3.Місце і роль екологічного аудиту в системі менеджменту навколишнього природного середовища

Сучасна система контролю за дотриманням усіх вимог зако­нодавства України в екологічній діяльності підприємств не за­безпечує відтворення порушеного життєдіяльністю довкілля до стану природного, тому що підприємства й установи не мають чіткого бачення всіх факторів, які негативно впливають на еко­логічний стан природного середовища. До цього часу в дер­жавній практиці були відомішими та поширено впроваджували­ся дві основні процедури врахування екологічних факторів під час реалізації нових проектів та інших рішень, пов'язаних з модернізацією й реконструкцією підприємств, — оцінювання впливу на навколишнє середовище (ОВНС) та екологічна екс­пертиза. Проте ці процедури спрямовувались на впровадження ранніх дій щодо запобігання негативним впливам діяльності та дій, що тільки плануються. На діючих підприємствах та об'єк­тах зазвичай використовували систему екологічного контролю, пов'язану з періодичними інспекційними перевірками спеціаль­но уповноваженими органами Мінприроди України. Ініціативи, яка б надходила від керівництва підприємств або інших заці­кавлених органів, в екологічних дослідженнях на території об'єктів чи окремих виробництв як правило, не було. Це зу­мовлено насамперед тим, що екологічні заходи, на думку керів­ників, є затратними, тож до них треба так і ставитись. Однак у сучасних умовах реформування економіки, прагнення України до вступу до Європейської та світової спільноти погляди та ставлення до екологічних проблем, безумовно, мають змінюва­тися. Ще одним стимулом, який має змінити мислення керів­ників виробництв щодо вирішенні екологічних проблем, є прагнення привернути увагу іноземних інвесторів для реконст­рукції та найбільш екологічно безпечного переобладнання підприємств, щоб бути на рівні в подальшій конкурентній бо­ротьбі на світових ринках.

Механізмом, спрямованим на підвищення екологічної об­грунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарю­вання, є Закон України «Про екологічний аудит», запровадже­ний в державі з 24 червня 2004 р.

Слід зазначити, що екологічний аудит започатковано в еко­номічно розвинутих державах ще у 70-ті роки минулого сто­ліття як засіб захисту інтересів підприємницьких структур. Він спрямований на зниження рівня ризику для довкілля і здоров'я людей, а також насприяння регулюванню заходів у сфері охоро­ни навколишнього природного середовища. Як стратегічний напрям природоохоронної діяльності вибрано створення та удос­коналення методів і засобів захисту довкілля в кінці виробничого циклу, використовуваних на «кінці труби». Проте можливості цього напряму швидко використаним. На міжнародній конфе­ренції з проблем охорони довкілля в Женеві у 1978 р. обрано шлях на технічне переоснащення виробництва, де за основу взято ресурсозбережні та маловідходні технології й доволі високозат- ратні засоби захисту довкілля. Пошуки малозатратних та ефек­тивних технологій і засобів збереження навколишнього середови­ща сприяли розвитку екологічного менеджменту.

У 1984 р. Національне агентство з охорони навколишнього природного середовища (ЕРА) США розробило концепцію аудиту для федеральних агентств, започаткувавши директиви екологічної політики, які рекомендували, враховуючи норма­тивні вимоги, ідентифікувати фактичні й потенційні проблеми охорони довкілля. В багатьох штатах США введено обов'язко­вий екологічний аудит в разі купівлі-продажу нерухомості, зок­рема земельних ділянок.

Екологічний аудит, який відіграє важливу роль у регулю­ванні конфліктів між Національним агентством з охорони на­вколишнього природного середовища США і компаніями — порушниками екологічного законодавства, проводять обов'яз­ково, якщо у підприємства немає екологічної програми або вона неадекватна її екологічним вимогам і це є причиною пра­вопорушень. Регулюючи позови проти тих, хто повторно пору­шує природоохоронне законодавство, або проти постійних по­рушників, застосовують обов'язкові програми екологічного аудиту.

Починаючи з кінця 90-х років минулого століття комерційні банки більшості промислово розвинутих країн почали викорис­товувати екологічний аудит, щоб запобігти ризику неплатежів по позиках своїх позичальників та банкрутству у зв'язку з їхньою діяльністю у сфері навколишнього середовища.

У 1992 р. у Великій Британії ввели національний стандарт В5 7750 — перший європейський стандарт з екологічного ме­неджменту, який за своєю характеристикою повністю вписував­ся у вимоги уже чинного стандарту якості В5 5750, що набагато спростило його введення в життя.

У березні 1992 р. Європейський Союз (ЄС) з метою ство­рення стимулів використання прийомів екологічного аудиту для оцінювання діяльності підприємств розробив «Вимоги до еко­логічного аудиту». Ці вимоги декларували не тільки перевірку виконання вимог природоохоронного законодавства, а й зав­дання власної політики підприємства. В 1993 р. було повністю узгоджено та опубліковано «Вимоги до утворення системи еко­логічного менеджменту та аудиту» (ЕМАS) для промислових підприємств.

