- •Експортний контроль
- •Системі міжнародної безпеки
- •_______________“Видавництво………” ______________
- •Автори навчального посібника
- •Список скорочень
- •1.1. Міжнародна безпека
- •1.1.1. Поняття міжнародної безпеки
- •1.1.2. Система забезпечення міжнародної безпеки
- •1.1.3. Режими міжнародної безпеки
- •1.2. Експортний контроль як міжнародний режим
- •1.3. Зв’язок режимів експортного контролю з іншими договорами та ініціативами в сфері контролю над озброєннями
- •1.3.1. Регістр оон зі звичайних озброєнь
- •1.3.2. Договір про звичайні збройні сили в Європі
- •1.3.3. Експортний контроль та заходи воєнної довіри
- •1.3.4. Експортний контроль та заходи з контролю озброєнь
- •2.1. Витоки формування режиму експортного контролю
- •2.2. Плани всеосяжного контролю
- •2.2.1. “План Баруха” та “план Громика”
- •2.2.2. Програма “Атом заради миру”
- •2.2.3. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
- •2.3. Еволюція експортного контролю у 1970-х роках
- •2.4. Створення міжнародної системи експортного контролю
- •2.4.1. Створення систем експортного контролю у сфері ядерного нерозповсюдження
- •2.4.2. Створення систем експортного контролю у сфері ракетного нерозповсюдження
- •2.4.3. Створення систем експортного контролю у сфері хімічного та біологічного нерозповсюдження
- •2.4.4. Створення систем експортного контролю звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання
- •2.5. Проблема ядерного та інших видів тероризму
- •2.5.1. Ядерний тероризм
- •2.5.2. Радіаційний тероризм
- •3.1. Роль оон у нерозповсюдженні ядерної зброї
- •3.2. Становлення та розвиток експортного контролю в Євросоюзі
- •3.3. Регіональні організації, що мають відношення до експортного контролю
- •3.3.1. Європейська Спільнота з Атомної Енергії
- •3.3.2. Аргентинсько-Бразильська Агенція з обліку та контролю ядерних матеріалів
- •3.4. Ініціативи щодо обмеження звичайних озброєнь та зміцнення режимів нерозповсюдження
- •3.5. Процес встановлення експортного контролю у колишніх радянських республіках
- •3.6. Процес встановлення експортного контролю в Україні
- •4.1. Загальна сутність міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2. Зміст міжнародних режимів експортного контролю
- •4.2.1. Режим “Вассенаарська домовленість”
- •4.2.2. Режим контролю за ракетними технологіями
- •4.2.3. Режим експортного контролю у сфері
- •4.2.4. Режим експортного контролю у сфері
- •4.3. Україна в міжнародному режимі з експортного контролю
- •4.3.1. Діяльність у режимі Вассенаарська домовленість
- •4.3.2. Діяльність у режимі контролю ракетних технологій
- •4.3.3. Діяльність у режимі Група ядерних постачальників та Комітеті Зангера
- •4.3.4. Діяльність у режимі Австралійська група
- •4.3.5. Діяльність у інших ініціативах з нерозповсюдження та
- •5.1. Загальне поняття про галузь експортного контролю
- •5.2. Етапи розвитку законодавства України в галузі експортного контролю
- •5.3. Правові засади державного експортного контролю України
- •5.4. Вплив базових актів законодавства на здійснення процедур державного експортного контролю
- •5.4.1. Конституція України
- •5.4.2. Міжнародні договори України
- •5.4.3. Закони України
- •5.5. Закон про експортний контроль
- •6.1. Організація системи державного експортного контролю України
- •6.2. Прийняття рішень в системі експортного контролю
- •6.2.1. Моделі прийняття рішень
- •6.2.2. Комплексна оцінка прийняття рішень
- •6.2.3. Ризики прийняття рішень про міжнародні передачі товарів
- •6.3. Базова термінологія експортного контролю
- •6.3.1. Міжнародні передачі товарів
- •6.3.2. Ембарго
- •6.3.3. Товари
- •6.3.4. Товари військового призначення
- •6.3.5. Товари подвійного використання
- •6.3.6. Кінцеві споживачі
- •6.3.7. Військове кінцеве використання
- •6.3.8. Суб’єкт здійснення міжнародних передач товарів
- •6.3.9. Дозвіл та висновок
- •6.3.10. Державний експортний контроль
