- •Експортний контроль
- •Системі міжнародної безпеки
- •_______________“Видавництво………” ______________
- •Автори навчального посібника
- •Список скорочень
- •1.1. Міжнародна безпека
- •1.1.1. Поняття міжнародної безпеки
- •1.1.2. Система забезпечення міжнародної безпеки
- •1.1.3. Режими міжнародної безпеки
- •1.2. Експортний контроль як міжнародний режим
- •1.3. Зв’язок режимів експортного контролю з іншими договорами та ініціативами в сфері контролю над озброєннями
- •1.3.1. Регістр оон зі звичайних озброєнь
- •1.3.2. Договір про звичайні збройні сили в Європі
- •1.3.3. Експортний контроль та заходи воєнної довіри
- •1.3.4. Експортний контроль та заходи з контролю озброєнь
- •2.1. Витоки формування режиму експортного контролю
- •2.2. Плани всеосяжного контролю
- •2.2.1. “План Баруха” та “план Громика”
- •2.2.2. Програма “Атом заради миру”
- •2.2.3. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
- •2.3. Еволюція експортного контролю у 1970-х роках
- •2.4. Створення міжнародної системи експортного контролю
- •2.4.1. Створення систем експортного контролю у сфері ядерного нерозповсюдження
- •2.4.2. Створення систем експортного контролю у сфері ракетного нерозповсюдження
- •2.4.3. Створення систем експортного контролю у сфері хімічного та біологічного нерозповсюдження
- •2.4.4. Створення систем експортного контролю звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання
- •2.5. Проблема ядерного та інших видів тероризму
- •2.5.1. Ядерний тероризм
- •2.5.2. Радіаційний тероризм
- •3.1. Роль оон у нерозповсюдженні ядерної зброї
- •3.2. Становлення та розвиток експортного контролю в Євросоюзі
- •3.3. Регіональні організації, що мають відношення до експортного контролю
- •3.3.1. Європейська Спільнота з Атомної Енергії
- •3.3.2. Аргентинсько-Бразильська Агенція з обліку та контролю ядерних матеріалів
- •3.4. Ініціативи щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження
- •3.5. Процес встановлення експортного контролю у колишніх радянських республіках
- •3.6. Процес встановлення експортного контролю в Україні
- •4.1. Загальна сутність міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2. Зміст міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2.1. Режим “Вассенаарська домовленість”
- •4.2.2. Режим контролю за ракетними технологіями
- •4.2.3. Режим експортного контролю у сфері
- •4.2.4. Режим експортного контролю у сфері
- •4.3. Україна в міжнародному режимі з експортного контролю
- •4.3.1. Діяльність у режимі Вассенаарська домовленість
- •4.3.2. Діяльність у режимі контролю ракетних технологій
- •4.3.3. Діяльність у режимі Група ядерних постачальників та Комітеті Зангера
- •4.3.4. Діяльність у режимі Австралійська група
- •4.3.5. Діяльність у інших ініціативах з нерозповсюдження та
- •5.1. Загальне поняття про галузь експортного контролю
- •5.2. Етапи розвитку законодавства України в галузі експортного контролю
- •5.3. Правові засади державного експортного контролю України
- •5.4. Вплив базових актів законодавства на здійснення процедур державного експортного контролю
- •5.4.1. Конституція України
- •5.4.2. Міжнародні договори України
- •5.4.3. Закони України
- •5.5. Закон про експортний контроль
- •6.1. Організація системи державного експортного контролю України
- •6.2. Прийняття рішень в системі експортного контролю
- •6.2.1. Моделі прийняття рішень
- •6.2.2. Комплексна оцінка прийняття рішень
- •6.2.3. Ризики прийняття рішень про міжнародні передачі товарів
- •6.3. Базова термінологія експортного контролю
- •6.3.1. Міжнародні передачі товарів
- •6.3.2. Ембарго
- •6.3.3. Товари
- •6.3.4. Товари військового призначення
- •6.3.5. Товари подвійного використання
- •6.3.6. Кінцеві споживачі
- •6.3.7. Військове кінцеве використання
- •6.3.8. Суб’єкт здійснення міжнародних передач товарів
- •6.3.9. Дозвіл та висновок
- •6.3.10. Державний експортний контроль
- •6.3.11. Система внутрішньофірмового експортного контролю
- •6.3.12. Документ про гарантію
- •6.4. Процедури здійснення експортного контролю
- •6.4.1. Поняття “контролю” у системі експортного контролю
- •6.4.3. Етапи застосування процедур експортного контролю
- •6.4.4. Дозвільні документи
- •6.4.5. Митний контроль
- •7.1. Застосування процедур державного експортного контролю
- •7.2. Загальні процедури
- •7.2.1. Списки товарів
- •7.2.2. Контроль товарів не внесених до списків
- •7.2.3. Класифікація та ідентифікація товарів
- •7.2.4. Встановлення порядків здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів
- •7.2.5. Експертиза в галузі експортного контролю
- •7.2.6. Реєстрація
- •7.2.7. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
- •7.3. Процедури державного експортного контролю пов’язані із здійсненням міжнародних передач товарів
- •7.3.1. Повноваження на здійснення експорту чи імпорту
- •7.3.2. Контроль за проведенням переговорів
- •7.3.3. Контроль гарантій щодо кінцевого використання товарів
- •7.3.4. Контроль наявності та достатності гарантії
- •7.3.5. Контроль під час надання дозвільних документів
- •7.4. Процедури державного експортного контролю, що здійснюються під час постачання та після постачання товарів
