4.Види і рівні екологічної політики.

Глобальна екологічна політика передбачає проведення міжна­родних, політичних і зовнішньоекономічних заходів та акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, запасів наявних у світі ресурсів та їхнього розподілу між країнами.

Україна підписала понад 40 міжнародних правових доку­ментів, серед яких: Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі та під водою; Конвен­ція ВОЗ про захист від іонізувальної радіації; Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великій відстані; Протокол про обмеження викидів сірки; Віденська Конвенція про охорону озонового шару; Конвенція про біологічне розмаїття; Конвенція про захист Чорного моря від забруднення; Конвен­ція про зміну клімату та ін.

Залишаються недостатньо вирішеними такі питання зовнішньо екологічної політики, як розподіл між транскордонними ре­гіонами квот на випуск парникових газів і речовин, які руйну­ють озоновий шар, а також інші види впливу транскордонного та глобального характеру. Стратегічним завданням щодо впро­вадження її на глобальному рівні мають стати успішні перего­вори та укладання низки абсолютно нових міжнародних дого­ворів і угод, спрямованих на захист довкілля.

Державна (національна) екологічна політика, зок­рема міжнародна, побудована на розумінні ефектів і недоліків, пов'язаних з екологічним станом території та акваторії держави.

Реалізація екологічної функції держави має ґрунтуватися на реальній правовій основі. Як зазначає О. Заржицький, у галузі державної екологічної політики повинен бути єдиний правиль­ний підхід — це положення теорії сталого розвитку, яка ґрун­тується на збалансованому співвідношенні економічних і еко­логічних інтересів.

Державна регіональна політика є складовою частиною на­ціональної стратегії сталого розвитку України та її регіонів. Пропорційність і збалансованість розвитку регіонів і України нині не забезпечується через брак екологічної компоненти в Концепції державної регіональної політики. Тому екологічна політика як складова державної регіональної політики має ста­ти пріоритетним напрямом у системі управління навколишнім природним середовищем.

Наприклад, Чорне море в межах України має високий рівень забруднення, тому стримує розвиток рекреації і туризму міжна­родного рівня, а це — додаткові валютні надходження для країни. Тому, в разі вирішенні екологічних проблем підвищиться со­ціально-економічна привабливість Причорномор'я та Приазов'я, підсилиться їхня інвестиційна привабливість для тих країн і фірм, що займаються туристичним чи рекреаційним бізнесом.

Регіональна (місцева) екологічна політика — політика держа­ви стосовно регіонів, а також екологічна політика, яка здійснюється самими регіонами. Регіональну екологічну політику слід визна­чати виходячи з пріоритетності національних і регіональних інтересів. Вона має бути невід'ємною складовою державної еко­логічної політики, органічно вплітати в державну політику на­ціональної екологічної безпеки і здійснюватися завдяки реалі­зації стратегії, концепцій та програм відповідно як до чинних нормативних актів на державному рівні, так і до правових актів місцевих органів влади та самоврядування.

Регіональна екологічна політика має підтримуватися на на­ціональному рівні через зміцнення та вдосконалення законо­давчої і нормативної баз екологічного менеджменту, розроблен­ня національних стратегій, програм і планів, інтеграцію приро­доохоронних вимог у напрямі розвитку секторів економіки та соціальної сфери, розширення двосторонньої і міжнародної співпраці, залучення технічної допомоги та інвестицій. Особли­во актуальні ці проблеми для транскордонних регіонів України, враховуючи туристично-рекреаційний статус і можливості їх для індустріального розвитку та формування зон екологічного підприємництва.

Зміст регіональної екологічної політики розглядають з двох аспектів. Перший — це екологічна політика держави по відно­шенню до регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий — екологічна політика, здійснювана регіонами. Першу реалізують центральні органи державної влади, другу — місцеві органи влади та самоврядування. При цьому значну роль відіграє розмежування повноважень між різними гілками влади у сфері природокористування та охорони навколишнього при­родного середовища. Виникає потреба в уточненні та деталі­зації розподілу функцій між спеціально уповноваженими орга­нами влади різних рівнів у сфері природокористування та охо­рони навколишнього середовища.