- •6.3.11. Система внутрішньофірмового експортного контролю
- •6.3.12. Документ про гарантію
- •6.4. Процедури здійснення експортного контролю
- •6.4.1. Поняття “контролю” у системі експортного контролю
- •6.4.3. Етапи застосування процедур експортного контролю
- •6.4.4. Дозвільні документи
- •6.4.5. Митний контроль
- •7.1. Застосування процедур державного експортного контролю
- •7.2. Загальні процедури
- •7.2.1. Списки товарів
- •7.2.2. Контроль товарів не внесених до списків
- •7.2.3. Класифікація та ідентифікація товарів
- •7.2.4. Встановлення порядків здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів
- •7.2.5. Експертиза в галузі експортного контролю
- •7.2.6. Реєстрація
- •7.2.7. Зовнішньоекономічні договори (контракти)
- •7.3. Процедури державного експортного контролю пов’язані із здійсненням міжнародних передач товарів
- •7.3.1. Повноваження на здійснення експорту чи імпорту
- •7.3.2. Контроль за проведенням переговорів
- •7.3.3. Контроль гарантій щодо кінцевого використання товарів
- •7.3.4. Контроль наявності та достатності гарантії
- •7.3.5. Контроль під час надання дозвільних документів
- •7.4. Процедури державного експортного контролю, що здійснюються під час постачання та після постачання товарів
- •7.4.1. Контроль звітності про використання дозвільних документів та про фактичне використання товарів
- •7.4.2. Контроль доставки товарів
- •(А) Державний контроль за виконанням кінцевими споживачами в Україні зобов’язань за гарантіями щодо використання імпортованих товарів у заявлених цілях
- •7.4.3. Контроль використання товарів у заявлених цілях
- •(В) Перевірки використання іноземними кінцевими споживачами товарів, які були імпортовані з України, з наданням державних гарантій щодо їх використання у заявлених цілях
- •8.1. Загальні положення впровадження систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.1. Мета створення систем експортного контролю на підприємствах
- •8.1.2. Нормативно-правове підґрунтя створення свфек
- •8.1.3. Роль керівництва підприємства у створенні свфек
- •8.2. Організаційні засади створення системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.2.1. Організація свфек на підприємстві
- •8.2.2. Підрозділ експортного контролю підприємства
- •8.2.3. Державна атестація свфек підприємства
- •8.3. Функціонування системи внутрішньофірмового експортного контролю підприємства
- •8.3.1. Стадії функціонування свфек підприємства
- •8.3.2. Роботи свфек підприємства, що передують реєстрації
- •8.3.3. Реєстрація підприємства в Держекспортконтролі
- •8.3.4. Визначення процедур експорту товарів
- •8.3.5. Проведення переговорів, пов’язаних з укладанням контрактів
- •8.3.6. Врахування вимог щодо міжнародних передач товарів під час укладання контрактів
- •8.3.7. Отримання від іноземного суб’єкта документів
- •8.3.8. Отримання дозвільних документів
- •8.3.9. Здійснення міжнародної передачі товарів
- •8.3.10. Контроль кінцевого використання товарів
- •8.3.11. Звітування
- •8.4. Система виявлення ризиків
- •8.4.1. Обізнаність персоналу підприємства
- •8.4.2. “Червоні прапорці” виявлення ризиків
- •8.5. Інструменти забезпечення функціонування свфек
- •8.5.1. Кадровий ресурс
- •Організаційний ресурс
- •8.5.3. Матеріально-технічний ресурс
- •8.5.4. Інформаційний ресурс
- •9.1. Загальний підхід до правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.2. Формалізовані моделі застосування санкцій до суб’єктів, що порушили правила експортного контролю
- •Порушення
- •Порушення
- •Порушення
- •Без порушень
- •9.3. Процедури правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.4. Накладання штрафів за порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю та їх сплата
- •9.5. Застосування додаткових санкцій
- •9.5.1. Повноваження Держекспортконтролю
- •9.5.2. Повноваження інших державних органів
