2.5.2. Радіаційний тероризм

Від ядерного тероризму слід відрізняти радіаційний тероризм. Під радіаційним тероризмом розуміється застосування або загроза застосування у терористичних цілях радіоактивних речовин та матеріалів, з метою ураження за допомогою їх іонізуючого випромінювання.

Розділяють два типи радіаційного тероризму:

Радіаційний тероризм першого типу передбачає незаконне придбання та подальше використання радіоізотопного джерела іонізуючого випромінювання шляхом його таємного виготовлення, крадіжки або іншого незаконного способу привласнення з метою здійснення терористичного акту. Внаслідок широкого поширення радіоізотопних технологій та виробів, що містять джерела іонізуючого випромінювання, недостатності діючих заходів їх обліку та контролю для цього типу радіаційного тероризму характерним є відносна простота здійснення і, відповідно, достатньо висока вірогідність його застосування.

Характерними рисами радіаційного тероризму цього типу є:

різноманітність способів технічної реалізації (вибух і т.зв. “брудна бомба”, розпилення з повітря, радіаційне забруднення центрів управління та комунікації, вентиляційних систем, тощо);

технічна складність попереднього виявлення деяких небезпечних видів радіонуклідів навіть у небезпечних кількостях, концентраціях та рівнях забруднення та ін.;

можливість нанесення максимальної матеріальної шкоди при мінімальній безпосередній загрозі життю та здоров’ю людей внаслідок необхідності забезпечити виконання діючих норм та правил радіаційної безпеки (відселення жителів із забруднених територій, введення заборони на відвідання забруднених територій тощо).

Вважається, що реальна небезпека тероризму такого типу полягає у можливості використання матеріалів, що розщеплюються, навіть невисокого рівня збагачення, для виготовлення так званої “брудної бомби”, здатної завдати великої щкоди, здійснивши радіаційне забруднення значних територій у густонаселеній зоні за допомогою вибухового пристрою на основі звичайної вибухівки. Радіаційна зброя, яка не викликає ядерного вибуху, може являти собою пристрій, що розпилює радіоактивні речовини у вигляді аерозолей, або розносить їх в результаті вибуху звичайної вибухівки. Оскільки створити її набагато легше, ніж самий примітивний ядерний вибуховий пристрій, використання радіологічної зброї недержавними акторами є набагато вірогіднішим.

Спеціалісти попереджають про високу вірогідність інформаційно-пропагандистської атаки, що може супроводжувати власне теракт. Розрахунок при цьому робитиметься на виникнення масової паніки та соціально-економічної дестабілізації, що за масштабами перевищуватиме реальну загрозу. Наприклад, у випадку використання “брудної бомби” у діловому центрі великого міста, буде не тільки вимушена евакуація сотень тисяч мешканців міста, але буде надовго паралізовано і роботу такого ділового центру. Збитки при цьому можуть обраховуватися сотнями мільйонів доларів США.

Як вказують автори дослідження, здійсненого у Гарвардському університеті, хоча ця зброя й здатна викликати забруднення значної площі, що вимагатиме великих витрат для очищення території, але застосуванням її важко викликати масові жертви. Це вимагатиме великої кількості радіоактивних матеріалів. До того ж, використання великої кількості радіоактивних матеріалів пов’язане зі значним ризиком для життя і здоров’я самих терористів. Найбільшу небезпеку, пов’язану із використанням радіологічної зброї, вони вбачають у тому, що внаслідок широкого поширення страху перед радіацією радіологічна атака може спровокувати паніку та соціальну і економічну дестабілізацію, непропорційну відносно його справжньої руйнівної сили.

Другим гіпотетичним типом радіаційного тероризму є захоплення великого промислового об’єкта зі значною кількістю радіоактивних матеріалів, що знаходяться на ньому (АЕС, радіохімічний завод, тощо) з його наступним руйнуванням чи загрозою руйнування та масштабним забрудненням зовнішнього середовища та техногенних об’єктів.

Сигналами, що свідчили про реальність такої загрози, було захоплення у 1973 році терористичною групою аргентинського реактора в Атуче, що знаходився в стадії будівництва. У 1975 році були здійснені вибухи на двох французських ядерних електростанціях – у Фешенеймі та біля гори д’Арре. Вірогідність такого сценарію є відносно низькою внаслідок потужних фізичних, технічних, організаційних та інших бар’єрів протидії такому виду тероризму. Однак наслідки у випадку акту подібного радіаційного тероризму будуть вкрай важкими. Тому послаблення цих захисних бар’єрів є неприпустимим.

