- •Експортний контроль
- •Системі міжнародної безпеки
- •_______________“Видавництво………” ______________
- •Автори навчального посібника
- •Список скорочень
- •1.1. Міжнародна безпека
- •1.1.1. Поняття міжнародної безпеки
- •1.1.2. Система забезпечення міжнародної безпеки
- •1.1.3. Режими міжнародної безпеки
- •1.2. Експортний контроль як міжнародний режим
- •1.3. Зв’язок режимів експортного контролю з іншими договорами та ініціативами в сфері контролю над озброєннями
- •1.3.1. Регістр оон зі звичайних озброєнь
- •1.3.2. Договір про звичайні збройні сили в Європі
- •1.3.3. Експортний контроль та заходи воєнної довіри
- •1.3.4. Експортний контроль та заходи з контролю озброєнь
- •2.1. Витоки формування режиму експортного контролю
- •2.2. Плани всеосяжного контролю
- •2.2.1. “План Баруха” та “план Громика”
- •2.2.2. Програма “Атом заради миру”
- •2.2.3. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
- •2.3. Еволюція експортного контролю у 1970-х роках
- •2.4. Створення міжнародної системи експортного контролю
- •2.4.1. Створення систем експортного контролю у сфері ядерного нерозповсюдження
- •2.4.2. Створення систем експортного контролю у сфері ракетного нерозповсюдження
- •2.4.3. Створення систем експортного контролю у сфері хімічного та біологічного нерозповсюдження
- •2.4.4. Створення систем експортного контролю звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання
- •2.5. Проблема ядерного та інших видів тероризму
- •2.5.1. Ядерний тероризм
- •2.5.2. Радіаційний тероризм
- •3.1. Роль оон у нерозповсюдженні ядерної зброї
- •3.2. Становлення та розвиток експортного контролю в Євросоюзі
- •3.3. Регіональні організації, що мають відношення до експортного контролю
- •3.3.1. Європейська Спільнота з Атомної Енергії
- •3.3.2. Аргентинсько-Бразильська Агенція з обліку та контролю ядерних матеріалів
- •3.4. Ініціативи щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження
- •3.5. Процес встановлення експортного контролю у колишніх радянських республіках
- •3.6. Процес встановлення експортного контролю в Україні
- •4.1. Загальна сутність міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2. Зміст міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2.1. Режим “Вассенаарська домовленість”
- •4.2.2. Режим контролю за ракетними технологіями
- •4.2.3. Режим експортного контролю у сфері
- •4.2.4. Режим експортного контролю у сфері
- •4.3. Україна в міжнародному режимі з експортного контролю
- •4.3.1. Діяльність у режимі Вассенаарська домовленість
- •4.3.2. Діяльність у режимі контролю ракетних технологій
- •4.3.3. Діяльність у режимі Група ядерних постачальників та Комітеті Зангера
- •4.3.4. Діяльність у режимі Австралійська група
- •4.3.5. Діяльність у інших ініціативах з нерозповсюдження та
- •5.1. Загальне поняття про галузь експортного контролю
- •5.2. Етапи розвитку законодавства України в галузі експортного контролю
- •5.3. Правові засади державного експортного контролю України
- •5.4. Вплив базових актів законодавства на здійснення процедур державного експортного контролю
- •5.4.1. Конституція України
- •5.4.2. Міжнародні договори України
- •5.4.3. Закони України
- •5.5. Закон про експортний контроль
- •6.1. Організація системи державного експортного контролю України
- •6.2. Прийняття рішень в системі експортного контролю
- •6.2.1. Моделі прийняття рішень
- •6.2.2. Комплексна оцінка прийняття рішень
- •6.2.3. Ризики прийняття рішень про міжнародні передачі товарів
- •6.3. Базова термінологія експортного контролю
- •6.3.1. Міжнародні передачі товарів
- •6.3.2. Ембарго
- •6.3.3. Товари
- •6.3.4. Товари військового призначення
- •6.3.5. Товари подвійного використання
- •6.3.6. Кінцеві споживачі
- •6.3.7. Військове кінцеве використання
- •6.3.8. Суб’єкт здійснення міжнародних передач товарів
- •6.3.9. Дозвіл та висновок
- •6.3.10. Державний експортний контроль
- •6.3.11. Система внутрішньофірмового експортного контролю
- •6.3.12. Документ про гарантію
- •6.4. Процедури здійснення експортного контролю
- •6.4.1. Поняття “контролю” у системі експортного контролю
- •6.4.3. Етапи застосування процедур експортного контролю
- •6.4.4. Дозвільні документи
- •6.4.5. Митний контроль
- •7.1. Застосування процедур державного експортного контролю
- •7.2. Загальні процедури
- •7.2.1. Списки товарів
- •7.2.2. Контроль товарів не внесених до списків
- •7.2.3. Класифікація та ідентифікація товарів
- •7.2.4. Встановлення порядків здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів
- •7.2.5. Експертиза в галузі експортного контролю
- •7.2.6. Реєстрація
- •7.2.7. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
- •7.3. Процедури державного експортного контролю пов’язані із здійсненням міжнародних передач товарів
- •7.3.1. Повноваження на здійснення експорту чи імпорту
- •7.3.2. Контроль за проведенням переговорів
- •7.3.3. Контроль гарантій щодо кінцевого використання товарів
