- •Експортний контроль
- •Системі міжнародної безпеки
- •_______________“Видавництво………” ______________
- •Автори навчального посібника
- •Список скорочень
- •1.1. Міжнародна безпека
- •1.1.1. Поняття міжнародної безпеки
- •1.1.2. Система забезпечення міжнародної безпеки
- •1.1.3. Режими міжнародної безпеки
- •1.2. Експортний контроль як міжнародний режим
- •1.3. Зв’язок режимів експортного контролю з іншими договорами та ініціативами в сфері контролю над озброєннями
- •1.3.1. Регістр оон зі звичайних озброєнь
- •1.3.2. Договір про звичайні збройні сили в Європі
- •1.3.3. Експортний контроль та заходи воєнної довіри
- •1.3.4. Експортний контроль та заходи з контролю озброєнь
- •2.1. Витоки формування режиму експортного контролю
- •2.2. Плани всеосяжного контролю
- •2.2.1. “План Баруха” та “план Громика”
- •2.2.2. Програма “Атом заради миру”
- •2.2.3. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
- •2.3. Еволюція експортного контролю у 1970-х роках
- •2.4. Створення міжнародної системи експортного контролю
- •2.4.1. Створення систем експортного контролю у сфері ядерного нерозповсюдження
- •2.4.2. Створення систем експортного контролю у сфері ракетного нерозповсюдження
- •2.4.3. Створення систем експортного контролю у сфері хімічного та біологічного нерозповсюдження
- •2.4.4. Створення систем експортного контролю звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання
- •2.5. Проблема ядерного та інших видів тероризму
- •2.5.1. Ядерний тероризм
- •2.5.2. Радіаційний тероризм
- •3.1. Роль оон у нерозповсюдженні ядерної зброї
- •3.2. Становлення та розвиток експортного контролю в Євросоюзі
- •3.3. Регіональні організації, що мають відношення до експортного контролю
- •3.3.1. Європейська Спільнота з Атомної Енергії
- •3.3.2. Аргентинсько-Бразильська Агенція з обліку та контролю ядерних матеріалів
- •3.4. Ініціативи щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження
- •3.5. Процес встановлення експортного контролю у колишніх радянських республіках
- •3.6. Процес встановлення експортного контролю в Україні
- •4.1. Загальна сутність міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2. Зміст міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2.1. Режим “Вассенаарська домовленість”
- •4.2.2. Режим контролю за ракетними технологіями
- •4.2.3. Режим експортного контролю у сфері
- •4.2.4. Режим експортного контролю у сфері
- •4.3. Україна в міжнародному режимі з експортного контролю
- •4.3.1. Діяльність у режимі Вассенаарська домовленість
- •4.3.2. Діяльність у режимі контролю ракетних технологій
- •4.3.3. Діяльність у режимі Група ядерних постачальників та Комітеті Зангера
- •4.3.4. Діяльність у режимі Австралійська група
- •4.3.5. Діяльність у інших ініціативах з нерозповсюдження та
- •5.1. Загальне поняття про галузь експортного контролю
- •5.2. Етапи розвитку законодавства України в галузі експортного контролю
- •5.3. Правові засади державного експортного контролю України
- •5.4. Вплив базових актів законодавства на здійснення процедур державного експортного контролю
- •5.4.1. Конституція України
- •5.4.2. Міжнародні договори України
- •5.4.3. Закони України
- •5.5. Закон про експортний контроль
- •6.1. Організація системи державного експортного контролю України
- •6.2. Прийняття рішень в системі експортного контролю
- •6.2.1. Моделі прийняття рішень
- •6.2.2. Комплексна оцінка прийняття рішень
- •6.2.3. Ризики прийняття рішень про міжнародні передачі товарів
- •6.3. Базова термінологія експортного контролю
- •6.3.1. Міжнародні передачі товарів
- •6.3.2. Ембарго
- •6.3.3. Товари
- •6.3.4. Товари військового призначення
- •6.3.5. Товари подвійного використання
- •6.3.6. Кінцеві споживачі
- •6.3.7. Військове кінцеве використання
- •6.3.8. Суб’єкт здійснення міжнародних передач товарів
- •6.3.9. Дозвіл та висновок
- •6.3.10. Державний експортний контроль
- •6.3.11. Система внутрішньофірмового експортного контролю
- •6.3.12. Документ про гарантію
- •6.4. Процедури здійснення експортного контролю
- •6.4.1. Поняття “контролю” у системі експортного контролю
- •6.4.3. Етапи застосування процедур експортного контролю
- •6.4.4. Дозвільні документи
- •6.4.5. Митний контроль
- •7.1. Застосування процедур державного експортного контролю
- •7.2. Загальні процедури
- •7.2.1. Списки товарів
- •7.2.2. Контроль товарів не внесених до списків
- •7.2.3. Класифікація та ідентифікація товарів
- •7.2.4. Встановлення порядків здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів
- •7.2.5. Експертиза в галузі експортного контролю
- •7.2.6. Реєстрація
- •7.2.7. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
- •7.3. Процедури державного експортного контролю пов’язані із здійсненням міжнародних передач товарів
- •7.3.1. Повноваження на здійснення експорту чи імпорту
- •7.3.2. Контроль за проведенням переговорів
- •7.3.3. Контроль гарантій щодо кінцевого використання товарів
- •7.3.4. Контроль наявності та достатності гарантії
- •7.3.5. Контроль під час надання дозвільних документів
- •7.4. Процедури державного експортного контролю, що здійснюються під час постачання та після постачання товарів