Диверсії на ядерних об’єктах (атомних електростанціях, сховищах ядерних матеріалів та відходів тощо), забруднення повітря радіоактивними речовинами, які розпилюють у вигляді аерозолів, радіоактивне забруднення джерел водопостачання можуть призвести не тільки до великих людських жертв, але й до екологічної катастрофи із довготривалими наслідками. Можливість використання ядерних матеріалів та об’єктів у якості “радіологічної зброї” не підпадає під існуючі форми контролю з боку МАГАТЕ. Цей новий за характером виклик вимагає і нових підходів для його нейтралізації.

Теракти у Вашингтоні та Нью-Йорку продемонстрували як неспроможність існуючих інституцій та механізмів попередити масштабний теракт, так і життєву необхідність протиставити міжнародному тероризму скоординовані дії світового співтовариства, переосмислення причин цього явища і адресні зусилля для попередження і викорінення тероризму. Цю проблему не може ігнорувати жоден відповідальний уряд чи політичний діяч, до її вирішення слід залучити усі держави, що вважають себе цивілізованими і дбають про своє майбутнє.

Заходи, спрямовані на попередження можливого ядерного та радіаційного тероризму, безумовно, сприятимуть зміцненню режиму нерозповсюдження ядерної зброї, а відтак – безпеки у світі.

Україна має розвинуту ядерну галузь і сильну школу ядерної фізики. На її території працюють атомні електростанції та дослідницькі реактори, видобувається уран. Вона може стати як об’єктом ядерного та радіаційного тероризму, так, – потенційно, – і джерелом ядерних матеріалів для терористичних організацій, що плануватимуть акти тероризму. Саме тому Україна всебічно підтримує зусилля світового співтовариства, спрямовані на попередження ядерного та радіаційного тероризму.

__________

Запитання для самоконтролю

1. Який документ став першим кроком на шляху нерозповсюдження та експортного контролю та у чому полягала його сутність?

2. Назвіть принципову різницю у підходах США та колишнього СРСР у питаннях нерозповсюдження на прикладах “плану Баруха” та “плану Громика”.

3. Яким документом ініційовано створення Міжнародного агентства з атомної енергії та сутність такого створення.

4. Назвіть мету та сутність Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

5. Що стало правовою підставою створення систем експортного контролю у сфері ядерного нерозповсюдження?

6. Назвіть головну мету та витоки створення режиму контролю ракетних технологій.

7. Надайте характеристику передумов створення системи експортного контролю звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання.

8. Наведіть приклади ядерного та інших видів тероризму.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Ядерное нераспространение // Под общ. Ред. В.А. Орлова и Н.Н. Сокова. – М.: ПИР-Центр политических исследований. 2000. – 501 с.

2. Р.М. Тимербаев. Россия и ядерное нераспространение 1945–1968. – М.: Наука, – 1999. – 382 с.

3. Нерозповсюдження та контроль озброєнь. – К.: Центр досліджень проблем нерозповсюдження.

Додаткова

4. Ядерный контроль. – М.: ПИР-Центр.

5. Marie-Helene Labbe. La Tentation Nucleaire. Documents Payot. Paris: Editions Payot & Rivages, 1995.

6. Richard A. Falkenrath, Robert D.Newman, and Bradley A.Thayer. America’s Achilles’ Heel. Nuclear, Biological, and Chemical Terrorism and Covert Attack. The Belfer Center for Social and International Affairs Studies in International Security. Cambridge, Mass., London: The MIT Press, 1998.

7. Глобальні виклики сучасності. Із засідання Наукової Ради МЗС України 10 жовтня 2001 р. // Політика і час. – 2001. № 11.

8. Richard K.Betts. The New Threat of Mass Destruction//Foreign Affairs. – Vol. 77. № 1. – Jan./Feb. 1998.

9. В.М. Чумак, Ядерна стратегія США: Від перевершення до нерозповсюдження. – Київ, 1999. – 300 с.

10. Проблема создания в Центральной Азии зоны, свободной от ядерного оружия. – Алматы. 1998. – 71 с.

11. В.М. Чумак, В.М. Бегма, О.Ф. Кукін, В.Л. Заборський. Україна і світовий ринок озброєнь. – К.: НІСД, 1997. – 107 с.

Тема 3

МІЖНАРОДНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ЕКСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ

___________________________________________________________

1. Роль ООН у нерозповсюдженні ядерної зброї

2. Становлення та розвиток експортного контролю в Євросоюзі

3. Регіональні організації, що мають відношення до експортного контролю

4. Ініціативи щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження

5. Процес встановлення експортного контролю у колишніх радянських республіках

6. Процес встановлення експортного контролю в Україні