- •7.3.4. Контроль наявності та достатності гарантії
- •7.3.5. Контроль під час надання дозвільних документів
- •7.4. Процедури державного експортного контролю, що здійснюються під час постачання та після постачання товарів
- •7.4.1. Контроль звітності про використання дозвільних документів та про фактичне використання товарів
- •7.4.2. Контроль доставки товарів
- •(А) Державний контроль за виконанням кінцевими споживачами в Україні зобов’язань за гарантіями щодо використання імпортованих товарів у заявлених цілях
- •7.4.3. Контроль використання товарів у заявлених цілях
- •(В) Перевірки використання іноземними кінцевими споживачами товарів, які були імпортовані з України, з наданням державних гарантій щодо їх використання у заявлених цілях
- •8.1. Загальні положення впровадження систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.1. Мета створення систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.2. Нормативно-правове підґрунтя створення свфек
- •8.1.3. Роль керівництва підприємства у створенні свфек
- •8.2. Організаційні засади створення системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.2.1. Організація свфек на підприємстві
- •8.2.2. Підрозділ експортного контролю підприємства
- •8.2.3. Державна атестація свфек підприємства
- •8.3. Функціонування системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.3.1. Стадії функціонування свфек підприємства
- •8.3.2. Роботи свфек підприємства, що передують реєстрації
- •8.3.3. Реєстрація підприємства в Держекспортконтролі
- •8.3.4. Визначення процедур експорту товарів
- •8.3.5. Проведення переговорів, пов’язаних з укладанням контрактів
- •8.3.6. Врахування вимог щодо міжнародних передач товарів під час укладання контрактів
- •8.3.7. Отримання від іноземного суб’єкта документів
- •8.3.8. Отримання дозвільних документів
- •8.3.9. Здійснення міжнародної передачі товарів
- •8.3.10. Контроль кінцевого використання товарів
- •8.3.11. Звітування
- •8.4. Система виявлення ризиків
- •8.4.1. Обізнаність персоналу підприємства
- •8.4.2. “Червоні прапорці” виявлення ризиків
- •8.5. Інструменти забезпечення функціонування свфек
- •8.5.1. Кадровий ресурс
- •Організаційний ресурс
- •8.5.3. Матеріально-технічний ресурс
- •8.5.4. Інформаційний ресурс
- •9.1. Загальний підхід до правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.2. Формалізовані моделі застосування санкцій до суб’єктів, що порушили правила експортного контролю
- •Порушення
- •Порушення
- •Порушення
- •Без порушень
- •9.3. Процедури правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.4. Накладання штрафів за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю та їх сплата
- •9.5. Застосування додаткових санкцій
- •9.5.1. Повноваження Держекспортконтролю
- •9.5.2. Повноваження інших державних органів
- •9.5.3. Відповідальність за збитки, які суб’єкти зазнають внаслідок застосування додаткових санкції
- •9.6. Адміністративна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.6.1. Загальні питання адміністративного правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.6.2. Справи про адміністративні правопорушення
- •9.7. Кримінальна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.7.1. Загальні питання кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •9.7.2. Особливості визначення кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •Тема 10
- •10.1. Загальний підхід до експортного контролю держав-членів Європейського Союзу
- •10.2. Процедури експортного контролю єс відносно товарів військового призначення
- •10.2.1. Правова база військового контролю
- •10.2.2. Спільні критерії прийняття рішень щодо експорту військових товарів
- •10.2.3. Загальний підхід до розгляду заяв про “військовий” експорт
- •10.2.4. Врахування відмов у “військовому” експорті
- •10.3. Процедури експортного контролю єс відносно товарів подвійного використання
- •10.3.1. Загальний підхід до контролю товарів подвійного використання
- •10.3.2. Правова база експортного контролю товарів подвійного використання
- •10.3.3. Базова термінологія держав єс стосовно
- •10.3.4. Процедури контролю товарів подвійного використання
- •10.3.5. Дозвільні документи
- •10.3.6. Врахування відмов відносно експорту подвійних товарів
- •10.3.7. Митні процедури
- •10.3.8. Заходи з контролю діяльності експортерів
- •10.4. Контрольний список товарів подвійного
- •10.4.1. Структура єдиного контрольного списку
- •Мал. 10.2. Структура єдиного списку тпв єс
- •10.4.2. Структура національних списків
- •10.4.3. Оновлення списків
- •10.5. Заходи правозастосування
- •10.6. Вдосконалення системи експортного контролю єс
10.3.5. Дозвільні документи
Дозвіл на експорт товарів надається компетентними органами держави ЄС, в якій засновано експортера. Цей дозвіл може бути індивідуальним, комунітарним генеральним, національним генеральним або глобальним.