- •7.4.1. Контроль звітності про використання дозвільних документів та про фактичне використання товарів
- •7.4.2. Контроль доставки товарів
- •(А) Державний контроль за виконанням кінцевими споживачами в Україні зобов’язань за гарантіями щодо використання імпортованих товарів у заявлених цілях
- •7.4.3. Контроль використання товарів у заявлених цілях
- •(В) Перевірки використання іноземними кінцевими споживачами товарів, які були імпортовані з України, з наданням державних гарантій щодо їх використання у заявлених цілях
- •8.1. Загальні положення впровадження систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.1. Мета створення систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.2. Нормативно-правове підґрунтя створення свфек
- •8.1.3. Роль керівництва підприємства у створенні свфек
- •8.2. Організаційні засади створення системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.2.1. Організація свфек на підприємстві
- •8.2.2. Підрозділ експортного контролю підприємства
- •8.2.3. Державна атестація свфек підприємства
- •8.3. Функціонування системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.3.1. Стадії функціонування свфек підприємства
- •8.3.2. Роботи свфек підприємства, що передують реєстрації
- •8.3.3. Реєстрація підприємства в Держекспортконтролі
- •8.3.4. Визначення процедур експорту товарів
- •8.3.5. Проведення переговорів, пов’язаних з укладанням контрактів
- •8.3.6. Врахування вимог щодо міжнародних передач товарів під час укладання контрактів
- •8.3.7. Отримання від іноземного суб’єкта документів
- •8.3.8. Отримання дозвільних документів
- •8.3.9. Здійснення міжнародної передачі товарів
- •8.3.10. Контроль кінцевого використання товарів
- •8.3.11. Звітування
- •8.4. Система виявлення ризиків
- •8.4.1. Обізнаність персоналу підприємства
- •8.4.2. “Червоні прапорці” виявлення ризиків
- •8.5. Інструменти забезпечення функціонування свфек
- •8.5.1. Кадровий ресурс
- •Організаційний ресурс
- •8.5.3. Матеріально-технічний ресурс
- •8.5.4. Інформаційний ресурс
- •9.1. Загальний підхід до правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.2. Формалізовані моделі застосування санкцій до суб’єктів, що порушили правила експортного контролю
- •Порушення
- •Порушення
- •Порушення
- •Без порушень
- •9.3. Процедури правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.4. Накладання штрафів за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю та їх сплата
- •9.5. Застосування додаткових санкцій
- •9.5.1. Повноваження Держекспортконтролю
- •9.5.2. Повноваження інших державних органів
- •9.5.3. Відповідальність за збитки, які суб’єкти зазнають внаслідок застосування додаткових санкції
- •9.6. Адміністративна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.6.1. Загальні питання адміністративного правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.6.2. Справи про адміністративні правопорушення
- •9.7. Кримінальна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.7.1. Загальні питання кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •9.7.2. Особливості визначення кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •Тема 10
- •10.1. Загальний підхід до експортного контролю держав-членів Європейського Союзу
- •10.2. Процедури експортного контролю єс відносно товарів військового призначення
- •10.2.1. Правова база військового контролю
- •10.2.2. Спільні критерії прийняття рішень щодо експорту військових товарів
- •10.2.3. Загальний підхід до розгляду заяв про “військовий” експорт
- •10.2.4. Врахування відмов у “військовому” експорті
- •10.3. Процедури експортного контролю єс відносно товарів подвійного використання
- •10.3.1. Загальний підхід до контролю товарів подвійного використання
- •10.3.2. Правова база експортного контролю товарів подвійного використання
- •10.3.3. Базова термінологія держав єс стосовно
- •10.3.4. Процедури контролю товарів подвійного використання
- •10.3.5. Дозвільні документи
- •10.3.6. Врахування відмов відносно експорту подвійних товарів
- •10.3.7. Митні процедури
- •10.3.8. Заходи з контролю діяльності експортерів
- •10.4. Контрольний список товарів подвійного
- •10.4.1. Структура єдиного контрольного списку
- •Мал. 10.2. Структура єдиного списку тпв єс
- •10.4.2. Структура національних списків
- •10.4.3. Оновлення списків
- •10.5. Заходи правозастосування
- •10.6. Вдосконалення системи експортного контролю єс
4.2. Зміст міжнародних режимів експортного контролю
Міжнародна система експортного контролю функціонує у вигляді міжнародних режимів експортного контролю, діяльність яких
спрямована на встановлення контролю за міжнародними передачами:
звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання – режим “Вассенаарська домовленість” (ВД);
“чутливих до розповсюдження ядерної зброї” товарів подвійного використання – режим “Група ядерних постачальників” (ГЯП) та “Комітет Зінгера” (КЗ);
“чутливих до розповсюдження ракет” товарів подвійного використання – Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ);
“чутливих до створення хімічної, біологічної (бактеріологічної) та токсинної зброї” товарів подвійного використання – режим “Австралійська група” (АГ).
