1Традиційні поліграфічні технології і настільні видавничі системи (dtp-нвс)

Підготовка публікацій до видання — складний і тривалий у часі процес. Він складається з довгого ланцюжка взаємопов'язаних етапів. До недавнього часу кожний етап виконував професіонал вузької спеціалізації: редактор, коректор, художник, складач, друкар. Поява настільних видавничих систем (Desktop Publishing = DTP) сприяла злиттю окремих етапів підготовки видань. Потужність засобів автоматизації видавничої праці, включених в DTP, настільки велика, що практично весь процес підготовки публікації до видання може виконати одна людина. Очевидно, що такий «професіонал широкого профілю» повинен добре розбиратися в технологічних особливостях окремих етапів, ураховуючи при цьому їхній взаємозв'язок і взаємозалежність.

Технології поліграфічних виробництв зазнали в останні десятиліття драматичних змін. Сьогодні на зміну матричному фотонабору прийшли лазерні фотоскладальні автомати.

Коротко викладемо основні етапи традиційної, домінуючої сьогодні технології поліграфічного виробництва. У поліграфічному циклі можна виділити декілька етапів:

• комп'ютерна верстка: макет публікації готується в спеціальних програмах, а саме: Adobe PageMaker, Adobe InDesign, Adobe Illustrator, QuarkXpress, Corel і т.п.;

• виробництво плівок: виведення фотоформ проводиться декількома способами, кожний з яких підходить для різного рівня якості одержуваної поліграфічної продукції. Як правило, при друці газет, книг та іншої поліграфічної продукції при виробництві плівок достатньо тієї якості, що одержується при друці із плівок з лініатурою растру не вище 150 lpi;

• виготовлення форм із плівок: експоновані і проявлені плівки розташовують в копіювальну раму поверх офсетної пластини, накривають кварцовим склом, через яке проникне ультрафіолет. З-під скла в рамі викачується повітря. Вакуум, що отримали таким чином, забезпечує максимальний контакт плівки з офсетною пластиною, та дозволяє уникнути її неповного прилягання. Очевидно, що будь-який дефект на плівці, такий як пил, механічні пошкодження або неточність прилягання до пластини, буде помітний на одержаній формі і, відповідно, на кінцевому продукті. Оброблену ультрафіолетом пластину пропускають через проявочний формовий процесор, а після цього вона практично готова до установки на формовий циліндр офсетної друкарської машини. Останнім часом з'явилися офсетні пластини, що можливо експонувати лазерним променем у фотоскладальних автоматах.

У сучасних НВС на комп'ютері роблять всі операції верстки, аж до спускового монтажу (який враховує особливості розташування на машинному аркуші, що буде підданий фальцюванню, окремих полос видання). Замовник переглядає підготовлене видання на екрані комп'ютера, або на роздруківці, виготовленій на лазерному принтері. Оператор дає команду: «Друк!» — і комп'ютеризована система видає готову офсетну пластину. Не всі компанії мають такі досконалі системи, але більшість сервіс-бюро мають, принаймні, можливість робити за допомогою фотоскладальних автоматів готові плівки.

Враховуючи реальні умови, при яких цілком очевидно зменшення тиражів і скорочення термінів виконання замовлень, а також жорсткої цінової конкуренції, розвиток друкарень йде шляхом прискорення додрукарської підготовки. Вже сучасні видавництва переходять на CTP (Computer-to-Plate). Суть цього методу — перенесення макету зображення на офсетні пластини, минувши фотоформи. А так як CTP повною мірою відповідає всім вимогам технології поліграфічного виробництва, то стає очевидно, що фотонабірним автоматам теж залишилося жити недовго. Зрештою, враховуючи, що Європа вже практично не купує для власних підприємств фотонабірні автомати, то у найближчому осяжному майбутньому їх використання збережеться, ймовірно, тільки для спеціальних видів друку.