- •9.5.3. Відповідальність за збитки, які суб’єкти зазнають внаслідок застосування додаткових санкції
- •9.6. Адміністративна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.6.1. Загальні питання адміністративного правозастосування у галузі державного експортного контролю
- •9.6.2. Справи про адміністративні правопорушення
- •9.7. Кримінальна відповідальність у галузі державного експортного контролю
- •9.7.1. Загальні питання кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •9.7.2. Особливості визначення кримінальної відповідальності у галузі державного експортного контролю
- •Тема 10
- •10.1. Загальний підхід до експортного контролю держав-членів Європейського Союзу
- •10.2. Процедури експортного контролю єс відносно товарів військового призначення
- •10.2.1. Правова база військового контролю
- •10.2.2. Спільні критерії прийняття рішень щодо експорту військових товарів
- •10.2.3. Загальний підхід до розгляду заяв про “військовий” експорт
- •10.2.4. Врахування відмов у “військовому” експорті
- •10.3. Процедури експортного контролю єс відносно товарів подвійного використання
- •10.3.1. Загальний підхід до контролю товарів подвійного використання
- •10.3.2. Правова база експортного контролю товарів подвійного використання
- •10.3.3. Базова термінологія держав єс стосовно
- •10.3.4. Процедури контролю товарів подвійного використання
- •10.3.5. Дозвільні документи
- •10.3.6. Врахування відмов відносно експорту подвійних товарів
- •10.3.7. Митні процедури
- •10.3.8. Заходи з контролю діяльності експортерів
- •10.4. Контрольний список товарів подвійного
- •10.4.1. Структура єдиного контрольного списку
- •Мал. 10.2. Структура єдиного списку тпв єс
- •10.4.2. Структура національних списків
- •10.4.3. Оновлення списків
- •10.5. Заходи правозастосування
- •10.6. Вдосконалення системи експортного контролю єс
7.4.2. Контроль доставки товарів
Відповідно до норм Закону “про експортний контроль” український суб’єкт – експортер товарів, що підлягають державному експортному контролю, повинен вживати заходів для перевірки доставки та кінцевого використання експортованих товарів і про її результати інформувати Держекспортконтроль. Експортер також повинен сприяти уповноваженим державним органам України у проведенні ними зазначеної перевірки, а у разі потреби залучати ці органи до участі у перевірках доставки товарів до кінцевого споживача та/або використання цим споживачем експортованих товарів у заявлених цілях. Якщо такий експортер отримав будь-яку інформацію про порушення умов доставки товарів до кінцевого споживача або використання цих товарів усупереч заявленим цілям або іншим споживачем, він зобов’язаний негайно повідомити про це Держекспортконтроль і СБУ.
Як правило, контроль за доставкою товарів до кінцевого споживача може здійснюватися експортером шляхом отримання від іноземного суб’єкта господарської діяльності та надання Держекспортконтролю сертифіката підтвердження доставки або іншого документа, оформленого або підтвердженого уповноваженим на це органом держави призначення, який містить відповідні підтвердження про доставку товарів на територію цією держави та їх одержання кінцевим споживачем (далі – документ про підтвердження доставки).
Відносно товарів різних категорій, а саме відносно товарів військового призначення та відносно товарів подвійного використання законодавством передбачено, різні підходи до контролю доставки таких товарів.
Так відносно товарів військового призначення український експортер зобов’язаний подати до Держекспортконтролю документи про підтвердження доставки таких товарів у будь-якому випадку їх експорту. Гарантії експортера щодо надання документів про підтвердження доставки товарів військового призначення та терміни надання цих документів повинні бути викладені у листі-зверненні, який експортер подає Держекспортконтролю разом із заявою про надання відповідного дозволу на право експорту товарів.
