16. Стимули та мотиви навчання, їх взаємозв'язок. Види мотивів.

Поняття: «мотиви навчання» (внутрішні імпульси, що спонукають до навчання), «стимули навчання» (зовнішні імпульси, що спонукають до навчання), їх роль (сприяють формуванню позитивного ставлення учнів до навчання). Види мотивів (позитивні (в основі - позитивне ставлення до навчання) та негативні (в основі - негативне ставлення до навчання); зовнішні (не пов’язані з навчальною діяльністю, але впливають на її успішність – Н., позитивне ставлення дітей до школи) та внутрішні (пов’язані з самим процесом навчання, його результатами – Н., цікаве завдання); соціальні (в основі - прагнення особистості шляхом учіння утвердити свій соціальний статус у певному колективі (сім’ї, класі і т.д.), пізнавальні ( в основі – інтерес до знань, до процесу їх здобуття; стадії формування пізнавального інтересу: цікавість – допитливість – пізнавальний інтерес), професійно-ціннісні (в основі – прагнення школярів щодо вибору майбутньої професії; роль близької, середньої, далекої перспектив). Стимули навчання (оцінка, заохочення, авторитет вчителя та ін.). Взаємозв’язок мотивів та стимулів (впливають одне на одного і переходять одне в одне – Н., доброзичлива справедлива вимогливість до учнів з боку вчителя (стимул) поступово переходить у них в почуття відповідальності перед вчителем та учнями за результати навчання (мотив). Зв'язок мотивації з віковими періодами розвитку дитини (молодший шкільний вік: сприятливі риси мотивації – позитивне ставлення дитини до школи; широта інтересів дитини, потяг до знань; віра в беззаперечний авторитет учителя; негативні риси мотивації – недостатня дієвість; ситуативність інтересу; відсутність вольових зусиль щодо подолання труднощів; орієнтація на результат учіння). Методи формування пізнавального інтересу (опора на життєвий досвід дитини; пізнавальні ігри; створення ситуації успіху; диспут). Методи стимулювання обов'язку та відповідальності (роз'яснення значимості учіння; висунення навчальних вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язку; привчання до виконання вимог).

17. Процес засвоєння знань, його рівні.

Поняття «процес засвоєння знань» (навчально-пізнавальна діяльність учнів, що спрямована на свідоме та міцне оволодіння знаннями, способами виконання навчальних дій). Механізми (фізіологічний та психологічний), які лежать у його основі. Етапи засвоєння знань: сприймання (відображення предметів дійсності, які впливають на органи чуттів людини); осмислення і розуміння (мислительні процеси, спрямовані на виявлення істотних ознак предметів та розкриття взаємозв’зків між ними); узагальнення (уявне виокремлення певних властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від одиничного до загального) та систематизація (мислительна діяльність, в процесі якої знання про об’єкти, що вивчаються організовуються в певну систему на основі обраного принципу); закріплення (спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу, в основі якої лежить процес запам’ятовування); застосування знань, умінь і навичок на практиці (вміння оперувати знаннями при розв’язанні різноманітних теоретичних та практичних задач). Рівні засвоєння знань (впізнавання (відтворення навчальної інформації при повторному її сприйманні), репродуктивний (точне чи близьке до точного відтворення засвоєної інформації без її розуміння), розуміння (пояснення сутності понять, законів, правил), реконструктивний (застосування ЗУН за зразком чи в подібній ситуації), творчий (застосування ЗУН в новій, незнайомій ситуації).