2.Законодавчі передумови впровадження систем екологічного менеджменту

В Україні питаннями управління охороною природного сере­довища займаються державні, законодавчі, виконавчі та судові гілки влади. Конституцією України законодавчі функції з питань охорони природи покладено на Парламент, що надає право влас­ності на землю та її надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ та інші природні ресурси, розробляє і вдосконалює систему моніторингу окремих частин біосфери, визначає державну еколо­гічну політику та міжнародне співробітництво у сфері викорис­тання ресурсів і охорони навколишнього середовища, контролює виконання природоохоронного законодавства.

Систему екологічного менеджменту в Україні визначає, нормує і регламентує Закон України «Про охорону навколиш­нього природного середовища», прийнятий у 1991 р. Відповідно до цього закону державний екологічний менеджмент має чоти­ри цільові основні функції. Це насамперед контролювання при­родоохоронного законодавства, екологічної безпеки, проведен­ня природоохоронних заходів і досягнення узгодженості дій державних та громадських організацій. Із них найбільш розви­нутими є перші дві цільові функції: реалізація та контроль.

На жаль, законодавство України про екологічний менедж­мент розвинуте недостатньо. Наразі правове регулювання еко­логічного менеджменту здійснюють у двох напрямах:

• визначення еколого-правового статусу суб'єктів екологіч­но небезпечної діяльності;

• впровадження систем екологічного менеджменту.

Істотним недоліком першого напряму правового регулюван­ня є розкиданість правових приписів щодо здійснення екологі­чного менеджменту в численних актах екологічного законодав­ства (наприклад, у Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Гірничому законі України від 6.10.99 р., в Законах України «Про власність» від 7.02.91 р., «Про підприємства в Україні» від 27.03.91 р., «Про охорону навколишнього природного середови­ща» від 25.06.91 р., «Про забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення» від 24.02.94 р., «Про транспорт» від 10.11.94 р., «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8.02.95 р., «Про відходи» від 5.03.98 р., «Про об'єк­ти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 р., «Про охорону ат­мосферного повітря» у редакції від 21.06.2001 р. тощо). Кож­ний із цих законів визначає окремі аспекти екологічного ме­неджменту підприємства або порядок застосування окремих за­ходів менеджменту (статистична екологічна звітність, екологіч­ний облік, інформування, оцінювання екологічного впливу тощо). Такий стан справ робить неефективним екологічне зако­нодавство України в частині здійснення екологічного менедж­менту підприємств.

Взагалі чинне законодавство України передбачає три форми вимог до системи екологічного менеджменту:

– система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно з ДСТУ 327395 «Без­печність промислових підприємств. Загальні положення та ви­моги». Цей стандарт є вітчизняною розробкою і стосується не всіх екологічних аспектів діяльності підприємств, а лише тих, що пов'язані із забезпеченням екологічної безпеки. Згідно з цим стандартом система екологічного менеджменту передбачає ідентифікацію показників, що використовуються для кількісного вимірювання безпеки та встановлення граничних нормативів цих показників;

– система екологічного менеджменту відповідно до міжна­родного стандарту ДСТУ ISO 14001:2006 «Системи управління на­вколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування». Цей стандарт передбачає систему еколо­гічного менеджменту щодо всіх екологічних характеристик підприємства, а не лише забезпечення екологічної безпеки;

– система екологічного менеджменту, яка вмонтована до систе­ми управління якістю згідно з ДСТУ ISO 9001. Екологічні характеристики є невід'ємною складовою показників якості продукції, тому загальне управління передбачає врахування екологічних характеристик. Через це багато підприємств, які впровадили стандарт якості продукції (в Україні — близько 700), інтегрують систему екологічного менеджменту зі своїми системами управління якістю.

Слід зазначити, що всі національні стандарти, які визнача­ють вимоги до систем екологічного менеджменту, мають реко­мендаційний характер і не є обов'язковими до застосування.