6.Методи формування власних інвестиційних ресурсів

В залежності від виду коштів (власні, боргові, залучені) існують наступні методи фінансування інвестиційної діяльності:

а) самофінансування – здійснюється виключно за рахунок власних коштів. Цей метод є основним для реалізації невеликих інвестиційних проектів індивідуальних інвесторів. Головна роль серед власних джерел фінансування інвестиційних проектів, належить прибутку, який залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів. Визначення чистого прибутку проводиться за формулою:

Пч=(В – З) – Нбюдж. – Фвід. – Шс

де Пч – чистий прибуток підприємства;

В – виручка від реалізації продукції;

З – виробничі витрати, у тому числі амортизаційні відрахування і відсотки за кредит

Нбюдж.- усі податкові нарахування у відповідні бюджети;

Фвід.- відрахування в різі фонди;

Шс – штрафні санкції (сальдо).

Іншим джерелом власних інвестиційних ресурсів виступає амортизація. Економічна роль амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів, крім того, відповідні амортизаційні відрахування відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб’єктів господарювання, а податкова роль амортизації – полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподаткованого прибутку на суму амортизаційних відрахувань (податкова амортизація) та одержання податкової знижки.

Під методом нарахування амортизації розуміють розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному порядку. Існує декілька методів нарахування амортизації:

1-лінейний метод (метод рівномірної або пропорційної амортизації). Розрахунок проводять за формулою:

n=1/Te,

де n – річна норма амортизації;

Те – нормативний строк корисної експлуатації об’єкта.

2-метод суми числа (цифр) років (кумулятивний метод)

Сума цифр років експлуатації об’єкту визначається за формулою:

Ch=(Te+1)*Te/2,

де Ch – сума цифр років експлуатації об’єкту;

Te – нормативний строк експлуатації об’єкту.

Річна норма амортизації при використанні цього методу визначається за формулою:

2(Te-t+1)

n_t=---------------

Te(Te+1)

де n_t – річна норма амортизації у конкретний рік;

t – конкретний рік амортизації.

3 – метод зниження залишку передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об’єкту основних фондів на початок звітного періоду на постійну норму амортизації. Постійна норма амортизації може розраховуватися за формулою:

n_a=1-^Tp√L/S

де L – ліквідаційна вартість об’єкту;

Tp – кількість років корисної експлуатації об’єкту.

4 – кількість подвоєного залишку, при якому подвійну ставку амортизаційних відрахувань, визначену методом прямолінійного списання, використовують як норму амортизації:

А=2nSb

де А – річна сума амортизації;

Sb – балансова вартість об’єкту на початок звітного року, а замість балансової вартості може бути використана залишкова вартість.

5-модифікаційний метод прискореної амортизації. У перший рік нарахування амортизації починається з коефіцієнта 0,5 із другого півріччя за формулою:

А=2(1/Те(S₁-Sa)

де А – сума амортизації нарахована у податковому періоді t;

Sa – сума накопиченої амортизації до податкового періоду t;

S₁ – первісна вартість основних фондів.

Метод амортизаційного фонду передбачає одночасне з нарахуванням амортизації вкладання рівної суми в цінні папери або депонування на окремому (особливому) рахунку. Одержані відсотки по цим інвестиціям також зараховуються в амортизаційний фонд. Таким чином, амортизаційний фонд складається з двох джерел:

1-амортизаційні відрахування;

2-процент від інвестицій та вкладань.