявність шрифтів усіляких накреслень, велика кількість різних відступів і втягувань, рівняння розряду цифр у номерах сторінок і рядку крапок, що відокремлюють кінець тексту в кожній позиції від цифр. У переважній більшості випадків (за винятком лише видань особливого оформлення) зміст набирають шрифтом зниженого кегля, як правило, петитом.

Зміст завжди набирають зі спуску, він може займати неповну полосу (тоді його варто розмістити по оптичній середині полоси) чи кілька полос.

Зміст на початку видання зверстують у книгах (зазвичай технічна, навчальна і наукова література) слідом за титулом (епіграфом, присвятою на окремій полосі) з непарної полоси.

Наприкінці видання зміст може розміщатися на будь-якій полосі, після нього розташовуються тільки вихідні дані.

У журнальних виданнях зміст розташовують іноді на звороті титульного аркуша, на самому титульному аркуші під шапкою, на другій чи третій полосах обкладинки, а останнім часом часті випадки розташування змісту журналу на вузькій уклейці перед першою полосою. У цих випадках зміст може бути і без спуску.

Додаткові тексти й основні правила їхньої верстки

Основним текстом називають текст, якому належить головна роль у розкритті змісту видання — книги, журнальної статті, газети. Усі додаткові пояснення, уточнення, приклади, описи дослідів, допоміжні і другорядні матеріали, у яких викладаються необов'язкові подробиці чи довідкові дани, а також примітки внутрішньотекстові і затекстові, виноски, списки літератури, вступні і заключні статті, покажчики, коментарі і т.п., називають додатковими текстами.

Додаткові тексти набирають шрифтом зниженого кегля (у порівнянні з кеглем шрифту основного тексту) тієї ж гарнітури (іноді іншої).

При верстці видань з додатковими текстами надзазвичай важливо дотриматись звідності верстки, тобто збіг рядків основного тексту на лицьовій стороні й звороті кожного аркуша і точність розмірів усіх полос. Це досягається правильним вибором відбиття додаткових текстів від основного, причому загальний розмір вертикального відбиття має бути таким, щоб висота додаткового тексту разом з відбиттям була кратна кеглю рядків основного тексту, а відбиття додаткового тексту зверху і знизу повинні бути або рівні між собою, або відбиття зверху має бути трохи меншим, ніж знизу.

Очевидно, що при переході додаткового тексту з полоси на полосу його слід відбити від основного тексту зверху (коли додатковий текст розташований унизу полоси) чи знизу (коли він розташований у верхній частині полоси). Однак і при цьому загальна висота додаткового тексту з відбиттям на полосі повинна бути кратною кеглю основного тексту.

Як зверстують прості виноски

Виносками називають доповнення чи пояснення до основного або додаткового текстів, що розташовуються внизу сторінки (чи колонки) при наявності в тексті, до якого дані роз'яснення належать, знаку винесення (зірочки чи цифри на верхній лінії).

Виноски завжди набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що і текст, але, як правило, зниженим кеглем. Так, при наборі основного тексту шрифтом кг. 10 п. усі виноски, як і додаткові тексти, набирають шрифтом кг. 9 п., однак у виданнях, де основний текст набирають кг. 8 п., часто і виноски можуть бути набрані тим же кеглем.

Набір кожної виноски починають з абзацного відступу, рівного абзацному відступу в основному тексті; якщо ж на одну полосу попадають кілька виносок зі знаками винесення, що складаються з декількох зірочок чи різного числа цифр, то знаки винесення повинні бути вирівняні між собою, і для менших за форматом знаків винесення необхідно збільшити абзацний відступ. Після знака винесення в наборі виносок ставлять напівкегельну, текст кожної виноски починають із прописної літери і закінчують крапкою. Іноді короткі виноски набирають у підбор, розділяючи їх знаками тире з двопунктовим відбиттям по обидва боки.

Як зверстують виноски, що не можуть бути розташовані в межах однієї полоси.

Якщо виноска занадто велика чи на полосі є кілька виносок, останню з яких не можна за якихось причин цілком розмістити на даній полосі, дозволяється перенести її на наступну полосу, повторюючи знову відбиття, лінійку та продовжити перенесену виноску. При цьому на попередній полосі (на якій залишився знак винесення) повинно залишитися не менше ніж три рядки утримуючої виноски, а на наступній полосі цю виноску не можна починати абзацним чи кінцевим рядком. Якщо на полосі, куди перенесена частина виноски, є ще інші виноски, то їх підверстують до перенесеної виноски без відбиття зі своєю нумерацією.

Як зверстують лінійку, що відокремлює виноски від основного тексту.