Зазначені міжнародні режими експортного контролю не дублюють, а взаємно доповнюють один одного, створюючи цілісні механізми контролю передач звичайних озброєнь і контролю “чутливих” до розповсюдження зброї масового знищення та ракетних засобів її доставки товарів подвійного використання. Схема взаємозв’язку міжнародних режимів експортного контролю показана на мал. 4.1.
4.2.1. Режим “Вассенаарська домовленість”
Режим “Вассенаарська домовленість” (ВД) є неформальною міжнародною організацією для контролю звичайних озброєнь (товарів військового призначення, далі – ТВП) та пов’язаних з ними товарів подвійного використання (далі – ТПВ).
Цей режим створений на заміну КОКОМ у грудні 1995 р. у м. Вассенааре (пригороді Гааги). До складу цієї організації спочатку ввійшли 23 держави, що раніше були членами КОКОМ, а також Росія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Аргентина й Республіка Корея. Україна приєдналась до цього режиму у липні 1996 року як одна з держав-засновниць.
Режим “Вассенаарська домовленість” не спрямований проти якої-небудь конкретної держави або групи держав, не перешкоджає здійсненню сумлінної торгівлі й не утискає прав держав, передбачених статтею 51 Статуту ООН, на придбання засобів для власної оборони.
Держави-учасниці домовилися про те, що знову створений міжнародний режим експортного контролю не повинен мати будь-яких “чорних списків”" держав, для яких повинні встановлюватися які-небудь експортні обмеження (якщо тільки такі обмеження не накладені Радою Безпеки ООН). Замість цього у рамках режиму запропоновано здійснювати моніторинг поводження держав, що не входять у даний режим, з метою своєчасного прийняття спільних рішень про правила експорту “військових” та “подвійних” товарів до таких держав.
Метою ВД стало сприяння регіональній та міжнародній безпеці та стабільності шляхом підвищення прозорості і посилення відповідальності у передачах звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання, запобігаючи таким чином дестабілізуючим накопиченням таких озброєнь. У рамках діяльності цієї організації держави-учасниці, за допомогою своєї національної політики, прагнутимуть забезпечувати, щоб передачі озброєнь і пов’язаних з ними товарів подвійного використання не сприяли розвитку або посиленню військових спроможностей держав-отримувачів, якщо це суперечить цілям регіональної та міжнародної безпеки та стабільності.
Метою ВД стало також посилання співробітництва між державами-учасницями, спрямованого на запобігання придбанню озброєнь та товарів подвійного використання для їх застосування у військових цілях у випадках, коли ситуація в державі-отримувачі чи у відповідному регіоні є причиною занепокоєння держав-учасниць.
ВД стала доповненням до вже існуючих міжнародних режимів контролю над звичайними озброєннями, а також інших заходів, спрямованих на досягнення прозорості та посилення відповідальності у передачах озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання. Структура міжнародного режиму ВД наведена на мал. 4.2.
В рамках ВД контроль за міжнародними передачами звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання здійснюється у відповідності до прийнятих під час засновницького пленарного засідання у липні 1996 року Керівних принципів (Початкових положень) та узгоджених переліків (контрольних списків) відповідних товарів.
