2.Модель цінового лідерства

Одним з недоліків моделі „вартість плюс” є те, що банк повинен точно знати свої витрати для нарахування відсотків без врахування фактору конкуренції зі сторони інших кредиторів. Тому, у банківській практиці з’явилась нова модель – „цінового лідерства”, в основі якої лежить базова або довідкова ставка „прайм-рейт”, яка є нижнижчою процентною ставкою, яку пропонують найбільш кредитоспроможнім клієнтам за короткостроковими кредитами.

Фактична ставка за кредит будь – якому конкурентноздатному позичальнику буде нараховуватися за формулою:

ПР=БС+НБ,

де ПР – процентна ставка за кредит;

БС-базова ставка або прайм-рейт, включаючи бажану маржу банку;

НБ – надбавка (премія за ризик).

Ця модель найбільш притаманна інвестиційним позичкам, бо включає премію за ризик, пов’язаний із строковістю кредиту, оскільки за довгостроковими кредиторами банки можуть понести більші збитки, ніж за короткостроковими. Розмір премії за ризик визначається банком у кожному конкретному випадку окремо, для чого складають таблиці.

Таблиця

Премія за ризик відповідно його категорії

Категорія ризику	Премія за ризик, %
1.Відсутність ризику	0,00
2.Мінімальний ризик	0,25
3.Стандартний ризик	0,50
4.Особливий ризик	1,50
5.Ризик вище стандартного	2,50
6.Сумнівний кредит	5,00

Рівень фінансових витрат, пов’язаних з одержанням кредиту може визначатися також за допомогою ефективної річної ставки.

У зв’язку з тим, що відсотки за кредит включаються в собівартість продукції, тобто утримуються до оподаткування, то вартість боргового капіталу має бути скоригованою з урахуванням ставки податку. Формула розрахунку вартості боргового капіталу матиме вигляд:

Кв=Кв(1-tax)

де tax-ставка податку.

10.Оптимізація структури джерел фінансування інвестицій

Формування структури джерел фінансування – це дуже складний процес, який залежить від:

а)потужності кожного джерела в той чи іншій період часу;

б)фінансового стану та перспектив розвитку акціонерів;

в)кон’юнктури ринку;

г)актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Структура інвестиційного капіталу пов’язана із співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має підприємство, тим вищий її фінансовий левередж.

Найчастіше для вирішення проблем оптимізації структури інвестиційних ресурсів використовують ефект фінансового важеля (левериджу).

Властивість фінансового левереджу (важелю) заключається у тому, що виникає можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять прибуток більший за відсоток за кредит.

Ідея фінансового важелю формально можна представити за формулами, які розраховуються при залученні наступних економічних компонентів:

а)прибуток після сплати податків (Пр);

б)власний капітал (Е);

в)довгострокова заборгованість (В);

г)відсотки з довгострокової заборгованості (і);

д)ставка доходності власного капіталу (R);

е)ставка доходності інвестованого капіталу (власний капітал+довгострокова забовязаність) (r).

На першому етапів визначаємо ставку доходності власного капіталу:

R=Пр/Е, (8.1.)

Чистий прибуток представимо через його складові:

Пр=(Е+В)*r-B*і, (8.2.)

де (Е+В)*r – прибуток на всю суму інвестованого капіталу;

В*і – процентні платежі за непогашені частки довгострокового боргу з урахуванням податку.

Відповідно формулу ставки доходності власного капіталу представимо у такому вигляді:

R=[(E+B)*r-B*i]/E=r+(B/E)*(r-i) (8.3.)

Вираз (8.3.) показує ефект важеля, який представлено позитивною величиною – другим доданком, тобто відношенням позикового капіталу та власного капіталу помноженого на різницю між прибутком від чистих активів і вартістю оплачених процентів по кредитам з урахуванням податку. Таким чином, завдяки залученим коштам (В) доходність власного капіталу швидко росте при умові, що r>i.

Якщо частка боргу у структурі капіталу збільшиться, то ставка доходності власного капіталу росте, бо в кожному випадку доходність інвестицій перевищує сплачених банку відсотків.

Враховуючи інтереси власників підприємства необхідно мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.

Визначити оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів можна шляхом використання співвідношення „рентабельність – фінансовий ризик (χ), як критерій оптимізації. Визначення показника відбувається за такою формулою:

ROE (P-r*ЗК)*(1-tax) (r-r_j)*ЗК

χ=-------- =----------------------- : -------------- ,

FR ВК ВК+ЗК

де Р–річна величина проектного прибутку до оподаткування і виплати відсотків;

ЗК–величина боргового капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

ВК- величина власного капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

r-середня ставка відсотку по позикових коштах фінансування, коефіцієнт;

r_j – без ризикова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт.

tax-ставка податку та інших відрахувань із прибутку, коефіцієнт.

При цьому вважається оптимальним варіант структури капіталу, в якому показник χ буде мати найбільше значення (χ-max).

Також в оцінці оптимального варіанту структури інвестиційного капіталу, рекомендується використовувати показник терміну окупності (РВ), що враховується за такою формулою:

І

РВ=---------------------

(P-r*ЗК)*(1-tax)

де І – потреба в капіталі з усіх джерел фінансування.