2. Контроль за станом природного середовища в Україні

Як зазначено в ст. 4 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища», завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього середовища всіма державними органами, підприє­мствами, установами та організаціями незалежно від форм власності й підпорядкування, а також громадянами.

В Україні контроль за станом природного середовища та виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідромете­орології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катаст­рофи, система державних санітарно-епідеміологічних станцій, Державна екологічна інспекція тощо.

До системи центральних органів виконавчої влади України належать міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні реалізації державної політики у відповідній сфері діяльності. Так, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони на­вколишнього природного середовища, екологічної безпеки, а також гідрометеорологічної діяльності. Основними завданнями Мінприроди України є забезпечення реалізації державної по­літики у сфері охорони навколишнього природного середови­ща, раціонального використання, відтворення та охорони при­родних ресурсів, проведення моніторингу навколишнього при­родного середовища, поводження з відходами т. ін.

Серед передбачених у Конституції повноважень Кабінету Міністрів слід виокремити такі, що належать до регулювання та реалізації екологічних відносин: забезпечення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористуван­ня; забезпечення однакових умов розвитку всіх форм власності; вживання заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та деякі інші.

Міністерство охорони навколишнього природного середови­ща України в межах своїх повноважень на основі актів законо­давства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Таким є, зокрема, наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 18 грудня 2003 р. «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації».

У випадках, передбачених законодавством, рішення Міністерства охорони навколишнього природного середовища України є обов'язковими для виконання центральними органа­ми виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, орга­нізаціями незалежно від форми власності та громадянами. У разі потреби Міністерство разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади видає спільні норматив­но-правові акти.

Державний комітет (державна служба) є центральним орга­ном виконавчої влади, який вносить пропозиції щодо форму­вання державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України і забезпечує її реалізацію у відповідній сфері діяльності, здійснює в ній управління, а також міжгалузеву ко­ординацію та функціональне регулювання з питань, що нале­жать до його відання.

Відповідно до Конституції України органи місцевого само­врядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалю­ють рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає повноваження органів місце­вого самоврядування, що в межах своєї компетенції організову­ють: розроблення екологічних програм; збирання, перероблен­ня, утилізацію і поховання відходів на своїй території; регулю­вання планування й забудови і т. інше. Перелічені напрями діяльності реалізовуються за допомогою прийняття норматив­них правових актів.

Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, вста­новленому законом. Реєстрація покладена на Міністерство юс­тиції України і має на меті упорядкування відомчої правотворчості, установлення законності та усунення дублювання.

Реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і респуб­ліканських комітетів Автономної Республіки Крим здійснює Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адмініст­рацій, їхніх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління й контролю здійснюють обласні, Київське і Севастопольське міські управлі­ння юстиції. Районні, районні в містах Києві та Севастополі управління юстиції реєструють нормативно-правові акти рай­онних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їхніх управлінь, відділів, інших підрозділів.

В Українському державному центрі правової інформації Міністерства юстиції України створено банк даних про норма­тивно-правові акти, занесені до державного реєстру.

За характером санкцій, застосовуваних до правопорушників, розрізняють дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та матеріальну відповідальності.

Суб'єктами дисциплінарної відповідальності є працівники підприємств, установ, організацій, які не виконали або нена­лежно виконали покладені на них трудові обов'язки. Дисциплі­нарна відповідальність передбачає такі стягнення:

• загальні (для всіх категорій працівників): зауваження та звільнення з роботи (ст. 147 КЗпП);

• спеціальні (для окремих категорій працівників — військо­вослужбовців, державних службовців, органів міліції, залізнич­ників, працівників пожежної охорони тощо) згідно з їхніми дисциплінарними статутами, положеннями про дисципліну.

Накладає дисциплінарні стягнення орган, якому надано право брати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду) працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення мо­жуть накладати також вищі органи.

Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарні стягнення застосовує власник або уповнова­жений ним орган безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше ніж через один місяць з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тим­часовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Не може накладатися пізніше ніж через шість місяців з дня вчи­нення проступку.

Адміністративну відповідальність регулює Кодекс Украї­ни про адміністративні правопорушення (розділ 7 «Адміністра­тивні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури», ст. 52 921, розділ 6 «Адміністративні правопорушення, що посяга­ють на власність», ст. 4750). Суб'єктами відповідальності є фізичні особи (громадяни та посадові особи).