Серед іншого Керівні принципи режиму “Вассенаарська домовленість” охоплюють:
принципи прийняття рішень про видачу експортних ліцензій (дозволів) на передачі товарів подвійного використання;
принципи внесення змін і доповнень до контрольних списків;
принципи установлення й контролю кінцевих користувачів у державах-імпортерах;
принципи контролю за реекспортом і передачами експортованих товарів третім особам;
принципи та процедури обміну інформацією між державами-учасницями режиму.
Держави, що приєдналися до ВД, погодилися здійснювати на добровільній та конфіденційній основі обмін “чутливою” інформацією про експорт та імпорт товарів, здійснювати консультації щодо передач “військових” товарів та окремих категорій “подвійних” товарів, а також сприяти встановленню взаємопорозуміння при можливих ризиках таких передач.
Процедури ліцензування міжнародних передач товарів режиму ВД здійснюються на основі національних законодавств держав-учасниць.
Основою ВД є відповідні контрольні списки товарів військового призначення та пов’язаних з ними товарів подвійного використання.
Список товарів і технологій подвійного використання має три розділи:
розділ 1 – базовий список,
розділ 2 – список “чутливих” товарів і технологій,
розділ 3 – список “дуже чутливих” товарів і технологій.
Обмін інформацією щодо “чутливих” та “дуже чутливих” товарів подвійного використання режиму ВД здійснюється на підставі взаємноузгоджених переліків до списків товарів подвійного використання. Відповідно до Первісних елементів ВД, залежно від конкретних товарів, визначена процедура обміну інформацією між державами-учасницями даного режиму, яка передбачає, що держава-учасниця:
повідомляє інші держави-учасниці про всі відмови у видачі ліцензій (дозволів) державам, що не є учасницями ВД, відносно номенклатури товарів, які включені в Список товарів і технологій подвійного використання тоді, коли причини відмов відповідають цілям домовленостей;
інформує інші держави-учасниці про всі відмови у видачі ліцензій (дозволів) державам, що не є учасницями ВД, на сукупній основі з періодичністю два рази в рік відносно товарів, які визначені у розділі 1 Списку товарів і технологій подвійного використання;
повідомляє інші держави-учасниці про всі відмови у видачі ліцензій (дозволів) державам, що не є учасницями ВД, на індивідуальній основі відносно товарів, які визначені у розділах 2 і 3 Списку товарів і технологій подвійного використання (тобто відносно “чутливих” і “дуже чутливих” товарів подвійного використання). Держави-учасниці погодилися з тім, що зазначені повідомлення будуть направлятися вчасно, переважно протягом 30, але не більше 60 днів з моменту відмови у видачі ліцензій (дозволів);
повідомляє інші держави-учасниці на сукупній основі двічі в рік про всі видані ліцензії або передачі, відповідно до мети домовленостей, сторонам, що не є учасницями ВД, відносно товарів, які визначені у розділах 2 і 3 Списку товарів і технологій подвійного використання.
Держави-учасниці, застосовуючи національне законодавство й критерії, з особливою увагою домовилися підходити до розгляду експортних операцій відносно “дуже чутливих” товарів і технологій, які визначені у розділі 3 Списку товарів і технологій подвійного використання, а також про те, що серйозна увага буде приділятися процедурі обміну інформацією зі звичайних озброєнь.
Під час прийняття рішень про передачі товарів, що охоплюються режимом, поряд з Керівними принципами діяльності ВД, держави-учасниці режиму погодилися з наступними принципами та процедурами, що застосовуються шляхом використання власного національного законодавства та політики:
“Елементи об’єктивного аналізу та консультацій з питань потенційно дестабілізуючих накопичень звичайних видів зброї”, що прийняті на пленумі ВД у грудні 1998 року;
“Заява про взаєморозуміння щодо нематеріалізованих передач програмного забезпечення та технологій”, що прийнята на пленумі ВД у грудні 2001 року;
“Краща практика експорту легких озброєнь та стрілецької зброї (ЛОСЗ)”, що прийнята на пленумі ВД у грудні 2002 року;
“Елементи експортного контролю за переносними зенітно-ракетними комплексами (ПЗРК)”, що прийняті на пленумі ВД у грудні 2003 року;
“Елементи впровадження дієвого законодавства у сфері посередницької діяльності при торгівлі зброєю”, що прийняті на пленумі ВД у грудні 2003 року;
“Заява про порозуміння щодо контролю над товарами подвійного використання, не внесеними до Контрольних переліків”, що прийняті на пленумі ВД у грудні 2003 року.
Станом на квітень 2012 року участь у міжнародному режимі експортного контролю “Вассенаарська домовленість” беруть 40 держав, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканська Республіка (ПАР), Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна), Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки (США), Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.