На думку вчених, розв'язанню проблеми регіональної еко­логічної політики може сприяти адміністративна реформа. Се­ред її основних напрямів — передача частини повноважень на регіональний рівень. Важливою складовою адміністративної ре­форми є державна та регіональна екологічна політика. Саме вона покликана передбачати створення ефективно діючої сис­теми влади в центрі й на місцях, здійснювати фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення територій на основі оптимального поєднання загальнодержавних і місцевих інте­ресів. Оздоровлення екологічної ситуації в регіоні передбачає змінену відносин власності та передання природних ресурсів суспільству, зокрема місцевій владі.

Водночас слід виділити і місцевий рівень екологічної політи­ки у складі регіонального. У зв'язку з цим украй необхідні інституційні перетворення, щоб сформувати нове правове та економічне регулювання взаємодії державних органів різних рівнів і природокористувачів.

5.Екологічна політика на рівні підприємства.

Підприємство слід розглядати як автономну екологічну систему, основану на його господарській діяльності, яка здійснює істотний вплив на навколишнє середовище. Стратегію розвитку екологічної діяль­ності підприємства визначає його екологічна політика, спрямо­вана на забезпечення стійкого стану навколишнього середови­ща в процесі здійснення підприємством певної господарської діяльності.

Екологічні фактори значно впливають на деякі фінансові показники підприємства:

• на коефіцієнт валового та чистого прибутку;

• показник собівартості реалізованої продукції;

• коефіцієнт оборотності основних фондів;

• коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

• прибуток на середній капітал і прибуток на акцію.

Екологічна політика об'єкта господарювання є стратегічним елементом довгострокового планування, що ґрунтується на та­ких принципах:

• екологічної справедливості — усвідомленого використання в практичній діяльності підприємства основ сучасної еколо­гічної культури й екологічної етики; розподілення відповідальності; екологічної доцільності; цивілізованого підприємництва;

• добровільного розширення екологічних зобов'язань підприємства по відношенню на всіх зацікавлених в екологіч­них аспектах його діяльності осіб і сторін; охорони здоров'я та екологічної безпеки персоналу й населення в зоні впливу підприємства;

• оцінювання впливу на навколишнє середовище;підтримання екологічних наукових досліджень і екологічної освіти, включаючи шкільну екологічну освіту; розвитку добро­вільного екологічного страхування; екологічної благодійності;

— екологічної ефективності — досягнення економічної ефективності здійснюваної природоохоронної діяльності;

— підвищення якості продукції та послуг унаслідок розвитку екологічної діяльності;

— прагнення до досягнення екологічної переконливості, створення й використання кредиту довіри;

• послідовного поліпшення в усіх сферах екологічної діяль­ності, де це практично здійснене; розвитку екологічно чистого виробництва;

• запобігання негативному впливу на навколишнє середо­ вище в джерелах його утворення або мінімізація його; раціонального використання ресурсів;

• екологічного лідерства;

• доступності об'єктів і результатів екологічної діяльності, включаючи негативні результати, для всіх зацікавлених осіб і сторін (екологічна «прозорість» підприємства); активного де­монстрування результатів діяльності;

• незалежного оцінювання результатів екологічної діяль­ності підприємства (здійснювання систематичного екологічного аудитування);

• інформування, мотивування й залучення всього персона­лу до екологічної діяльності підприємства;

• залучення постачальників і суміжників до екологічної діяльності підприємства;

• залучення споживачів товарів і послуг до екологічної діяльності підприємства;

— обов'язкового документування підприємством екологічної діяльності та детальної добровільної звітності про результати діяльності («зелена звітність» підприємства); активного співро­бітництва з усіма зацікавленими в екологічних аспектах діяль­ності підприємства особами та сторонами, включаючи екологі­чну громадськість; співробітництва із засобами масової інфор­мації;

— відповідності чинному природоохоронному законодавству, екологічним нормам і правилам; розроблення та використання власних екологічних норм і правил, що доповнюють дер­жавні вимоги.

Таким чином, щоб досягти стабільної переваги над конку­рентами, керівництво підприємства чи фірми має спиратися не тільки на ринкову ефективність, а й на екологічну. При цьому важливо врахувати екологічну конкурентоспроможність. Еколо­гічна відповідальність підприємств виявляється у ставленні до мінімізації витрат на охорону навколишнього середовища.