Відносно товарів подвійного використання, документи про підтвердження доставки таких товарів надаються лише в окремих випадках “чутливого” експорту. Необхідність надання таких документів та відповідних гарантій про це визначається Держекспортконтролем під час прийняття рішення про надання висновку щодо можливості проведення переговорів, пов’язаних з укладанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про експорт товарів подвійного використання, або про надання відповідного дозволу на експорт таких товарів. Про таке рішення Держекспортконтроль письмово повідомляє експортера.
(а) “Фізичний” контроль доставки
Експортер є відповідальним за доставку товарів до кінцевого споживача, тому він має право прийняти рішення про “фізичне” супроводження товарів під час їх доставки. У такому разі він повинний визначити перелік осіб, уповноважених ним супроводжувати товари, та їх повноваження та підтвердити це відповідними документами. У разі потреби на письмове прохання експортера до “фізичного” супроводження товарів та здійснення контролю за їх доставкою до кінцевого споживача можуть залучатися представники СБУ, СЗРУ, Держекспортконтролю, Держмитслужби та інших державних органів. Повноваження представників зазначених органів визначаються керівниками цих органів або їх заступниками та підтверджуються відповідними документами.
З метою сприяння експортеру у здійсненні контролю за доставкою товарів до кінцевого споживача та/або у здійсненні перевірки їх використання у заявлених цілях можуть бути залучені представники закордонних дипломатичних установ України у державах – одержувачах товарів (за згодою керівників цих установ). Для забезпечення участі представників зазначених установ у здійсненні такого контролю чи перевірки експортер повинен завчасно звернутись через Держекспортконтроль до МЗС з проханням про залучення відповідних представників до участі у здійсненні цих заходів.
(б) Документи про підтвердження доставки товарів іноземному споживачу
Загальною нормою законодавства є те, що експортер, після здійснення експорту товарів, повинен подати до Держекспортконтролю документ про підтвердження їх доставки. Відповідно до цієї норми, після доставки товарів до кінцевого споживача, експортер подає Держекспортконтролю документ про підтвердження доставки товарів з посиланням на відповідний зовнішньоекономічний договір (контракт), за яким товари експортовані з України, наданий або підтверджений уповноваженим державним органом країни призначення.
На відміну від України, у багатьох державах документ про підтвердження доставки товарів не має жорстко регламентованої форми, тому наданий у довільної формі, такий документ повинен містити відомості, що є достатніми для здійснення аналізу та перевірок доставки. Серед таких відомостей повинні бути визначені: місце доставки товарів; найменування кінцевого споживача та його підтвердження про отримання товарів відповідно до раніше наданого сертифіката кінцевого споживача; номенклатура та кількість отриманих товарів; реквізити особи, яка підтвердила документ, та державного органу, якій видав документ, а також дату оформлення документа та його номер.
У разі, коли контроль за доставкою товарів до кінцевого споживача здійснювався шляхом супроводження транспортування, разом з документом про підтвердження доставки товарів експортер подає до Держекспортконтролю звіт про здійснення такого контролю, у якому зазначає відомості, що є достатніми для здійснення аналізу та перевірок доставки, а саме: осіб, які супроводжували товари та здійснювали контроль за їх доставкою; номенклатуру та кількість товарів; спосіб доставки вантажу, тип та реєстраційний номер транспортного засобу, його власника (держава, фірма, особа), компанію перевізника та замовника перевезення; заявлений та фактично виконаний маршрут доставки товарів; дату і пункт доставки товарів (місто, аеропорт або морський порт, країна); представників кінцевого споживача та державних органів, які отримали товари і видали документ про підтвердження доставки товарів; іншу інформацію, яка підтверджує доставку товарів.
Зазначені вище вимоги закріплені у “Положенні про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов’язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю”, що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 року № 920 (із подальшими змінами та доповненнями).