Для отримання дозволів експортери подають до компетентних органів держави-експортера документи, що містять інформацію, необхідну для того, щоб компетентні національні органи мали вичерпні дані, що необхідні для прийняття відповідного рішення, зокрема про кінцевого користувача, державу призначення і кінцеве використання товару, що експортується. Якщо це доцільне, надання дозволу може залежати від обов’язкового попереднього надання сертифікату кінцевого споживача.
Дозвіл на посередницькі послуги надається компетентними органами держави ЄС, у якій брокер є резидентом або його засновано. Такий дозвіл видається на встановлену кількість конкретних товарів, які переміщуються між двома або більшою кількістю третіх держав. Під час прийняття рішення про надання дозволу на посередницькі послуги компетентні органи зазначеної вище держави ЄС однозначно визначають місцезнаходження товарів, відносно яких надаються послуги, у третій державі, яка є державою походження товарів, а також визначають кінцевого користувача таких товарів та його точне місцезнаходження.
Для отримання дозволу на посередницькі послуги посередники надають компетентним органам усю релевантну інформацію, необхідну для прийняття рішення про видачу дозволу, зокрема повну інформацію щодо місцезнаходження подвійних товарів у третій державі, яка є державою походження таких товарів, однозначний опис згаданих товарів та їх кількості, третіх сторін, які беруть участь у трансакції, третьої держави призначення, кінцевого користувача у зазначеній третій державі та його місцезнаходження.
Під час прийняття рішень про видачу або відмову у видачі дозвільного документу розглядають усю необхідну для прийняття такого рішення інформацію, у тому числі вони враховують:
зобов’язання, які вони прийняли на себе як члени відповідних режимів нерозповсюдження, домовленостей в сфері експортного контролю та зобов’язання, що випливають з ратифікованих ними міжнародних договорів;
зобов’язання згідно з санкціями, що накладені відповідно до спільної позиції чи спільних дій, ухваленими Радою ЄС або рішеннями ОБСЄ, а також санкціями, що накладені відповідно до юридично обов’язкових резолюцій РБ ООН;
міркування, пов’язані з державною зовнішньою та безпековою політикою, у тому числі ті, що передбачені Спільною позицією відносно експорту зброї (Common Position of arms export 2008/944/CFSP) від 8 грудня 2008 року;
міркування, пов’язані із заявленим кінцевим використанням товарів та ризиком відхилення від такого використання;
відповідність процедур та засобів, які використовує експортер, для виконання ним вимог експортного контролю та умов конкретного дозвільного документу.
Якщо експорт міг би завдати шкоди суттєвим інтересам безпеки держави ЄС, вона може звернутися до іншої держави ЄС з проханням не надавати дозвіл на експорт, або, якщо такий дозвіл вже було надано, попросити про його анулювання, призупинення, зміну або відкликання. У такому разі держава ЄС, яка отримала таке прохання, негайно розпочинає консультації юридично необов’язкового характеру з державою, що звернулась з проханням. Консультації здійснюються у термін до 10 робочих днів. Якщо держава, до якої звернулись з проханням, вирішує надати дозвіл, вона повідомляє про таке рішення інші держави ЄС.
Перед тим як компетентні органи держави ЄС видадуть дозвіл на експорт або дозвіл на посередницькі послуги, або приймуть рішення з питання транзиту, вони аналізують усі чинні відмови або рішення стосовно заборони експорту чи транзиту подібних товарів. Метою такого аналізу є досягнення впевненості в тому, що інші держави ЄС не надавали відмов на видачу дозвільних документів або не забороняли транзит відносно фактично ідентичної трансакції (фактично ідентичної є трансакція з передачі виробу з фактично ідентичними параметрами або технічними характеристиками до одного й того ж кінцевого користувача або консигнатора). Під час таких процедур вони, перш за все, проводять консультації з компетентними органами держави або держав, які видали таку/такі відмову/відмови або прийняли рішення щодо заборони транзиту. Якщо після проведення таких консультацій компетентні органи держави ЄС приймають рішення видати дозвіл або дозволити транзит, вони інформують про це компетентні органи інших держав ЄС, а також надають усю релевантну інформацію для пояснення такого рішення.
Терміни, що необхідні для прийняття рішень відносно надання дозвільних документів, встановлюються національним законодавством держав ЄС.
Усі надані дозволи мають юридичну силу на усій території ЄС.