Виноски від основного тексту відокремлюють тонкою лінійкою довжиною 1 кв., які зверстуються у лівий край з відбиттям від тексту, рівним чи трохи більшим, ніж відбиття від тексту виноски.

Іноді для відділення виносок від тексту використовують тонку лінійку на повний формат рядка набору; відбиття такої лінійки, природно, таке ж, як і короткої лінійки.

У деяких виданнях при наборі тексту і виносок різними кеглями, лінійки взагалі не використовують, обмежуючи загальним пробілом.

Як зверстують виноски на кінцевій полосі

Виноски на кінцевих полосах небажані, наявність їх варто розцінювати як помилку видавництва, однак, якщо вони все-таки є, то зверстувати їх рекомендується безпосередньо під текстом зі звичайним відбиттям і лінійкою. Після виноски ставлять кінцівку (якщо вона є). Трапляються, щоправда, випадки, коли видавництва вимагають розташовувати виноски на кінцевій полосі в нижній її частині, від чого видання програє з погляду оформлення.

Примітки в тексті і правила їх зверстки

Внутрішньотекстовими примітками називають додатковий текст, що роз'яснює чи уточнює основний, але розташований безпосередньо за текстом, що позначається словом «Примітка».

Примітки найчастіше набирають шрифтом зниженого кегля. Тоді при зверстці їх, необхідно надати відповідні відбиття. Але іноді примітки набирають шрифтом основного кегля з втяжкою, що перевищує розмір абзацного відступу не менше, ніж на одну кегельну. У цьому випадку відбиття не потрібно.

Слово «Примітка» набирають, як правило, з виділенням — курсивом або розрядкою, з абзацного відступу, причому наступні рядки набирають на повний формат без додаткових втяжок (якщо всі примітки набрані з втяжкою, то абзацний відступ дають понад втяжки, а наступні рядки набирають на формат із втяжкою). Якщо є кілька нумерованих приміток, що стоять одна за одною, слово «Примітка» не повторюють, а їх нумерацію вирівнюють по розрядах цифр, тобто перші рядки кожної примітки дають з великою втяжкою (абзацний відступ плюс ширина слова «Примітка»).

Особливості верстки цитат

Цитатою називають дослівне відтворення в тексті висловлювання з творів іншого автора. Цитати бувають внутрішньотекстові, що набираються в підбір з основним текстом, і самостійні, що набираються окремими абзацами.

Внутрішньотекстові цитати набирають шрифтом того ж кегля, що і текст, іноді з виділенням, обов'язково в лапках. Такі цитати верстають так само, як і текст.

Самостійні цитати набирають шрифтом меншого, а іноді і більшого кегля. При верстці, природно, потрібно їхнє відбиття, що забезпечує звідність верстки.

Якщо цитата набрана з втяжкою, то остання повинна бути більше абзацного відступу хоча б на кегельну.

Як правило, цитата закінчується посиланням на джерело чи просто прізвищем автора в дужках. Якщо таке посилання дають у виносці, то безпосередньо за цитатою ставлять знак винесення без відбиття від лапок, що закінчує цитату. Пропуски в цитатах, початок цитати із середини речення чи закінчення її не наприкінці речення позначають трьома крапками, що не відбивають від початку і кінця цитати і від слів, у яких зроблена перерва; після тьох крапок в цьому випадку ставлять пробіл. Лапки від трьох крапок також не відбивають. Самостійні цитати можуть бути набрані і без лапок.

Перерахування, правила їх набору і верстки

Перерахуваннями називають тексти, розбиті на пункти і підпункти, що мають цифрове чи літерне позначення. Перерахування можуть бути набрані трьома способами: усі пункти в підбір з поділом комами чи крапками з комами, усі пункти з абзацного відступу чи з втяжками наступних рядків з поділом крапками чи крапками з комами. У першому випадку перерахування набирають шрифтом кегля основного тексту; для верстки вони є простим текстом. У двох останніх випадках можливе використання основного кегля чи ж зниження кегля, тоді при верстці перерахування відбивають від основного тексту так само, як додатковий текст.

Нумерують перерахування арабськими цифрами з крапкою чи з дужкою, прописними чи малими літерами російського алфавіту з крапкою чи дужкою, рідше — римськими цифрами чи латинськими літерами. Кожен пункт перерахування починають із прописної лише у випадках, коли наприкінці кожного пункту стоїть крапка, в інших випадках — з рядкової. Цифри, що позначають окремі пункти, повинні бути вирівняні з розрядами у межах кожної полоси, за винятком випадків, коли пункти набрані з абзацного відступу і текст у кожному пункті досить великий.

