1.3.2. Договір про звичайні збройні сили в Європі

Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ) зобов’язує держави-учасниці дотримуватись національних рівнів чисельності наступальних озброєнь та здійснювати перевірку і надавати інформацію про кількість та розміщення таких видів озброєнь:

танки;

бойові літаки;

бойові вертольоти;

броньовані бойові машини;

артилерійські системи великого калібру.

Експортний контроль, як інструмент контролю міжнародних передач звичайних озброєнь, не містить процедур контролю за переміщеннями озброєнь у межах держав-учасниць ДЗЗСЄ. В той же час експортний контроль, як один з інструментів обліку міждержавних переміщень озброєнь, відіграє важливу роль у визначенні фактичної кількості експортованих або імпортованих державами-учасницями наступальних озброєнь і є одним з допоміжних інструментів визначення рівнів чисельності таких озброєнь.

1.3.3. Експортний контроль та заходи воєнної довіри

Держави-учасниці режиму “Вассенаарська домовленість”, діючи у відповідності з прийнятою в ОБСЄ концепцією безпеки, вирішили розробити норми, принципи та механізми, що стосуються проблеми незаконного розповсюдження зброї, викладені ними в Кодексі поведінки щодо експорту зброї. Зокрема, держави-учасниці взяли на себе такі зобов’язання:

протидіяти незаконному обігу зброї у всіх його аспектах шляхом введення та застосування національних заходів контролю за стрілецькою зброєю, включаючи виготовлення, маркування, експортний контроль, прикордонні та митні механізми, а також шляхом розширення взаємодії та обміну інформації між правоохоронними та митними органами на міжнародному, регіональному та національному рівнях;

сприяти скороченню та протидії надмірному розповсюдженню стрілецької зброї, враховуючи потреби у галузі національної та колективної оборони, внутрішньої безпеки та участі у миротворчих операціях у відповідності до Статуту ООН або в рамках ОБСЄ;

зміцнювати довіру, безпеку та підвищувати транспарентність шляхом прийняття відповідних заходів щодо вогнепальної зброї;

забезпечити, щоб ОБСЄ на своїх форумах, виходячи з концепції безпеки, враховувала занепокоєння, пов’язані з проблемою стрілецької зброї та здійснювала практичні заходи в цьому плані;

розробляти належні засоби у відношенні стрілецької зброї на етапі завершення збройних конфліктів, включаючи збір цієї зброї, її безпечне зберігання та знищення тощо.

В інших положеннях Документа більш детально розписується порядок застосування вищезазначених зобов’язань держав-учасниць. Зокрема, положення щодо виготовлення, маркування, обліку, експортного контролю, здійснення співпраці у правоохоронній та інформаційній сферах. Також Документ передбачає норми щодо управління запасами, скорочення надлишків та знищення зброї, а також норми щодо фінансування цієї діяльності.

З огляду на те, що основною причиною незаконного розповсюдження зброї у світі є недотримання державами міжнародних правил торгівлі озброєнням, у лютому 2000 року ООН була зроблена ще одна спроба остаточно визначитись з основними поняттям та принципами поводження зі зброєю на міжнародному рівні. Такою спробою став проект Міжнародного Кодексу поведінки стосовно постачання зброї (далі – Кодекс про постачання зброї), який було підготовлено групою лауреатів Нобелевської премії миру. Цей документ визначив зброю як:

усі види зброї, бойова техніка, компоненти та системи доставки, у тому числі: бойові танки, бойові броньовані машини, військові літаки, артилерійські системи, військові гелікоптери, ракети, майно воєнізованої поліції, міномети, кулемети та автомати, гвинтівки, пістолети, протитанкові гармати, міни, гранати, касетні бомби та всі види боєприпасів;

“чутливі” військові технології та технології подвійного призначення, у тому числі: шифрувальна техніка, деякі станки, суперкомп’ютери, газові турбіни та ракетна техніка, авіаційна електроніка, тепловізійна техніка та хімічні речовини дратівливої дії;

підготовка військовослужбовців та співробітників органів безпеки, включаючи передачу досвіду, знань та навичок застосування такої зброї, бойової техніки, компонентів та „чутливих” технологій.

Відповідно до Розділу ІІ Кодексу про постачання зброї, поставки зброї можуть здійснюватися лише у тому випадку, якщо держава-отримувач або сторона-отримувач у державі кінцевого призначення буде дотримуватися таких принципів:

(1) Дотримання міжнародних стандартів в галузі прав людини

Поставки зброї можуть здійснюватися, якщо буде обґрунтовано доведено, що пропонована поставка не буде використовуватися державою-отримувачем для сприяння серйозним порушенням прав людини. Також, якщо держава-отримувач переслідує у судовому порядку і притягає до відповідальності осіб, відповідальних за порушення та зловживання в галузі прав людини, а також порушення законів і звичаїв війни.

(2) Дотримання міжнародного гуманітарного права

Поставки зброї можуть здійснюватися лише у випадку, якщо держава-отримувач не порушує закони та звичаї війни, що викладені у Женевській конвенції 1949 року та додаткових протоколах 1977 року, надає на регулярній основі доступ гуманітарним неурядовим організаціям до осіб, що тримаються під вартою, співпрацює з міжнародними трибуналами.

(3) Повага до демократичних прав

Поставки зброї можуть здійснюватися лише у випадку, якщо держава-отримувач дає можливість своїм громадянам обирати своїх представників у ході вільних періодичних виборів на основі таємного голосування, висловлювати свої політичні погляди на основі свободи слова та інформації, має громадські інститути, які визначають політику в галузі національної безпеки і здійснюють контроль за діяльністю і витратами збройних сил та правоохоронних органів.

(4) Дотримання міжнародного ембарго на поставки зброї і міжнародних військових санкцій

Поставки зброї можуть здійснюватися лише у випадку, якщо держава-отримувач дотримується міжнародних угод щодо ембарго на поставки зброї та інших військових санкцій, що введені радою Безпеки ООН чи регіональними організаціями або на підставі регіональних угод.

(5) Обов’язковості сприяти зміцненню регіонального миру, безпеки та стабільності

Поставки зброї можуть здійснюватися лише у випадку, якщо держава-отримувач не бере участі у збройному конфлікті в регіоні, якщо ООН не визнає, що держава діє в порядку самооборони відповідно до статті 51 Статуту ООН або якщо держава не відіграє відповідну роль в операції, санкціонованої ООН. Також, якщо в результаті таких поставок до держави-отримувача не надходить озброєння понад рівня, який визнається достатнім для її законної самооборони, тощо.

В положеннях Кодексу про постачання зброї також буде визначено заборону продажу зброї державам, які підтримують тероризм, а також державам, які здійснюють агресію проти інших держав та народів.

Держави, які на систематичній основі порушують міжнародно-визнані права людини не зможуть отримувати допомогу в організації військової підготовки. Крім того, всі держави зобов’язані звітувати про закупівлю зброї перед ООН.

Виходячи з проекту Кодексу, немає ніяких сумнівів в тому, що Кодекс буде сприяти міжнародному миру та безпеці та захищати права людини і громадянина.