- •7.4.1. Контроль звітності про використання дозвільних документів та про фактичне використання товарів
- •7.4.2. Контроль доставки товарів
- •(А) Державний контроль за виконанням кінцевими споживачами в Україні зобов’язань за гарантіями щодо використання імпортованих товарів у заявлених цілях
- •7.4.3. Контроль використання товарів у заявлених цілях
- •(В) Перевірки використання іноземними кінцевими споживачами товарів, які були імпортовані з України, з наданням державних гарантій щодо їх використання у заявлених цілях
- •8.1. Загальні положення впровадження систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.1. Мета створення систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.2. Нормативно-правове підґрунтя створення свфек
- •8.1.3. Роль керівництва підприємства у створенні свфек
- •8.2. Організаційні засади створення системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.2.1. Організація свфек на підприємстві
- •8.2.2. Підрозділ експортного контролю підприємства
- •8.2.3. Державна атестація свфек підприємства
- •8.3. Функціонування системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.3.1. Стадії функціонування свфек підприємства
- •8.3.2. Роботи свфек підприємства, що передують реєстрації
- •8.3.3. Реєстрація підприємства в Держекспортконтролі
- •8.3.4. Визначення процедур експорту товарів
- •8.3.5. Проведення переговорів, пов’язаних з укладанням контрактів
- •8.3.6. Врахування вимог щодо міжнародних передач товарів під час укладання контрактів
- •8.3.7. Отримання від іноземного суб’єкта документів
- •8.3.8. Отримання дозвільних документів
- •8.3.9. Здійснення міжнародної передачі товарів
- •8.3.10. Контроль кінцевого використання товарів
- •8.3.11. Звітування
- •8.4. Система виявлення ризиків
- •8.4.1. Обізнаність персоналу підприємства
- •8.4.2. “Червоні прапорці” виявлення ризиків
- •8.5. Інструменти забезпечення функціонування свфек
- •8.5.1. Кадровий ресурс
- •Організаційний ресурс
- •8.5.3. Матеріально-технічний ресурс
- •8.5.4. Інформаційний ресурс
- •9.1. Загальний підхід до правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.2. Формалізовані моделі застосування санкцій до суб’єктів, що порушили правила експортного контролю
- •Порушення
- •Порушення
- •Порушення
- •Без порушень
- •9.3. Процедури правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.4. Накладання штрафів за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю та їх сплата
- •9.5. Застосування додаткових санкцій
- •9.5.1. Повноваження Держекспортконтролю
- •9.5.2. Повноваження інших державних органів
- •9.5.3. Відповідальність за збитки, які суб’єкти зазнають внаслідок застосування додаткових санкції
- •9.6. Адміністративна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.6.1. Загальні питання адміністративного правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.6.2. Справи про адміністративні правопорушення
- •9.7. Кримінальна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.7.1. Загальні питання кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •9.7.2. Особливості визначення кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •Тема 10
- •10.1. Загальний підхід до експортного контролю держав-членів Європейського Союзу
- •10.2. Процедури експортного контролю єс відносно товарів військового призначення
- •10.2.1. Правова база військового контролю
- •10.2.2. Спільні критерії прийняття рішень щодо експорту військових товарів
- •10.2.3. Загальний підхід до розгляду заяв про “військовий” експорт
- •10.2.4. Врахування відмов у “військовому” експорті
- •10.3. Процедури експортного контролю єс відносно товарів подвійного використання
- •10.3.1. Загальний підхід до контролю товарів подвійного використання
- •10.3.2. Правова база експортного контролю товарів подвійного використання
- •10.3.3. Базова термінологія держав єс стосовно
- •10.3.4. Процедури контролю товарів подвійного використання
- •10.3.5. Дозвільні документи
- •10.3.6. Врахування відмов відносно експорту подвійних товарів
- •10.3.7. Митні процедури
- •10.3.8. Заходи з контролю діяльності експортерів
- •10.4. Контрольний список товарів подвійного
- •10.4.1. Структура єдиного контрольного списку
- •Мал. 10.2. Структура єдиного списку тпв єс
- •10.4.2. Структура національних списків
- •10.4.3. Оновлення списків
- •10.5. Заходи правозастосування
- •10.6. Вдосконалення системи експортного контролю єс
4.2.3. Режим експортного контролю у сфері
нерозповсюдження ядерної зброї
Відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі – ДНЯЗ), який набув чинності у 1968 році, офіційними ядерними державами, тобто державами, що офіційно володіють ядерною зброєю, визнані США, Великобританія, Франція, СРСР та Китай. Цей договір затвердив принцип непередачі ядерної зброї іншим державам, а також протидії його виробництву чи придбанню. Інші держави, що підписали цей договір, мають статус “неядерних”, під яким розуміється зобов’язання не придбавати і не виробляти ядерної зброї та встановити контроль Міжнародного агентства з ядерної енергії (далі – МАГАТЕ) стосовно всієї мирної ядерної діяльності. На цей час учасниками ДНЯЗ є близько 150 держав. Україна приєдналася до ДНЯЗ у 1994 році.
