30. Особистісно орієнтоване навчання: особливості як виду навчання, застосування в практиці сучасної школи.

Поняття «вид навчання», відомі види навчання, загальні відмінності між ними. Поняття «особистісно зорієнтоване навчання» (навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність). Причини переходу до особистісно зорієнтованого навчання (потреба в людині, в якій переважає не соціально-типове, а індивідуальне; суттєві зміни, які сталися за останні десятиліття в особистісному розвитку дітей; потреба гуманізації стосунків дітей і дорослих, демократизації життєдіяльності шкільного життя; орієнтація світової освіти на демократію, піднесення авторитету особистості). Концептуальні положення: основна ідея (учень є суб'єктом навчання); мета (допомога дитині в становленні її суб'єктності, соціалізації, життєвому самовизначенні); завдання (розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей кожної дитини; максимальне виявлення, використання, «окультурення» індивідуального (суб'єктного) досвіду дитини; закладення в особистості культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя); зміст, спрямований на задоволення потреб буття особистості (свобода вибору думки, світогляду дій, вчинків, позиції; самостійність і особиста відповідальність, саморозвиток і самореалізація; самовизначення і творчість); методика і технологія (перехід від пояснення до розуміння, від монологу до діалогу, від соціального контролю до розвитку, від управління до самоуправління, допомога і підтримка); принципи педагогічної діяльності (любов до дітей; олюднення середовища, де вони живуть; проживання в дитині свого дитинства). Особистісно зорієнтована модель навчання за І.С.Якиманською (основа технології: принцип суб’єктивності освіти; дидактичні вимоги: навчальний матеріал (характер його подачі) повинен забезпечити виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня; спрямованість викладу знань не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, але й на перетворення наявного досвіду кожного учня; постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом нових знань; активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності з метою забезпечення можливостей самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями; створення можливості вибору при виконанні завдань, вирішенні задач; стимулювання учнів до самостійного вибору і використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу; виділення загальнологічних і специфічних прийомів навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку; забезпечення контролю й оцінки не тільки результату, а, головним чином, процесу учіння, тобто тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал; забезпечення побудови, реалізації, рефлексії, оцінки учіння як суб’єктивної діяльності).

31. Закони навчання.

Поняття: «закономірності навчання» (стійкі, повторювальні, об’єктивно існуючі зв’язки між педагогічними явищами, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу), «закони навчання» (чітко зафіксовані закономірності: встановлено взаємозв’язок між об’єктами, досліджено його вид, форму, характер, межі прояву), їх роль у процесі навчання (визначають порядок досягнення цілей і завдань навчання; сприяють ефективному управлінню навчальною діяльністю; надають можливість передбачити результати навчально-виховного процесу; надають можливість науково обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи, форми навчання учнів). Закони дидактики (закон соціальної зумовленості цілей, змісту і методів навчання; закон виховуючого і розвиваючого навчання; закон зумовленості навчання характером діяльності; закон цілісності та єдності дидактичного процесу; закон єдності та взаємозв'язку теорії та практики).