Після позначення пункту і знака (крапка, дужка) завжди ставлять напівкегельну. Якщо наступні рядки перерахувань набирають із втяжкою, то початок усіх рядків має бути вирівняно, тобто втяжку підраховують, як суму розмірів: абзацного відступу, цифрового позначення, знака за ним і напівкегельного відбиття.

При перенесенні перерахування із полоси на полосу рекомендується закінчувати полосу повним пунктом, тобто починати наступну полосу з нового пункту. Як і у всіх випадках, зовсім неприпустимі висячі рядки, тобто абзацні відступи (початку пунктів) наприкінці полоси чи кінцеві рядки (закінчення пункту) на початку полоси.

Втяжка — спосіб нешрифтового виділення рядку або декількох рядків у тексті шляхом набору меншим форматом, ніж текст видання в цілому.

Звичайне розташування окремих елементів видання при верстці

Звичайний порядок верстки усіх елементів видання (якщо вони є) може бути наступним: авантитул чи видавнича марка на першій полосі; контртитул чи фронтиспис — на другій полосі; титул — на третій полосі (якщо усі раніше перераховані елементи відсутні, то на першій); анотація, а іноді і вихідні дані на звороті титулу; присвята чи епіграф до всієї книги — п'ята (третя) полоса з порожнім зворотом; на наступній непарній полосі може (за оригіналом) розташовуватись зміст; за ним знову з непарної полоси — вступна стаття, далі (знову з непарної полоси) — передмови; після всіх передмов на непарній полосі — введення або (при його відсутності) початок тексту. По закінченні основного тексту зазвичай знаходиться: післямова, заключна стаття (бажано з непарної полоси), затекстові примітки і коментарі (зазвичай з непарної полоси зі спуском, а іноді і зі шмуцтитулом), додатки (завжди з непарної полоси зі спуском, при наявності шмуцтитулу — можна без спуска), списки літератури зі спуском на окремій полосі, покажчики — також з нової полоси зі спуском, зміст (з нової полоси із спуском) і, нарешті, вихідні дані на окремій полосі (по оптичній середині чи знизу) або на останній полосі змісту (унизу на повний формат). Після вихідних даних іноді можна розташувати книжкові оголошення або полоси «для заміток», але частіше їх розташовують після змісту до вихідних даних.

Верстка складних видань

Віршовані твори зверстують так, щоб вони розташовувались по центральній вісі кожної полоси набору.

Якщо строфи вірша відокремлюють одна від одної втяжками, то додатковими пробілами їх не розділяють.

Строфи, розділені пробілами, повинні бути відбиті одна від одної на кегельну шрифта. Допускається зміна цього відбиття по всьому вірші в межах від 1/2 до 1¹/₂ кегельних.

На кожному розвороті розбивка строф повинна бути однаковою. Для журнальних, газетних, інформаційних видань і видань оперативної поліграфії в різних віршах допускаються різні відбиття строф.

Заголовки, зірочки й цифри між строфами повинні бути відбиті зверху більше, ніж знизу. Загальне відбиття повинно забезпечити кратність висоти заголовка з відбиттями кеглю тексту й повинно бути в межах кегельної, якщо строфи між собою не розбиті, або двох кегельних, якщо між строфами є відбиття.

При перенесенні вірша з полоси на полосу на кожній із полос (унизу першої й нагорі другої) не може бути менше ніж два віршованих рядка однієї строфи. Бажано робити перенесення між строфами.

Вірші у середині прозаїчного тексту зверстуються за правилами, що діють для додаткових текстів.

У драматичних творах, у яких імена діючих осіб підлягають набору в підбір з репліками або винесені (у тому числі й у віршованих драматичних творах) у лівий край, ніяких розбивок між репліками не повинно бути.

Імена діючих осіб, виключені окремими рядками, відбивають від тексту реплік за правилами набору простих заголовків, тобто відбиття зверху повинно бути в 1,5 рази більше, ніж знизу, із забезпеченням кратності загальної висоти кеглю основного шрифту; на початку полоси без колонтитула відбиття зверху не робиться; під ім'ям діючої особи наприкінці полоси повинна бути повна репліка або не менш трьох її рядків, що переходять на наступну полосу.

Ремарки, виключені окремими рядками, повинні бути відбиті від реплік у межах кегельної основного шрифту із забезпеченням кратності загальної висоти ремарки з відбиттями кеглю основного шрифту.

Полосу в драматичних творах не можна закінчувати рядком, що містить тільки ім'я діючої особи й ремарку. Наприкінці полоси повинна бути повна репліка або не менш двох її рядків, які переносяться на наступну полосу.

Полоса в драматичних творах не повинна починатися ремаркою, що перебуває усередині репліки.