Відповідно до статті 3.2 ДНЯЗ кожна сторона “зобов’язується не постачати: (а) вихідний чи спеціальний матеріал, що розщеплюється, або устаткування чи матеріал, спеціально призначені чи підготовлені для обробки, використання або виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється, будь-якій неядерній державі для використання у мирних цілях”, до того часу, поки зазначені вихідні чи спеціальні матеріали, що розщеплюються, не матимуть гарантії безпеки їх використання.
Враховуючи, що ДНЯЗ безпосередньо не стосується контролю над ядерними технологіями, з метою виконання окремих положень ДНЯЗ деякі держави-учасниці, що мають однакові погляди, створили неформальні об’єднання для проведення спільних дій щодо протидії розвитку ядерних програм в окремих державах. Ці неформальні об’єднання отримали назви Комітет Зангера (КЗ) та Група ядерних постачальників (ГЯП).
а) Комітет Зангера
Комітет Зангера був створений групою держав-учасниць ДНЯЗ після чотирьох років дискусій з приводу трактування їх зобов’язань, що визначені у статті 3.2. ДНЯЗ. Комітет став початковим елементом у створенні міжнародної системи контролю за “ядерним” експортом, він є неофіційною структурою та діє поза рамками ДНЯЗ.
Комітет Зангера взяв на себе зобов’язання визначити, що мається на увазі під “устаткуванням чи матеріалом, спеціально призначеним чи підготовленим для обробки, використання, або виробництва спеціального матеріалу, що розщеплюється”. Комітет Зангера узгодив “вихідний перелік” (Trigger list), який держави-учасниці застосовують через національні системи експортного контролю. Завдяки таким спільним діям було створено список товарів і технологій, чутливих до розповсюдження ядерної зброї та досягнуто домовленості щодо контролю міжнародних передач таких товарів, виходячи із взаємно узгоджених керівних принципів, у тому числі принципів, що випливають з статті 3.2. ДНЯЗ, згідно з якими умовою поставок товарів “ядерного” експорту до всіх держав, що не приєдналися до ДНЯЗ, повинно бути встановлення для таких товарів повномасштабного режиму гарантій Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), яке передбачає три умови забезпечення таких гарантій:
розширення меж доступу МАГАТЕ до необхідної інформації відносно ядерної діяльності;
полегшення фізичного доступу до об’єктів, що підлягають інспекціям МАГАТЕ, включаючи погодження епізодичного доступу інспекторів МАГАТЕ у місця за межами ядерних установок;
раціоналізація системи гарантій шляхом більш тісного співробітництва МАГАТЕ з державами-учасницями, Європейським співтовариством з атомної енергії й іншими міжнародними організаціями.
Комітет Зангера двічі на рік проводить засідання, на яких розглядаються такі питання:
про досягнення взаєморозуміння того, що являють собою ядерні матеріали й устаткування або матеріали, спеціально розроблені або виготовлені для обробки, використання або виробництва матеріалів, що розщеплюються;
про процедуру експорту ядерних матеріалів і деяких видів устаткування.
Україна є членом Комітету Зангера та бере участь у його роботі з 1996 року.