Розрізняють такі види адміністративних стягнень: поперед­ження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного право­порушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинен­ня або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушен­ня, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого цьо­му громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Закони України можуть встановлювати адміністративні стягнення інших видів та передбачати адміністративне видво­рення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушу­ють правопорядок.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення адміністративного правопорушення досягли 16-річного віку.

Заходи впливу на неповнолітніх: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застережен­ня; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, може застосовуватись як основне або як додаткове адміністративне стягнення і полягає в примусовій безоплатній передачі відповідного предмета у власність держави за рішенням суду. Конфіскувати можна лише предмет, який є у приватній влас­ності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Конфіскацію вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не можна застосовувати до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання), застосовують на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Позбавлення права полю­вання не можна застосовувати до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

У разі вчинення однією особою двох або більше адміністра­тивних правопорушень адміністративне стягнення накладають за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядає один і той самий орган (посадова особа), то стягнен­ня накладають у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі можуть приєднати одне із додаткових стягнень, пе­редбачених статтями про відповідальність за будь-яке із вчине­них правопорушень.

Органами, які уповноважені розглядати справи про адміні­стративні екологічні правопорушення, є: районні, районні у місті чи міські суди (судді); комісії у справах неповнолітніх (щодо неповнолітніх); органи, установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби; органи земельних ресурсів; спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері захи­сту рослин; спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузях водного господарства, геології та використання надр; органи рибоохорони; органи лісового господарства; органи мисливського господарства; органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навко­лишнього природного середовища України; інспекції державно­го архітектурно-будівельного контролю.

Протокол про адміністративне правопорушення складає уповноважена на те посадова особа або представник громадської організації чи органу громадського самоврядування, якщо це передбачено КпАП, а саме:

• член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону;

• громадський лісовий інспектор (статті 63, 64 70, 73, 77);

• громадський мисливський інспектор (ст. 912 в частині порушення правил полювання);

• громадський інспектор органів рибоохорони (ст. 912 в частині порушення правил рибальства й охорони рибних за­ пасів);

• громадський інспектор з охорони довкілля (статті 651, 77, 771, 78, 82, 89 — щодо диких тварин, статті 912, 153);

• посадові особи підприємств, установ і організацій, що здійснюють охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Підставою для притягнення до кримінальної відповідаль­ності за екологічні злочини є вчинення особою суспільно не­безпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого однією із статей розділу 8 Особливої частини КК України «Зло­чини проти довкілля» або ст. 441 «Екоцид» (розділ 20 «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»).

Екологічний злочин — це передбачене Кримінальним ко­дексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суб'єктом екологічного злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці з 16 років.

Передбачено такі кримінальні покарання: штраф; позбав­лення військового, спеціального звання, рангу, чину або квалі­фікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіс­кація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінар­ному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на пев­ний строк; довічне позбавлення волі.

У разі сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає оста­точне покарання шляхом поглинення менш суворого покаран­ня більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Якщо покарання складають, то остаточ­не покарання за сукупністю злочинів визначають у межах, вста­новлених санкцією статті Особливої частини ККУ, яка перед­бачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, то суд може призначи­ти остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах макси­мального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині Кримінального кодексу. До основного пока­рання, призначеного за сукупністю злочинів, можна приєднува­ти додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчи­ненні яких особу було визнано винною.

Майнова відповідальність за екологічні правопорушення по­лягає в обов'язку винної особи відшкодувати нанесену шкоду. Застосовують у порядку цивільного судочинства за принципом повного відшкодування. Шкода, заподіяна внаслідок порушен­ня законодавства про охорону навколишнього природного се­редовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалеж­но від збору за забруднення навколишнього природного середо­вища й погіршання якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам і юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Таким чином, одним із основних завдань системи менедж­менту навколишнього природного середовища є забезпечення відповідності діяльності організації нормативним і правовим вимогам. Щоб визначити нормативи природоохоронного зако­нодавства та правових актів, що застосовних до такої органі­зації, треба стежити за розвитком природоохоронного законо­давства і знати механізми його впровадження.

Природоохоронне законодавство постійно змінюється відповідно до нових наукових розробок, удосконалення систем контролю та зростаючого рівня розуміння важливості екологіч­них питань. Для того щоб гарантувати безперервну відповідність нормативним і правовим вимогам, треба забезпе­чити постійний моніторинг і розуміння процесу розвитку при­родоохоронного законодавства.