У 1992 р. на Уругвайському раунді переговорів у рамках Генерального узгодження щодо тарифів та торгівлі (ГАТТ) і Конференції ООН з питань навколишнього середовища та роз­витку в Ріо-де-Жанейро було ухвалено рішення про розроблен­ня міжнародних стандартів у сфері екологічно орієнтованого управління. На основі цього рішення у 1993 р. Міжнародна організація зі стандартизації, започаткована ще у 1946 р., утво­рила Технічний комітет «Екологічне управління» (ISO/ТС 207), який приступив до розроблення міжнародних стандартів з еко­логічного менеджменту (стандарт ISO 14000) з урахуванням міжнародних стандартів якості продукції (ISO 9000), які себе уже добре зарекомендували. Поява ISO 14000 в серії міжнарод­них стандартів системи екологічного менеджменту на підприє­мствах і у виробничих компаніях, за визнанням вчених, це найзначніша міжнародна природоохоронна ініціатива.

Характерною особливістю цих стандартів є те, що вони зо­рієнтовані не на кількісні параметри (об'єми викидів, концент­рації речовин і т.ін.) і не на технології (вимоги використовувати чи не використовувати певні технології, вимоги використовува­ти «найліпшу доступну технологію»), а на те, щоб в організаці­ях впроваджували і дотримувались певних процедур, підготува­ли певні документи, призначили відповідальних за певні сфери екологічно значимої діяльності.

Запроваджений в Україні Закон «Про екологічний аудит» визначає основні правові та організаційні засоби здійснення екологічного аудиту, у своїй основі мають елементи вимог най­сучасніших розробок у сфері управління навколишнім середо­вищем. Найвагомішим внеском у теоретичні розробки здійснення екологічних аудитів в Україні були роботи, прове­дені в НАН України під керівництвом В.Я. Шевчука.

Керуючись положеннями Закону України «Про екологічний аудит», об'єктами екологічного аудиту є підприємства, установи та організації, їхні філії і представництва, системи управління навколишнім природним середовищем та інші об'єкти, перед­бачені законом, незалежно від форм власності та форми діяль­ності.

Екологічний аудит в Україні може бути обов'язковим, або добровільним.

Обов'язковий екологічний аудит здійснюють на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів чи видів діяльності, які станов­лять підвищену екологічну небезпеку. Першочерговими у цьому списку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, є пе­реважно підприємства, які збанкрутували або підлягають прива­тизації, придбанню чи передачі в державну, комунальну або недержавну власність.

Добровільний екологічний аудит впроваджується відносно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення зацікав­лених суб'єктів. Це можуть бути інвестори або спостережна рада, керівник виробництва або рада директорів, в яких буде бажання визначитись у питанні: на якому рівні перебуває їхнє підприємство в дотриманні законодавчих актів України з охо­рони навколишнього природного середовища, або в інших пи­таннях, визначених Законом України «Про екологічний аудит».

Конкретні завдання екологічного аудиту обумовлюють За­мовник і Виконавець у договорі. Зазвичай предметом розгляду під час проведення екологічного аудиту є:

• види діяльності, пов язані з охороною навколишнього природного середовища, природокористування;

• стан навколишнього середовища на виробничому чи при­родному об'єкті;

• системи управління навколишнім середовищем;

• дотримання природоохоронного законодавства та обу­мовлених екологічних вимог;

• використання екоресурсів;

• процес поводження з відходами;

• фінансові ризики, пов'язані з відповідальністю за пору­шення обумовлених екологічних вимог.

Як уже зазначалося, згідно з вимогами Закону проведення екологічного аудиту на підприємствах, установах та в організа­ціях передбачається на добровільній основі. Водночас для об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологі­чну небезпеку, відповідно до переліку, затвердженого Кабіне­том Міністрів України, в окремих випадках (банкрутство, при­ватизація, передача у довгострокову оренду об'єктів державної чи комунальної власності тощо) слід проводити обов'язковий екологічний аудит. Ця вимога спрямована насамперед на те, щоб на час вищезгаданого дійства можна було мати:

• характеристику фактичного стану об'єкта екологічного аудиту;

• оцінку ефективності та достовірності його природоохо­ронної діяльності відповідно до вимог законодавства України з охорони навколишнього природного середовища;

• характеристику стану природоохоронного обладнання і споруд;

• відомості про сплату екологічних зборів і платежів;

• збитки, заподіяні навколишньому природному середови­щу, тощо.

За результатами екологічного аудиту підприємства змогли б розробити довгострокові екологічні програми і подати їх у заці­кавлені органи влади. Такі матеріали дали б можливість орга­нам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування у подальшому контролювати діяльність підприємств у сфері охо­рони навколишнього природного середовища та його відрод­ження.

Проведення екологічного аудиту сприятиме запровадженню єдиної державної політики щодо довгострокових екологічних програм з відтворення екологічного стану навколишнього при­родного середовища, залучаючи до цього не тільки державні, а в основному й недержавні кошти підприємств-забруднювачів.

Згідно із законом України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 1862-ІУ, який визначає основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямо­ваний на підвищення екологічної обґрунтованості та ефектив­ності діяльності суб'єктів господарювання, екологічний аудит — це документально оформлений системний незалежний про­цес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що полягає у зби­ранні та об'єктивному оцінюванні доказів відповідності певних видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управлін­ня та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Метою екологічного аудиту є оцінювання впливу та прогно­зування екологічних наслідків діяльності суб'єкта господарю­вання, на навколишнє середовище, встановлення відповідності його діяльності вимогам чинного природоохоронного законо­давства, екологічних нормативних актів, стандартів, правил, по­станов та розпоряджень державних і природоохоронних органів, визначення основних напрямів забезпечення екологіч­ної безпеки виробництва, підвищення ефективності природо­охоронної діяльності.

Положення Закону України «Про екологічний аудит» поши­рюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від фор­ми власності та видів діяльності.

Закон складається з чотирьох розділів, які містять 27 статей.