б) Група ядерних постачальників
Групу ядерних постачальників (ГЯП) було створено у 1978 році як неформальне об’єднання держав-постачальників ядерних матеріалів (Великобританія, Канада, СРСР, США, Федеративна Республіка Німеччини, Франція, Японія), а в подальшому і інших держав, які досягли домовленості щодо спільних принципів експорту “ядерно чутливих” предметів, та прагнуть запобігти розповсюдженню ядерної зброї. Керівні принципи ГЯП опубліковані у документі МАГАТЕ INFCIRC/254. Керівні принципи ГЯП та технічний список до них охоплюють промислові товари, що можуть бути використані для створення ядерної зброї. Керівні принципи ГЯП та додаток до них (списки товарів “ядерного” експорту) вперше були схвалені у 1992 році, що стало значним внеском у міжнародну систему експортного контролю. Структуру міжнародного режиму експортного контролю Група ядерних постачальників наведено на мал. 4.4.
Керівні принципи ГЯП передбачають, що відносно “ядерних” передач для мірних цілей до будь-якої держави, що не володіє ядерною зброєю, повинні бути застосовані взаємно узгоджені принципи “ядерного” експорту, які передбачають:
застосування взаємно узгоджених списків товарів “ядерного” експорту;
заборону будь-яких ядерних вибухових пристроїв;
здійснення заходів “фізичного” захисту до усіх ядерних матеріалів та установок з метою запобігання їх несанкціонованого використання;
можливість передачі товарів “ядерного” експорту лише у випадках, коли держава-отримувач має діючу угоду з МАГАТЕ відносно усього “ядерного” матеріалу та іншого матеріалу, що розщеплюється;
встановлення спеціальних процедур контролю відносно передач “чутливих” установок, технологій і матеріалів, а також відносно установок, обладнання та технологій для збагачування;
встановлення контролю відносно матеріалу, придатного для виготовлення ядерних вибухових пристроїв, який було поставлено (або вироблено на обладнанні, що поставлено);
встановлення контролю за наступними передачами товарів “ядерного” експорту, які було поставлено;
надання згоди на експорт товарів “ядерного” напрямку виключно на основі застосування принципів нерозповсюдження, що виключають застосування цих товарів для створення ядерних вибухових пристроїв або їх використання для проведення актів ядерного тероризму.
Відносно передач товарів подвійного використання (обладнання, матеріалів, програмного забезпечення та технології), що мають відношення до ядерної діяльності, держави-учасниці ГЯП погодились застосовувати такі принципи:
застосовувати взаємно узгоджені списки товарів подвійного використання, що мають відношення до ядерної діяльності;
відносно включених у списки товарів забезпечити прийняття на національних рівнях юридично обов’язкових процедур видачі дозволів на експорт, які враховують Керівні принципи ГЯП, а також застосування санкцій і штрафів за порушення процедур такого експорту;
відносно не включених у списки товарів забезпечити прийняття на національних рівнях юридично обов’язкових процедур, які передбачають видачу дозволів на експорт таких товарів у випадках, коли такі товари призначені або можуть бути призначені повністю або частково для їх використання у діяльності, пов’язаній з ядерними вибуховими пристроями;
не дозволяти передачі товарів подвійного використання, що мають відношення до ядерної діяльності, для їх використання у державі, яка не володіє ядерною зброєю, у діяльності, пов’язаній з ядерними вибуховими пристроями або не поставленій під гарантії МАГАТЕ діяльності ядерного паливного циклу;
не дозволяти передачі товарів подвійного використання, що мають відношення до ядерної діяльності, у випадках, коли є ризик їх переключення на діяльність, пов’язану з ядерними вибуховими пристроями або не поставлену під гарантії МАГАТЕ діяльність ядерного паливного циклу;
не дозволяти передачі товарів подвійного використання, що мають відношення до ядерної діяльності, у випадках, коли є ризик їх переключення для проведення актів ядерного тероризму.
Держави-учасниці ГЯП також домовились, що застосування зазначених принципів не повинне ускладнювати міжнародне співробітництво, якщо таке співробітництво не буде сприяти діяльності, пов’язаній з ядерними вибуховими пристроями, або не поставленій під гарантії МАГАТЕ діяльності ядерного паливного циклу, або здійсненню актів ядерного тероризму.
Станом на квітень 2012 року участь у міжнародному режимі експортного контролю Група ядерних постачальників беруть 46 держав, а саме: Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Білорусь, Болгарія, Бразилія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Канада, Китай (КНР), Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканська Республіка, Польща, Португалія, Республіка Корея (Південна), Російська Федерація, Румунія, Словаччина, Словенія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.
Крім зазначених держав-членів ГЯП такі держави, як Індія та Пакистан, також взяли на себе зобов’язання виконувати вимоги цього режиму.
Національний контроль за товарами подвійного використання “ядерного” напрямку здійснюється в Україні починаючи з 1993 року.
